Постанова

від 20.11.2019 по справі 467/1906/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 467/1906/16-ц

провадження № 61-33958св18

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року у складі судді Догарєвої І. О. та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив зобов`язати її повернути земельну ділянку площею 7, 53 га в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820382200:02:000:0241, яка належить йому на праві власності.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником цієї земельної ділянки і у 2013 році на підставі усної домовленості передав її в користування ОСОБА_2 .

За користування земельною ділянкою ОСОБА_2 зобов`язалась сплачувати на його користь грошові кошти у розмірі 7 200 грн на рік з урахуванням індексації.

У жовтні 2016 року відповідач виплатила йому індексацію орендної плати за 2015 рік у розмірі 5 300 грн, а за 2016 рік виплачувати відмовилась.

У зв`язку із невиконанням нею своїх зобов`язань він вирішив повернути свою земельну ділянку та обробляти її самостійно, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та просила зобов`язати його повернути безпідставно набуті грошові кошти в сумі 41 600 грн.

В обґрунтування зустрічного позову вказує, що у 2013 році ОСОБА_1 звернувся до неї із пропозицією укласти договір оренди вищевказаної земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, терміном на п`ять років. При цьому ОСОБА_1 просив сплатити орендну плату за землю одним платежом за весь період дії договору.

На підставі цієї домовленості 26 липня 2013 року ОСОБА_1 отримав від неї 36 300 грн, що є розрахунком по орендній платі за 2014-2018 роки. Після отримання коштів ОСОБА_1 надав їй усі необхідні документи для підготовки тексту договору оренди землі.

До 2016 року ОСОБА_1 жодних претензій щодо використання земельної ділянки та щодо орендної плати не заявляв. 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 отримав від неї ще 5 300 грн, що було остаточним розрахунком по орендній платі, про що свідчить нотаріально посвідчена заява останнього, в якій він також зазначив , що будь-яких матеріальних претензій стосовно розрахунку (в тому числі щодо індексації чи інфляції) до неї не має.

Однак, всупереч цьому, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому стверджує, що вона не сплачує йому орендну плату і безпідставно використовує земельну ділянку, що й стало підставою для пред`явлення цього зустрічного позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 41 600 грн.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції вважав, що права позивача як власника земельної ділянки, не порушені, оскільки під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 спірною ділянкою не володіє та не користується, а тому відсутні підстави для повернення її ОСОБА_1 .

Разом з тим, враховуючи, що договір оренди земельної ділянки між сторонами укладений не був, грошові кошти у розмірі 41 600 грн, які були сплачені ОСОБА_2 в якості орендної плати за використання спірної земельної ділянки, підлягають поверненню їй як такі, що набуті відповідачем за зустрічним позовом без достатньої правової підстави.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7, 53 га, кадастровий номер 4820382200:02:000:0241, яка знаходиться на території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалюючи в цій частині нове про його задоволення, апеляційний суд виходив з того, що предметом спору у даній справі є повернення всього отриманого сторонами за неукладеним в установленому законом порядку договором на підставі статтей 1212, 1213 ЦК України, а не усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою чи повернення земельної ділянки після закінчення строку, розірвання чи визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки, а тому суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статтей 1212, 1213 ЦК України, безпідставно не зобов`язав відповідача за первісним позовом повернути земельну ділянку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення орендної плати за 2014-2016 роки в сумі 27 200 грн і надміру сплаченої орендної плати в розмірі 14 400 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду і застосування до спірних правовідносин положень статтей 1212, 1213 України є неправильними, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами мають договірний характер про оренду земельної ділянки, а тому суди, дійшовши висновку про те, що договір оренди є неукладеним, повинні були застосувати до цих правовідносин норми статті 21 Закону України Про оренду землі .

Судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог заявником не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Арбузинського районного суду Миколаївської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2018 року справа № 467/1906/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4820382200:02:000:0241 площею 7, 53га, розташованої на території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 січня 2017 року.

У 2013 році сторони дійшли згоди щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування відповідача за зустрічним позовом строком на п`ять років, з 2014 року по 2018 рік включно.

З 2014 року земельна ділянка за згодою позивача за первісним позовом перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , за що остання сплатила йому грошові кошти в якості орендної плати у розмірі 36 300 грн, з розрахунку 7 200 грн за один рік користування.

Факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 26 липня 2013 року грошових коштів у розмірі 36 300 грн підтверджується його заявою, власноруч підписаною у присутності приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області 19 вересня 2016 року, № 648. Факт користування земельною ділянкою також підтверджений актом від 19 січня 2017 року.

19 вересня 2016 року позивач за первісним позовом отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5 300 грн. Відповідно до заяви, власноруч підписаної позивачем у присутності приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області 19 вересня 2016 року за № 649, дані грошові кошти є остаточним розрахунком по орендній платі за оренду земельної ділянки кадастровий номер 4820382200:02:000:0241 за 2015 рік.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі , статті 93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 14 Закону України Про оренду землі визначені вимоги щодо форми договору оренди землі, а саме договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частин першої, п`ятої статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За правилами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені вище вимоги щодо форми договору оренди та його державної реєстрації сторони не дотримали, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що договір оренди є таким, що не був укладений .

Згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Суди встановили, що у 2013 році ОСОБА_1 передав у користування ОСОБА_2 належну йому на праві власності земельну ділянку, за користування якою він отримав від ОСОБА_2 в якості орендної плати грошові кошти у розмірі 41 600 грн.

Встановивши, що договір оренди між сторонами укладений не був, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм інституту набуття майна без достатньої правової підстави та повернення позивачу за зустріним позовом набутих ОСОБА_1 без достатніх правових підстав грошових коштів у розмірі 41 600 грн .

При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_1 про те, що у період з 2014 року по 2016 рік ОСОБА_2 користувалася належною йому земельною ділянкою, а тому орендна плата за цей період не підлягає поверненню, оскільки зазначене не ґрунтується на вимогах закону. В даному випадку, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 не позбавлений права пред'явити вимоги про відшкодування доходів, які ОСОБА_2 отримала чи могла отримати від безпідставного користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому статтею 1214 ЦК України, що буде належним способом захисту його порушених прав.

Посилання в касаційній скарзі, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми частини четвертої статті 21 Закону України Про оренду землі колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки положення цієї статті підлягають застосуванню у разі визнання у судовому порядку договору оренди недійсним, тоді як в ході розгляду цієї справи суди встановили, що договір оренди між сторонами не укладався, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між ними і правильність застосування судами положень статтей 1212, 1213 ЦК України.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2017 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов