Постанова

від 18.04.2017 по справі 915/894/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 915/894/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Г. Кравчука

за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Медтехніка" на постановувід 17.01.2017 Одеського апеляційного господарського суду у справі№915/894/16 господарського суду Миколаївської області за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Медтехніка"

до Миколаївської міської ради пропоновлення договору оренди земельної ділянки ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ТДВ "Медтехніка" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради про зобов'язання відповідача поновити договір оренди земельної ділянки, площею 2536 кв.м, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Чкалова, 98, для обслуговування будівель та споруд на умовах раніше діючого договору оренди земельної ділянки від 04.10.2000 р., на підставі статті 124 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі".

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на наявність у нього права на отримання в оренду спірної земельної ділянки та вказував на невчинення відповідачем дій щодо поновлення зазначеного договору.

У відзивах на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість, посилаючись на відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача поновити спірний договір оренди. Водночас, відповідач наголошував на спливі строку позовної давності.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.10.2016 р. (суддя Васильєва Л.І.) позов задоволено.

Зобов'язано Миколаївську міську раду поновити договір оренди земельної ділянки, площею 2 536 м 2 , укладений між ТДВ "Медтехніка" та Миколаївською міською радою на умовах раніше укладеного договору оренди земельної ділянки від 04.10.2000 р. за №7-2001.

Місцевий господарський суд, мотивуючи судове рішення, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з приписів статті 116 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк позовної давності не сплив.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді: Лисенко В.А., Ліпчанська Н.В., Савицький Я.Ф.) від 17.01.2017 р. рішення господарського суду Миколаївської області від 31.10.2016 р. було скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що між сторонами у справі був укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою, а тому відсутні правові підстави для поновлення такого договору в порядку приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі".

ТДВ "Медтехніка" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 р. скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 31.10.2016 р. залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 30 Земельного кодексу України від 1991 року, статті 120 Земельного кодексу України 2001 року, статті 377 Цивільного кодексу України.

Скаржник наголошує на тому, що від відповідача не надходило заперечень щодо користування позивачем спірною земельною ділянкою та він має право відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" на поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом укладення додаткової угоди про поновлення договору із уповноваженим керівником Миколаївської міської ради.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановили господарські суди попередніх інстанцій, ТДВ "Медтехніка" (позивач) є правонаступником ЗАТ "Медтехніка" та згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 03.11.2005 р. виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, є власником нежитлових споруд, розташованих у м. Миколаєві на вул. Чкалова, 98.

На підставі рішення Миколаївської міської ради від 26.12.2000 р. №26/15 між Миколаївською міською радою - власником та ЗАТ "Медтехніка" - землекористувачем 04.10.2000 р. був укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою.

За умовами вказаного договору Миколаївська міська рада передає, а ЗАТ "Медтехніка" приймає у тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 0,2536 га згідно з планом землекористування.

Земельна ділянка передається в довгострокове тимчасове користування строком на 5 років (до 26.12.2005 р.) для обслуговування будівель по вул. Чкалова, 98 (пункт 1.2 договору).

Вказаний договір було зареєстровано в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею на території м. Миколаєва 24.01.2001 р. №7-2001 Миколаївської міської ради.

В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій також встановили, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.05.2006 р. у справі №8/42/06 було затверджено мирову угоду від 18.05.2006 р., укладену між ЗАТ "Медтехніка" та Миколаївською міською радою, на таких умовах: "Поновити договір оренди земельної ділянки розміром 2585 м 2 ЗАТ "Медтехніка", розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Чкалова, 98, для обслуговування будівель та споруд на умовах раніше діючого договору від 04.10.2000 р., за виключенням пункту 1.2 договору, який викласти в наступній редакції: "Земельна ділянка передається в користування для обслуговування будівель і споруд по вул. Чкалова, 98, м. Миколаєва терміном до виконання в повному обсязі договору від 16.05.2006 р., укладеного між ЗАТ "Медтехніка" та ТОВ "Аннабелла" про надання ЗАТ "Медтехніка" виробничих приміщень та споруд, у зв'язку із звільненням земельної ділянки, визначеної для забудови житловими будівлями". Провадження у вказаній справі припинено.

В подальшому, рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.06.2007 р. у справі № 8/224/07 було зобов'язано Миколаївську міську раду виконати мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду від 19.05.2006 р. у справі №8/42/06.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога ТДВ "Медтехніка" про зобов'язання Миколаївської міської ради поновити договір оренди земельної ділянки розміром 2536 кв.м, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Чкалова, 98, для обслуговування будівель та споруд на умовах раніше діючого договору оренди земельної ділянки від 04.10.2000 р.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Статтею 7 Земельного кодексу України 1990 р. (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору № 7-2001 від 04.10.2000 р.) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.

Відповідно до частини 1 статті 24 Земельного кодексу України 1990 р. (у відповідній редакції) право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним укладеним договором на право тимчасового користування землею визначено права та обов'язки сторін стосовно платного строкового користування земельною ділянкою, тобто правовідносини, які виникли внаслідок його укладення між сторонами відповідають правовідносинами з оренди, а укладений сторонами договір не встановлює іншого виду зобов'язальних відносин між сторонами, окрім правовідносин оренди землі на умовах платності та строковості користування, що не було враховано судом апеляційної інстанції при розгляді даного спору, втім не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції станом на 26.12.2005 р.) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України 2001 р. (у відповідній редакції) унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Зі змісту частини 1 першої статті 124 Земельного кодексу України 2001 р. (у відповідній редакції) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (у відповідній редакції) до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Отже, виходячи з того, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, оскільки таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства.

Крім, того, необхідно врахувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 11.11.2014 р. у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 р. у справі № 44/69, від 23.02.2010 р. у справі № 19/8.

Здійснюючи судовий розгляд справи господарські суди попередніх інстанцій встановили, що договір від 04.10.2000 р. №7-2001, про зобов'язання поновити який позивач звернувся з даним позовом, був укладений сторонами строком на 5 років та діяв до 26.12.2005 р.

В подальшому, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.05.2006 р. у справі №8/42/06 було затверджено мирову угоду від 18.05.2006 р., укладену між ЗАТ "Медтехніка" та Миколаївською міською радою щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на умовах раніше діючого договору від 04.10.2000 р., за виключенням пункту 1.2 договору, із викладенням останнього у новій редакції.

Втім такий спосіб поновлення спірного договору не передбачений положеннями земельного законодавства, оскільки, як вже зазначалося, з огляду на наведені приписи законодавства, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідне рішення Миколаївською міською радою, як того вимагали приписи земельного законодавства, не приймалося, наявність такого рішення не встановлена господарськими судами.

Цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених законом або договором; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та наведені приписи законодавства, колегія суддів вважає, що постанова у даній справі підлягає залишенню без змін, з мотивів, викладених у цій постанові.

Доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі визнаються неспроможними та не спростовують викладеного.

Керуючись пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 10 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 р. у справі № 915/894/16 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Г. Кравчук