Ухвала

від 20.04.2017 по справі 817/724/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2017 р. місто Київ К/800/27680/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Черпіцької Л.Т.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі № 817/724/16 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю АРІВА ДИЗАЙН ГРУП про стягнення санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ТОВ АРІВА ДИЗАЙН ГРУП про стягнення адміністративно-господарської санкції в розмірі 5972,73 грн., пені в розмірі 96,66 грн., на загальну суму 6069,39 грн.

Позов мотивований невиконанням відповідачем у 2015 році встановленого статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та наявністю підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 названого Закону, й відповідної пені.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ АРІВА ДИЗАЙН ГРУП відноситься до суб'єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Відповідачем подано до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ), відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 11 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 131,4 тис. грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 5972,73 грн.

При цьому судами встановлено, що відповідач подавав звіти про наявність вакантних робочих місць (форма № 3-ПН) від 12 січня 2015 року, від 09 вересня 2015 року, від 19 жовтня 2015 року та від 16 листопада 2015 року, в яких зазначалося про створене вакантне робоче місце архітектора в кількості 1 вакансія, на яке могли бути працевлаштовані інваліди.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач виконав усі встановлені законодавством обов'язки із забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому підстави для накладення на нього адміністративних санкцій відповідно до статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні відсутні.

Колегія суддів вказує на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таких висновків необхідно дотримуватися судам під час ухвалення рішень.

Судами викладеного не дотримано.

Так, частиною третьою статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 20 вказаного Закону підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Аналогічний обов'язок закріплений пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення .

За змістом статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншими законодавчими актами, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання затверджена форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Згідно з пунктами 1.3, 2.1 названого Порядку роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження. Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) за всі місяці відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Відтак, у справах цієї категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми № 3-ПН щомісячно протягом відповідного року.

У цій справі суди шляхом аналізу додатків до адміністративного позову встановили, що відповідач подавав звітність форми № 3-ПН 12 січня 2015 року, 09 вересня 2015 року, 19 жовтня 2015 року та 16 листопада 2015 року.

Питання щодо витребування відповідних доказів у порядку частини п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України судами обох інстанцій не ініційовано.

Разом із цим, у матеріалах справи наявні копії звітів форми № 3-ПН, поданих відповідачем, та прийнятих Рівненським міським центром зайнятості 20 липня 2015 року, 12 травня 2015 року та 25 червня 2015 року (а.с. 43-45), але оцінка цим звітам не надана.

Викладене в сукупності свідчить порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, зважаючи на недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів обох інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судам при новому розгляді необхідно дослідити питання щомісячного подання відповідачем звітності за формою № 3-ПН до органів Державної служби зайнятості у 2015 році та надати оцінку спірним правовідносинам з урахуванням викладених у цій ухвалі висновків.

Керуючись статями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі № 817/724/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: