Справа №467/1906/16-ц 03.05.2017 03052017 03.05.2017
Провадження №22-ц/784/939/17
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 467/1906/16-ц Головуючий І інстанції - Догарєва І.О.
Провадження № 22-ц/784/939/17 Доповідач - Темнікова В.І.
Категорія 23
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 траваня 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
при секретарі - Андрієнко Л.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування грошових коштів, -
В С Т А Н О В И Л А :
В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку МК № 096505, виданого 25.10.2004 року йому належить земельна ділянка кадастровий номер 4820382200:02:000:0241, площею 7.53га в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В 2013 році на підставі усної домовленості він передав зазначену земельну ділянку в користування ОСОБА_2, яка за користування нею повинна була сплачувати йому 7200 грн. на рік з урахуванням індексації. В жовтні 2016 року відповідачка виплатила йому індексацію орендної плати за 2015 рік в розмірі 5300 грн., а за 2016 рік виплачувати відмовилась. В зв'язку з невиконанням нею своїх зобов'язань він вирішив повернути свою земельну ділянку та обробляти її самостійно. На підставі викладеного позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому земельну ділянку площею 7.53га в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820382200:02:000:0241, яка належить йому на праві власності, та стягнути з відповідачки судові витрати.
В січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування грошових коштів, в якій посилалась на те, що в 2013 році ОСОБА_1 звернувся до неї із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, яка належить йому на підставі державного акту на право власності, площею 7,53га кадастровий номер 4820382200:02:000:0241, що розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, терміном на п'ять років. При цьому ОСОБА_1 просив сплатити орендну плату за землю одним платежем за весь період дії договору, бо йому дуже потрібні були гроші. На підставі цієї домовленості 26.07.2013 року ОСОБА_1 отримав від неї 36300 грн., що є розрахунком по орендній платі за 2014-2018 роки. Після отримання коштів ОСОБА_1 надав їй всі необхідні документи для підготовки тексту договору оренди землі. До 2016 року ОСОБА_1 жодних претензій щодо використання земельної ділянки та щодо орендної плати не заявляв. 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 отримав від неї ще 5300 грн., що було остаточним розрахунком по орендній платі, про що свідчить нотаріально посвідчена заява останнього. В даній заяві також зазначено, що ОСОБА_1 будь-яких матеріальних претензій стосовно розрахунку (в тому числі щодо індексації чи інфляції) до неї не має. Всупереч цьому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому стверджує, що вона не сплачує йому орендну плату і безпідставно використовує земельну ділянку. На підставі зазначеного, ОСОБА_2 просила суд зобов'язати ОСОБА_1 повернути їй безпідставно набуті грошові кошти в сумі 41600 грн.
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки було відмовлено. Зустрічний позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 41 600 гривень.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити частково, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 14400грн. надмірно сплачених коштів за користування земельною ділянкою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Також посилався на те, що відповідачка йому заявила, що поверне землю тільки за рішенням суду, а також про те, що оскільки нею підготовлена земля для обробітку, то вона продовжить її використовувати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідачка та її прендставник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим, пояснивши, що на теперішній час відповідачка не використовує земельну ділянку позивача і не створює йому перешкод у користуванні нею.
Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.
Судом було встановлено, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4820382200:02:000:0241 площею 7,53га в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що встановлено з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4802981532017 від 23 січня 2017 року. В 2013 році сторони дійшли згоди щодо передачі вказаної земельної ділянки в користування відповідачці на п'ять років з 2014 по 2018 рік включно. З 2014 року земельна ділянка за згодою позивача перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2, за що остання сплатила позивачу грошові кошти в якості орендної плати в сумі 36300 грн. з розрахунку 7200 грн. за один рік користування. Факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів 26 липня 2013 року в сумі 36300 грн. підтверджується його заявою, власноруч підписаною в присутності приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області 19 вересня 2016 року, № 648. Факт користування земельною ділянкою також підтверджений актом від 19 січня 2017 року. 19 вересня 2016 року позивач отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5300,00 грн. Відповідно до заяви, власноруч підписаної позивачем в присутності приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області 19 вересня 2016 року за № 649, дані грошові кошти є остаточним розрахунком по орендній платі за оренду земельної ділянки кадастровий номер 4820382200:02:000:0241 за 2015 рік.
Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив також з того, що під час розгляду справи сторони визнали, що записи в розписці ОСОБА_1 від 26 липня 2013 року про отримання ним від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 36300 грн. та передачу земельного паю в користування строком на п'ять років, а також в розписці від 15 серпня 2013 року про передачу ОСОБА_1 ОСОБА_3 земельного паю в оренду на п'ять років і отримання грошових коштів в сумі 36300 грн., не відповідають дійсності, тому суд не прийняв до уваги дані документи в якості належних і допустимих доказів, та дійшов висновку, що саме між сторонами виникли відносини з приводу оренди земельної ділянки.
Також ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що земельна ділянка, яка належить позивачу на праві приватної власності, на час розгляду справи в суді відповідачкою не використовується, вона не володіє і не користується земельною ділянкою, не створює перешкод позивачу у здійсненні прав власника відносно належної йому земельної ділянки, позивач не позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою, у тому числі здавати в оренду третім особам чи обробляти її самостійно. Отже, права позивача як власника земельної ділянки ніким не порушуються і не оспорюються. При цьому посилання позивача на необхідність судового захисту прав власника від їх порушення відповідачем в майбутньому не підтверджені належним чином під час судового розгляду справи і ґрунтуються на припущеннях. За таких обставин, суд дійшов висновку, що не має підстав для задоволення вимог про повернення земельної ділянки, оскільки позивач не обґрунтував їх належними доказами.
Задовольняючи вимоги за зустрічним позовом, суд виходив з того, що сторонами визнано отримання позивачем від відповідачки в якості орендної плати за використання земельної ділянки грошових коштів в сумі 41600 грн. Орендна плата за землю відповідно до ст. 21 ЗУ Про оренду землі - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки між сторонами укладений не був, суд дійшов висновку, що дані грошові кошти набуті без достатньої правової підстави і підлягають поверненню відповідачці, а право відповідачки підлягає відновленню шляхом стягнення грошових коштів. При цьому посилання позивача на те, що відповідачкою земельна ділянка використовувалась протягом 2014-2016 років, а тому орендна плата за даний період не підлягає поверненню, не було прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки не ґрунтується на вимогах закону, а позивач відповідно до ст. 1214 ЦК України не позбавлений права висунути вимоги про відшкодування доходів, які відповідачка отримала, чи могла отримати від безпідставного користування належною йому земельною ділянкою, однак такої вимоги позивачем не заявлено і доказів щодо отримання доходу відповідачкою, або можливості отримання нею доходу, який можна було б зарахувати із зустрічними позовними вимогами ним надано не було.
Зазначені в рішенні суду висновки не в повній мірі відповідають як обставинам по справі, так і вимогам діючого законодавства, виходячи з наступного.
Приймаючи рішення по справі, суд правильно керувався ст. 1 Закону України Про оренду землі , згідно якої оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно ст. 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно доположень ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Статтею 14 ЗУ Про оренду землі визначені вимоги щодо форми договору оренди землі, а саме договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень ч.1,5 ст.6 ЗУ Про оренду землі , орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.Крім того, за правилами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.Як встановлює ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Оскільки сторонами не були додержані встановлені законодавством України вимоги щодо форми договору оренди та його державної реєстрації, суд правильно дійшов висновку, що договір оренди між сторонами є таким, що не був укладений.
Правильно при прийнятті рішення суд також керувався роз'ясненнями, викладеними в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , згідно яких відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205- 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. В той же час, вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Ст. 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Разом з тим, згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог по даній справі, суд правильно керувався при прийняття рішення положеннями ст. 1212,1213 ЦК України, які передбачають, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; тощо. При цьому н абувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Оскільки, як зазначено раніше, суд правильно дійшов висновку про те, що договір оренди землі між сторонами є неукладеним, а отже до правовідносин сторін слід застосовувати положення, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК, то правомірним є і висновок суду щодо повернення позивачем отриманих від відповідачки за цим договором 41600 грн.
В той же час, дійшовши правильного висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін положень ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, суд безпідставно не зобов'язав відповідачку повернути отриману у користування за цим договором від позивача земельну ділянку з посиланням на те, що на час розгляду справи в суді відповідачкою спірна земельна ділянкане використовується, що вона не володіє і не користується даною земельною ділянкою, не створює перешкод позивачу у здійсненні прав власника відносно належної йому земельної ділянки, а отже, позивач не позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою, у тому числі здавати в оренду третім особам чи обробляти її самостійно, оскільки дані обставини не мають вирішального правового значення при прийнятті рішення по спору між сторонами по даній справі в межах заявлених позовних вимог. При цьому колегія суддів враховує, що предметом спору по даній справі є саме повернення всього отриманого сторонами за неукладеним в установленому законом порядку договором на підставі ст. 1212, 1213 ЦК України, а не усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою чи повернення земельної ділянки після закінчення строку, розірвання чи визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки.
Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки слід скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення про їх задоволення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно зробив висновок про те, що отримані позивачем від відповідачки кошти не є отриманими без достатніх правових підстав, що такий висновок був би правомірним якби відповідачка взагалі не використовувала земельну ділянку позивача протягом 2014-2016 років, є суб'єктивним тлумаченням позивача обставин справи та діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини і яке наведено в тексті рішення апеляційного суду, та направлені на переоцінку доказів, наданих сторонами суду з цього питання, яким суд надав належну правову оцінку в межах наданих йому законом повноважень.
При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 551 грн. 21 коп. Оскільки позовні вимоги позивача до ОСОБА_2підлягають задоволенню, то з відповідачки на його користь у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати. Отже, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати у сумі 551 грн. 21 коп., а також судові витрати за подачу апеляційної скарги пропорційно задоволеної частини вимог у розмірі 606,32 грн., а всього - 1157 грн. 53 коп.( 551 грн. 21 коп.+ 606,32 грн.).
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 7,53га, з кадастровим номером 4820382200:02:000:0241, яка знаходиться на території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1157 грн. 53 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили в касаційному порядку.
Головуючий :
Судді:
Суд | Апеляційний суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 03.05.2017 |
Оприлюднено | 04.05.2017 |
Номер документу | 66309961 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Дем’яносов Микола Власович
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Дем’яносов Микола Власович
Цивільне
Апеляційний суд Миколаївської області
Темнікова В. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні