Ухвала

від 04.05.2017 по справі 924/228/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

УХВАЛА

"04" травня 2017 р.Справа № 924/228/17

За позовом керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави, м.Старокостянтинів;

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький;

до 1. Старокостянтинівської районної державної адміністрації, м. Старокостянтинів;

2. Фермерського господарства „Дружба» , смт. Білогір'я Хмельницька область;

про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору оренди земельної ділянки загальною площею 30 га

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - прокурор відділу прокуратури Хмельницької області (служ.посвідчення №035772 від 21.09.2015р.).

від відповідача-1: ОСОБА_2 - згідно довіреності від 04.04.2017р. №45/492-14/2017

від відповідача-2: ОСОБА_3 - згідно посвідчення адвоката №590 від 29.11.2011р.

від третьої особи: ОСОБА_4 - згідно довіреності №9-22-0,6-1928/2-17 від 03.02.2017р., в судовому засіданні 18.04.2017р.

Ухвала виноситься 04.05.2017р., оскільки в засіданні суду 18.04.20217р. оголошувалась перерва.

Суть спору : Керівник Старокостянтинівської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави до 1. Старокостянтинівської районної державної адміністрації, м. Старокостянтинів; 2. Фермерського господарства „Дружба» , смт. Білогір'я Хмельницька область про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору оренди земельної ділянки загальною площею 30 га, укладеного між відповідачами, який зареєстрований Старкокостянтинівським районним центром Державного земельного кадастру, про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 03.05.2007р. №040774700334.

Прокурор в засідання суду 04.05.2017р. прибув, позовні вимоги підтримав із підстав, викладених у позові.

Представник відповідача-1 в засідання суду 04.05.2017р. прибув, у поданому суду відзиві від 18.04.2017р. із позовними вимогами не погодився посилаючись на таке. 16.04.2007р. між Старокостянтинівською районної державною адміністрацією та Фермерським господарством „Терра Віва» (правонаступником якого є ФГ „Дружба» ), на підставі розпорядження був укладений договір оренди землі, відповідно до якого Старокостянтинівська районна державна адміністрація передала Фермерському господарству „Терра Віва» , правонаступником якого є ФГ „Дружба» , вищезазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду строком до 25 вересня 2055 року.

Даний договір був зареєстрований Старокостянтинівським районним центром Державного земельного кадастру, про що в книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 040774700334 від 03.05.2007 року.

Відповідно до п. 2.2 даного Договору нормативна грошова оцінка земельних ділянок наведена окремою довідкою, що додається та є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.4.1 орендна плата за землю встановлюється у грошовій формі і становить 40 (сорок) грн. за 1 га, що становить 1200,00 (одна тисяча двісті грн. 00 коп.) гривень щорічно. Орендна плата вноситься щомісячно, в рівних долях, тобто по 100,00 грн. (сто грн. 00 коп.) кожного року оренди.

На виконання п.2.2 оспорюваного договору оренди земельної ділянки ФГ „Терра Віва» , правонаступником якого є ФГ „Дружба» , було надано до Старокостянтинівської районної державної адміністрації витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку 1 га сільськогосподарських угідь Пеньківської сільської ради Старокостянтинівського району від 16.04.2007 року, відповідно до якого вартість 1 га сільськогосподарських угідь становила 11480,27 грн. Орендна плата сплачувалась відповідно до вказаних відомостей, щорічно, враховуючи коефіцієнт індексації. Тому, твердження позивача про відсутність відомостей про нормативну грошову оцінку земельних ділянок є безпідставними та необґрунтованими.

Частиною 1 ст.116 Глави 19 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент видачі розпорядження від 25.09.2006р. за №306/2006-р, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 124 цього ж Кодексу встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч.4 ст.4 та ч.2, 3 ст.16 Закону України „Про оренду землі» в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного розпорядження та укладення договору оренди, орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є, зокрема, районні державні адміністрації в межах повноважень, визначених законом. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору.

Вищезазначеними нормами не передбачено заборони приймати рішення про передачу земельної ділянки в оренду та здійснювати таку передачу лише з підстав відсутності нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки. Крім цього, нормативна грошова оцінка земельної ділянки ФГ „Терра Віва» (правонаступником якого є ФГ „Дружба» ) була проведена та надана Старокостянтинівській районній державній адміністрації.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотні умови договору оренди земельної ділянки визначені в ч. 1 ст. 15 Закону України „Про оренду землі (в редакції чинною на час виникнення спірних правовідносин), однією з яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату, а ч.2 цієї ж статті передбачає, як підставу для визнання договору оренди землі недійсним, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов.

В разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язковим є проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передбачено ч.1 ст.13 Закону України „Про оцінку земель» .

Всі вимоги вищевказаних нормативних актів ФГ „Терра Віва» (правонаступником якого є ФГ „Дружба» ) виконано в повному обсязі, що підтверджується Витягом від 16.04.2007 року.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та якими нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи наведені норми законодавства прокурором не наведено доказів щодо порушення істотних умов оспорюваного договору та не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на це.

Відповідач зазначає, що відсутність у договорі оренди земельної ділянки істотних умов, передбачених ст.15 Закону України „Про оренду землі» , не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним, та при вирішенні спору суд повинен встановити чи дійсно порушуються права держави у зв'язку з відсутністю в договорі оренди таких умов, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав позивача або держави. Вказаний висновок викладений у постановах Верховного суду України від 25.12.2013 року у справах № 6-78цс13 та 6-94цс13 та, в силу ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх судів України.

Крім цього, стверджує, що керівником Старокостянтинівської місцевої прокуратури пропущено строк звернення до суду, а поважних причин такого пропуску в позовній заяві не наведено. Тому, відповідач-1 вважає, що у позові слід відмовити у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.

Надав суду належним чином засвідчений договір оренди земельної ділянки від 16.04.2007р., який судом оглянутий та долучений до матеріалів справи.

Представник відповідача-2 в засідання суду 04.05.2017р. прибув, у поданій суду письмовій заяві від 18.04.2017р. зазначив таке.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що вказаний договір про передачу в оренду земель державної власності від імені держави укладено Старокостянтинівською районною державною адміністрацією в особі голови РДА та проведено державну реєстрацію 03.05.2017 року державним підприємством „Центр державного земельного кадастру» , у зв'язку із чим державі було і могло бути відомо про будь-які порушення своїх прав. Як вбачається із п.14 цього договору, останній складено у 4х примірниках: для орендаря, Старокостянтинівської районної державної адміністрації; Старокостянтинівського районного центру державного земельного кадастру та Старокостянтинівського районного відділу земельних ресурсів Хмельницького обласного головного управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах (теперішній відділ Держгеокадастру). Із наведеного слідує, що трьохрічний строк позовної давності для держави сплив 03.05.2010 року.

Вказує, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати Норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строк позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Вказує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі „Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі „БАТ „Нафтова компанія „Юкос» проти Росії» ).

Стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.757 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст.267 ЦК). Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст.261 ЦК.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно правового висновку Верховного Суду України (справа №6-178цс15), аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Законом України „Про прокуратуру» та ч.2 ст.45 ЦПК передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справи за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз.2 ч.2 ст.45 ЦПК).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.46 ЦПК.

Згідно із ст.29 ГПК України, ч.1 ст.46 ЦПК органи та інші особи, які відповідно до ст.45 цього кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно правового висновку Верховного Суду України (справа №6-178цс15) аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Аналогічну правову позицію висловив ВС у своїх постановах від 25.03.2015 та 23.12.2014р.

На підставі наведеного вище, керуючись переліченими вище нормами, відповдіач-2 просить суд застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у позові.

У поданому суду письмовому поясненні від 04.05.2017р. відповідач-2 із позовними вимогами не погодився, додатково звертає увагу суду і на безпідставність позовних вимог позивача. Вказує, що із оспорюваного договору оренди земельної ділянки вбачається, що останній містить умови щодо орендної плати і визначеної нормативної грошової оцінки 1 гектара земельної ділянки, що оформлено додатком від 16.04.2007р. до договору оренди у виді витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку, що становить 11480,27 грн. / 1га.

Відповідно до ст.18 Закону України „Про землеустрій» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, нормативна грошова оцінка земельних ділянок с/г призначення проводиться 1 раз на 5-7 років, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України „Про землеустрій» . Як вбачається із додатку до оспорюваного договору оренди, Старокостянтинівським районним відділом земельних ресурсів надавався витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, що надавалась в оренду ФГ „Терра Віва» .

Так само із витягу (НВ-6804478572017) з Державного земельного кадастру про земельну ділянку для ведення товарного сільгоспвиробництва площею 30,00 га , вбачається що 03.05.2007р. зареєстровано договір оренди цієї землі із ФГ „Терра Віва» . Із вказаного витягу також вбачається, що земельна ділянка була сформованою на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 13.10.2006р., виготовленого ПП „Земпроект» .

Відповідач-2 посилається на те, що спільний наказ Держкомзему, Мінагрополітики та інших органів від 27.01.2006р. №18/15/21/11 „Про порядок нормативної грошової оцінки ...» , на який посилається позивач у позовній заяві, обґрунтовуючи свої вимоги, є таким, що втратив чинність на підставі спільного наказу Мінагрополітики, Мінрегіонбуду, НААУ від 30.12.2016р. №592/341/428. (додається). Так само норми ст.15 Закону України „Про оренду землі» (про відсутність істотних умов) виключені.

Подана позивачем інформація Держкомзему про середню вартість с/г угідь станом на 01.01.2016р. не має значення для вирішення спору про недійсність правочину вчиненого у 2007 році.

Разом із тим доказів про те, що нормативна грошова оцінка орендованої землі була іншою у 2007 році, позивач не надав, а тому і підстав для висновку про порушення інтересів орендодавця немає.

Крім того, із повідомлення ДПІ від 20.02.2017р. вбачається, що відповідач, незважаючи на те, що орендар (державний орган) у встановленому законом порядку не пропонував змінити умови договору і зокрема збільшити орендну плату, незважаючи на право платити 1200 грн. згідно договору, самостійно сплачував державі понад 34 тисячі гривень у 2016р. І за умови належного відношення до служби відповідних держслужбовців, фермерське господарство завжди платило б рівно стільки, скільки вимагають. Виникає питання чи насправді позивач діє в інтересах держави, оскільки є очевидним, що діючи в інтересах держави доцільно ставити питання про зміну умов договору в частині орендної плати, а не про визнання його недійсним.

Таким чином, вважає, що при вчиненні правочину його сторонами не було допущено порушень Закону, вважаємо, що підстав для визнання спірного договору оренди землі, немає. На підставі наведеного вище, відмовити позивачу у задоволенні позову за безпідставністю вимог. А у випадку обґрунтованості позовних вимог - застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову саме із цих підстав.

Представник третьої особи (Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області) в засіданні суду 04.05.2017р. не прибув, письмових пояснень не надав, про причини неявки не повідомив.

Згідно із п.п.1,2 ч.1 ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема у зв'язку із неявкою учасників судового розгляду, неподанням витребуваних доказів.

Розглянувши матеріали справи, приймаючи до уваги неявку третьої особи, неподання витребуваних судом доказів, спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому суд вважає за необхідне з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин відкласти розгляд справи на іншу дату.

Керуючись п.п.1,2 ч.1 ст.77, ст.86 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

У Х В А Л И В:

Розгляд справи №924/228/17 відкласти на 15:00 "15" травня 2017 р..

Засідання відбудеться в приміщенні господарського суду Хмельницької області за адресою: м.Хмельницький, Майдан Незалежності, 1, зал № 313.

Третій особі Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області - подати в судове засідання:

- письмові пояснення по суті спору із документальним обґрунтуванням своїх доводів та докази, які є у третьої особи (у разі наявності);

- оригінал (для огляду у суді) технічної документації про нормативну грошову оцінку 1 га сільськогосподарських угідь Пеньківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, виданої ФГ „Терра Віва» , належним чином засвідчену копію технічної документації.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 2 прим.:

1 - до справи;

2 - третій особі (Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області - 29000, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1) - рекоменд з повідом.