Рішення

від 04.05.2017 по справі 367/6456/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6456/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П. Провадження № 22-ц/780/1806/17 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О. Категорія 46 04.05.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

04 травня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів Волохова Л.А., Березовенко Р.В.,

при секретарі Спеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2017 року по справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи - Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2016 року прокурор звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року за № 1900/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки.

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_3 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №2113 від 24.04.2009 року та на державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_3, зроблено відмітку від 24.04.2009 року про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі - продажу становить 77 215 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданий на ім я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, а також скасовано його державну реєстрацію. Даним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому оспорюване рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, для даної справи встановленим в судовому порядку є той факт, що, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 15 червня 2016 року № 87/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування, попадає в 111 квартал. Тобто, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду - Національного природного парку Голосіївський .

Відповідач ОСОБА_2 спірну земельну ділянку придбала за договором купівлі - продажу від 24 квітня 2009 року у ОСОБА_3, яка право власності на земельну ділянку не набула, що встановлено судовим рішенням від 11 жовтня 2013 року, у зв язку з чим позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 77215 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року за №1900/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки (а.с.14).

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (а.с.14).

В подальшому ОСОБА_3 відчужила зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №2113 від 24.04.2009 року (а.с.15-16) та на державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_3, зроблено відмітку від 24.04.2009 року про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі - продажу становить 77 215 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року за №1900/25-5, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданий на ім я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, та скасовано його державну реєстрацію. Даним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому оспорюване рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не надав суду доказів того, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України, однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст.76, 77 ЗК України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Згідно зі ст.17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст.17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку Голосіївський , незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України та просить витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2

По справі встановлено, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 Коцюбинською селищною радою з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим рішення ради було визнано судом незаконним, а державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_3, визнано недійсним.

Таким чином, спірна земельна ділянка є власністю держави, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст.ст.13, 149 ЗК України.

Статтею 396 ЦК передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У пункті 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам роз'яснено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, ОСОБА_4 проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року (справа №№ 6-1376цс16), яка відповідно вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи, що держава в особі Кабінету Міністрів України є власником земельної ділянки, яка вибула з володіння поза його волею, а відповідач користується нею без достатньої правової підстави, колегія суддів вважає, що позов Першого заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України на наведене уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

При цьому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності, про що заявлено представником відповідача (а.с.81-82), оскільки положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 5 жовтня 2016 року (справа № 916/2129/15).

Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, дане рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Прокурором при пред'явленні до суду позову було сплачено судовий збір у розмірі 1 378 грн. (а.с.21), а при подачі апеляційної скарги - 1 515 грн. 80 коп. (а.с.137), які підлягають стягненню на його користь з відповідача в зв язку із ухваленням колегією суддів рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2017 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1 вартістю 77 215 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 2 893 грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді: