Ухвала

від 03.05.2017 по справі 365/860/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 365/860/16-ц Головуючий у І інстанції Денисенко Н. О. Провадження № 22-ц/780/2671/17 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П. Категорія 22 03.05.2017

УХВАЛА

Іменем України

03 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Калина на рішення Згурівського районного суду Київської області від 20 березня 2017 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Калина до ОСОБА_2 про стягнення витрат на незавершене виробництво врожаю 2016 року, -

встановила:

у грудні 2016 року ПАТ Калина звернулося до Згурівського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,1199 га, кадастровий номер якої НОМЕР_1, яка розташована на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області.

Протягом 2005-2015 років позивач користувався цією ділянкою на умовах договору оренди від 18.09.2005 року.

Оскільки земельна ділянка використовувалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке має замкнутий цикл виробництва, вона була задіяна у виробничій програмі позивача та на ній проводились осінні - польові роботи до моменту закінчення оренди у листопаді 2015, а саме, проводилась передпосівна обробка грунту, під посів культур урожаю 2016 року (дискування), внесення міндобрив, на що позивач витратив 3 110,73 грн., що підтверджується дорожніми листками механізатора від 06.10.2015, 17-20.10.2015, 22.10-25.10.2015.

Після закінчення строку оренди відповідачу було передано земельну ділянку із поліпшенням та незавершеним виробництвом врожаю виробничого циклу 2015-2016 років, які неможливо відокремити від земельної ділянки.

Просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ Калина 3 110,73 грн. витрат на незавершене виробництво врожаю 2016 року та сплачений судовий збір.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 20 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ Калина подало апеляційну скаргу, посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим таким, що не відповідає обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновок суду першої інстанції про строк дії договору та його закінчення на момент несення позивачем витрат на виробництво врожаю 2016 року.

Апелянт, зазначає, що договір був підписаний сторонами 18.09.2005 року та зареєстрований 01.11.2005 року, керуючись припущенням про те, що початок перебігу строку дії договору сторонами не визначений місцевим судом було зроблено висновок про початок дії договору з дати його підписання сторонами, що не відповідає обставинам справи.

Також, апелянт, стверджує, що початок перебігу строку дії договору було визначено сторонами умовами договору, а саме п.39 Договору, відповідно до якого договір набирає чинності після його підписання та державної реєстрації, а також п.19 Договору, відповідно до якого передача земельної ділянки Орендарю відбувається після державної реєстрації Договору.

Просило рішення Згурівського районного суду Київської області від 20 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а також судові витрати покласти на відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 11.07.2001 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,1199 га, що розташована на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області, кадастровий номер якої НОМЕР_1, що підтверджується витягами із Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.10-11,71,73.). У Державному акті (старого зразка) зазначено площу земельної ділянки 4,120га.

У зв'язку із присвоєнням кадастрового номера цій земельній ділянці та реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було уточнено її площу - 4,1199га, що визнається та не оспорюється сторонами у справі.

18 вересня 2005 року між сторонами було укладено договір оренди землі строком на 10 років, який було зареєстровано у Згурівському відділенні Київської регіональної філії № 12 Центру ДЗК Державного комітету України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 1 листопада 2005 року за № НОМЕР_3 (а.с.6-8,42-49).

Відповідач як орендодавець до закінчення строку дії Договору повідомила позивача про намір припинити його дію, що підтверджується копією її заяви від 23.01.2015, яку позивач отримав (а.с.72).

Переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі на новий строк було припинено та земельну ділянку повернуто відповідачу, що вбачається з матеріалів справи та визнається представником позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що докази, надані позивачем у копіях на підтвердження обробітку земельної ділянки відповідача 06 жовтня 2015 року та у періоди часу із 17 по 20 жовтня 2015 року та із 22 по 25 жовтня 2015 року, не підписані відповідними особами та не містять даних щодо проведення передпосівної обробки грунту на земельній ділянці саме відповідача.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (землекористувач).

Відповідно до ст.ст.13,14,15,16,18 Закону України Про оренду землі (у редакції на час виникнення правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Частинами 1 та 2 ст.24 Закону України Про оренду землі , в редакції на час укладання договору оренди, визначено права та обов'язки орендодавця, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

З огляду на зазначені положення закону, відшкодуванню підлягають капітальні втрати, пов'язані із поліпшенням стану об'єкта оренди, якщо воно проводилось за згодою орендодавця.

Відповідач не надавала своєї згоди та не підписувала додаткової угоди з позивачем щодо відшкодування орендарю витрат на поліпшення земельної ділянки як це передбачено п. 27 Договору.

Згідно з Національним стандартом №2 Оцінка нерухомого майна , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1442, земельне поліпшення визначено як результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам , зокрема п.п.3,4, визначено, що відшкодуванню підлягають вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень, понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи та інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Таким чином, сама по собі передпосівна обробка ґрунту під посів культур урожаю 2016 року (дискування) та внесення мінеральних добрив не є поліпшенням земельної ділянки в розумінні норми закону та не змінює якісних характеристик земельної ділянки та її вартості.

Позивачем суду не було надано доказів, які б підтверджували факт дискування саме земельної ділянки відповідача. Докази, надані позивачем у копіях на підтвердження обробітку земельної ділянки відповідача у період із 6 по 25 жовтня 2015 року, не містять даних щодо проведення передпосівної обробки грунту саме земельної ділянки відповідача (а.с.14-39).

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317,319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Калина відхилити, рішення Згурівського районного суду Київської області від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді