Рішення

від 25.04.2017 по справі 344/1073/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/1073/17

Провадження № 2/344/1659/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1.

з участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську у режимі відео конференції із Солом'янським районним судом міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (Шеремета зміна прізвища з 22.02.2017р.) ОСОБА_4 звернулася в січні 2017р. до суду з позовом до ДП Центр державного земельного кадастру про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати за період з 01.01.2016р. по 25.01.2017р. у сумі 41435,73 грн.

В позовній заяві зазначено, що позивач з 02.04.2012р. по 31.12.2015р. працювала у регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру , звільнена на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. На день звільнення не була виплачена позивачу заробітна плата у сумі 28419.74грн., а тому вона змушена була звернутись до суду про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації. Незважаючи на рішення Івано-Франківського міського суду від 26.05.2016р. про стягнення в її користь 19431.42грн., на день звернення до суду з даним позовом, заборгованість не виплачена. Таким чином за затримку 267 днів , слід стягнути з відповідача розмір середнього заробітку за час затримки заробітної плати у сумі 41435,73 грн. на підставі ст..116, 117 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, які зазначені у позовній заяві, просили позов задовольнити повністю з врахуванням боргу на день ухвалення рішення.

Представник відповідача заперечила щодо позову в повному обсязі та вказала, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, який сплив, з врахуванням виплати коштів позивачу 11.04.2016р.. Також вважає невірним розрахунок середньоденної заробітної плати.

Вислухавши сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Предметом даного спору є відповідальність за затримку розрахунку при звільненні що регулюється нормами КЗпП України.

Судом встановлено, що з 02.04.2012р. по 31.12.2015р. ОСОБА_2 працювала у регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру , звільнена на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.3-5,9).

На день звільнення не була виплачена позивачу заробітна плата у сумі 28419.74грн., а тому вона змушена була звернутись до суду про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26.05.2016р., яке набрало законної сили 20.09.2016р., з ДП Центр державного земельного кадастру стягнуто в користь ОСОБА_5 19431.42грн., з яких борг по заробітній платі по грудень 2015р. включно становить 16722.86грн. та компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням її виплати 2708.56грн. (а.с.13-15). При цьому, рішенням суду встановлені обставини про нарахування заборгованість по 31.12.2015р., тобто по день звільнення позивача, та враховано в самому рішенні суду виплату частини боргу роботодавцем, під час розгляду цивільної справи №344/17508/16ц, 11.04.2016р. згідно платіжного доручення від 08.04.2016р. №386 у сумі 4696.88грн.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Заперечуючи вимоги позову, відповідач вказав на погашення 11.04.2016р. заборгованості перед позивачем згідно платіжного доручення №386 у сумі 4696.88грн., та вважав це повним погашенням і саме з даної дати - 11.04.2016р. вважав, що слід рахувати термін з якого відраховується позовна давність на звернення до суду з позовом.

Однак, такі доводи підлягають відхиленню, враховуючи таке.

Як слідує зі ст..47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Позивач не заперечила, що згідно вищевказаного рішення суду від 26.05.2016р. їй виплачено 4 тисячі гривень (хоча вона так і не змогла пояснити суду чи це виплата щзо врахована вже судом при ухваленні рішення, чи після ухваленого рішення), однак заборгованість на час ухвалення рішення у даній справі, не погашена, що не заперечила в судовому засіданні і представник відповідача. Дані факти також не заперечуються сторонами.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до указаних норм та роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , при визначенні середнього заробітку суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (із наступними змінами та доповненнями).

Згідно статті 27 Закону України Про оплату праці , п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Кількість днів з 01.01.2016р. по 27.04.2017 р. становить - робочих 330 днів.

Відповідно довідки б/н про середню заробітну плату позивача, виданої відповідачем 31.12.2015 року (а.с.18) середня заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням з роботи становила 3103.84 грн. за жовтень місяць та 3259.04грн. за листопад місяць 2015р.. Щоденний заробіток становить 155.19 грн. (3103.84 грн. + 3259.04 грн.: 2 : 41 роб. днів).

Невірними є голослівні доводи відповідача про невірність виведення згідно довідки середньоденної зарплати, а саме діленням двохмісячної зарплати на 41 день, а не 42 дні як вважає відповідач. Проте, встановлено, що фактично відпрацьованих днів позивачем за даний період є 41, що не спростовано відповідачем.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 51212.7 грн. (330 днів х 155.19грн.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2016 року по 27.04.2017 року, тобто до ухвалення рішення.

Відхиляючи доводи відповідача, суд застосовує норми ст..116, 117 та 233 КЗпП України, а також висновок у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі N 6-116цс15, та рішення Конституційного Суду України №4-рп від 22.02.2012р. (щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст..117, 237-1 цього кодексу), від 15.10.2013р. №9-рп (щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України з положеннями ст.34 Закону України Про оплату праці ).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі N 6-116цс15).

Однозначний висновок зроблено також і КСУ рішеннями №4-рп від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст..117, 237-1 цього кодексу, а також в рішенні КСУ від 15.10.2013р. №9-рп щодо офіційного тлумачення положень ст..233 КЗпП України з положеннями ст.34 Закону України Про оплату праці .

Отже, реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

У частині першій статті 233 Кодексу передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: а саме три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.

Позивач звертала увагу суду на те, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Дійсно даний спір стосується не виплати заборгованості по заробітній платі чи нарахування індексації під час дії трудових відносин між сторонами, а стосується виплати, яка має виключно компенсаторний характер.

А тому, Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

А, спір щодо стягнення не виплачених власником сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини з/плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, і встановлений 3-х місячний строк з дня, коли він дізнався про порушення свого права.

Проте, як встановлено судом у даному спорі, повний розрахунок заборгованості по заробітній платі відповідачем перед позивачем, незважаючи і на прийняте рішення суду про його стягнення, не проведено.

Зважаючи на вищевикладене, не заслуговують на увагу суду доводи представника відповідача про те, що дані виплати обмежуються строком звернення до суду, з 11.04.2016 року протягом 3-х місяців - тобто до 11.07.2016р.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі ст. 116, 117, 233 КЗпП України, та керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , м.Київ, вул.. Народного ополчення, 3, код ЄДРПОУ 21616582, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки м. Івано-Франківськ, вул.. Пулюя, 15 А, кв.74, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.01.2016 року по 25.04.2017 року в сумі 51212 грн. 70 коп. (п'ятдесят одна тисяча двісті дванадцять гривень 70 копійок).

Стягнути з Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , м.Київ, вул.. Народного ополчення, 3, код ЄДРПОУ 21616582, в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 640 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Польська М.В.