Рішення

від 27.04.2017 по справі 902/315/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 квітня 2017 р. Справа № 902/315/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Державного підприємства "Гайсинське лісове господарство", м. Гайсин, Вінницька область

до : Державного підприємства "Підприємство державної кримінально - виконавчої служби України №113", с. Городівка, Крижопільський район, Вінницька область

про стягнення 147 764, 27 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 201 від 16.03.2017 р., паспорт АА № 321946 виданий Теплицьким РВ УМВС України в Вінницькій області 09.12.1996 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Держаним підприємством "Гайсинське лісове господарство" подано позов до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 113" про стягнення 147 772,82 грн заборгованість за договором поставки № 42-ПД від 01.10.2015 р.

Ухвалою суду від 10.04.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/315/17 та призначено до розгляду на 27.04.2017 р.

26.04.2017 р. на адресу від відповідача надійшло електронне повідомлення № 2 від 26.04.2017 р. в якому останній визнає заявлені позовні вимоги та просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

27.04.2017 р. до суду представником позивача супровідним листом (вх.канц.06-52/4104/17 від 27.04.2017 р.) подано ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 10.04.2017 р.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 10.04.2017 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Обізнаність відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить подане ним повідомлення № 2 від 26.04.2017 р.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з відсутністю поданого клопотання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

27.04.2017 р. в судовому засіданні представником позивача подано заяву (б/н від 27.04.2017 р.) про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 147 764, 27 грн.

В судовому засідання суд розглянувши подану заяву (б/н від 27.04.2017 р.) про зменшення розміру позовних вимог приймає її до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.10.2015 р. між Державним підприємством "Гайсинське лісове господарство" (Постачальник) та Державним підприємством Крижопіьський виправний центр управління державної Пенітенціарної служби України у Вінницькій області (Покупець) укладено договір поставки № 42-ПД.

Відповідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти на умовах франко-склад Постачальника лісо продукцію (товар).

Кількість, якість та ціна товару визначаються п. 2.1 Договору, а саме дрова паливні обсягом 50 куб.м на суму 22 700,00 грн; баланси обсягом 90 куб.м на суму 40 500,00 грн; деревина дров'яна для технологічних потреб ВПХ обсягом 170 куб.м на суму 75 480,00 грн; пиловник обсягом 60 куб.м на суму 33 480 000,00 грн; пиловник 70 куб.м на суму 43 680, 00 грн.

Згідно Розділу 3 Договору загальна сума договору складає 213 840,00 грн з ПДВ.

Відповідно п. 4.2 Договору термін поставки становить до 31.12.2015 р.

Кожна партія товару супроводжується товарно-транспортною накладною та рахунком-фактурою (п. 5.2 Договору).

Приймання товару представник Покупця повинен здійснити в термін 2-х днів після отримання повідомлення від Постачальника про наявність підготовленої транспортної партії товару. Приймання товару по кількості та якості (п.п. 2.1, 2.2 Договору) здійснюється уповноваженими представниками обох сторін на складі Постачальника перед завантаженням на транспортний засіб (Розділ 6 Договору).

Згідно Розділу 7 Договору платіж (передоплата 100 % вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Постачальника).

Із матеріалів справи слідує, що зобов'язання за договором № 42-ПД від 01.10.2015 р. позивач виконав належним чином, поставивши товар на загальну суму 79 181,42 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними на продукцію, актами виконаних робіт та платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення договору № 42-ПД від 01.10.2015 р. існувала заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 231 776,86 грн, що підтверджується обопільнопідписаним актом звірки станом на 10.04.2017 р. та поданими до справи товарно-транспортними накладними на продукцію, що передували укладенню договору від 01.10.2015 р.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем проведено частковий розрахунок за отриману від позивача продукцію, а саме проведено перерахування грошових коштів на суму 150 000,00 грн, а також надано послуг на суму 13 194,01 грн, що підтверджується, окрім акту звірки вказаного вище, наявними у справі довідкою позивача від 26.04.2017 р. № 301, банківськими виписками, актами виконаних робіт від 30.10.2015 р.

14.12.2015 р. на адресу відповідача надіслано претензію № 528 з вимогою сплати заборгованості в сумі 147 772,82 грн.

Непроведення відповідачем оплати за отриманий товар як за договором від 01.10.2015 р. № 42-ПД так і на підставі товарно-транспортних накладних слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 42-ПД від 01.10.2015 р. та передачі товару за товарно-транспортними накладними між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З врахуванням наведеного вище вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за переданий товар в сумі 147 764, 27 грн є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.04.2017 р. та процесуальної позиції відповідача, яка зводиться до визнання позову .

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

27.04.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 113", вул. Благовіщенська, буд. 106, с. Городківка, Крижопільський район, Вінницька область, 24615 (ідентифікаційний код - 08679630) на користь Державного підприємства "Гайсинське лісове господарство", вул. Максима Кривоноса, 20, м. Гайсин, Вінницька область, 23700 (ідентифікаційний код - 00991396) - 147 764 грн 27 коп. - боргу, 2 216 грн 46 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 03 травня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Благовіщенська, буд. 106, с. Городівка, Крижопільський район, Вінницька область, 24615.