Рішення

від 27.04.2017 по справі 922/605/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2017 р.Справа № 922/605/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Харків до ТОВ "Рослинницьке господарство "Добромир", с. Руські Тишки про стягнення 512427,56 грн. за участю представників :

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рослинницьке господарство "Добромир" (відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором поставки засобів захисту рослин № 24/10 від 24.10.2016 р. у розмірі 512427,56 грн. з яких: 247095,20 грн. - сума основного боргу, 2852,94 грн. - пеня, 247095,20 грн. - штраф, 2223,86 грн. - інфляційні збитки, 13160,36 грн. - річні відсотки. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 20.02.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.03.2017 р. о 10:30.

16.03.2017 р. судом розгляд справи відкладено на 18.04.2017 р. о 10:00.

Ухвалою суду від 18.04.2017 р. задоволене клопотання представника позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ч. 1 ст. 69 ГПК України; строк вирішення спору продовжено по 05.05.2017 р.; розгляд справи відкладено на 27.04.2017 р. о 12:00.

Представник позивача про судове засідання призначене на 27.04.2017 р. о 12:00 був повідомлений, в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з'явився.

При цьому суд зазначає, що відповідач про розгляд справи у суді був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Рослинницьке господарство "Добромир" є: 62440, Харківська область, Харківський район, село Руські Тишки, вул. Липецька, буд. 84-А, кв. 16, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана та повернута Укрпоштою до суду з посиланням на відсутність адресата.

У п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" було зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

24 жовтня 2016 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рослинницьке господарство "Добромир" (покупець) був укладений Договір поставки засобів захисту рослин № 24/10 (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору, постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність у зумовлено даним договором строки засоби захисту рослин, а покупець зобов'язувався прийняти товар та своєчасно оплатити його. Асортимент, ціна за одиницю товару, кількість, загальна вартість товару зазначаються у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.1., п.1.2. Договору).

Відповідно до пунктів 3.2., 3.4. Договору оплата за поставлений товар проводиться покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури. Покупець має право провести розрахунок за товар на умовах 10 % попередньої оплати від вартості товару, з подальшою оплатою товару на умовах Договору. Остаточна дата розрахунку - 31.11.2016 р.

Згідно п. 4.1. Договору постачальник поставляє товар, який зазначається у видаткових накладних.

Доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, довіреність (п. 4.2. Договору).

Датою поставки товару вважається дата передання товару покупцю, яка зазначена в видатковій накладній, підписаній вповноваженими представниками обох сторін (п. 4.4. Договору).

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (п. 4.6. Договору).

У разі, якщо покупець не надав довіреність на одержання відповідної кількості товару, то підтвердженням надання товару покупцеві є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (п. 4.7. Договору).

Відповідно до п. 6.2. Договору при порушені термінів оплати по цьому Договору покупець сплачує постачальнику:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми боргу за кожен день прострочення;

- при порушенні термінів оплати більш 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100 (сто) % від суми поставленого товару;

- якщо оплата за товар не була перерахована покупцем в строк до 31.12.2016 р. та збільшився курс долара США по відношенню до національної валюти України, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого покупцю товару шляхом виставлення нової видаткової накладної на різницю збільшення курсу долару США до національної валюти України - гривні. Якщо нова видаткова накладна не підписується і не оплачується покупцем, постачальник має право в судовому порядку до нарахувати дану суму.

Згідно п. 6.5. Договору у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товар відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 36 (тридцять шість) % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Відповідно п. 10.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31 грудня 2016 р. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, неналежне виконання, яке мало місце під час дії Договору. Сторона не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань, якщо такі обставини настали в період прострочення виконання зобов'язання.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу засіб марки Селест Макс у кількості 220,00 л. на загальну суму 247095,20 грн. Відповідно до видаткової накладної № РН-0000004 від 01.11.2016 р., товарно-транспортної накладної № РН-0000004 від 01.11.2016р. вказаний товар був отриманий відповідачем 01.11.2016р.

Згідно позову позивач вказує, що в порушення умов Договору, відповідач не розрахувався за отриманий товар, станом на 23.01.2017р. сума заборгованості за договором склала 247095,20 грн.

Відповідно до картки рахунку: 361 позивача від 23.01.2017 р. за відповідачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 247095,20 грн.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем позивачу вищевказаної заборгованості за Договором у розмірі 247095,20 грн.

Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в розмірі 247095,20 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

За змістом ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 247095,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, положення п. 6.5. Договору, судом була перевірена сума 36% річних у розмірі 13160,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2223,86 грн., та встановлено, що вони є арифметично правильними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим дані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 247095,20 грн. та пені у розмірі 2852,94 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За змістом статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Однак, умовами договору поставки № 24/10 засобів захисту рослин від 24.10.16р. (а.с. № 9-10), а саме пунктом 6.2. передбачено застосування пені, як виду цивільно-правової відповідальності за порушення терміну оплати товару, а також, згідно цього ж пункту договору сторонами передбачена сплата штрафу, як виду цивільно-правової відповідальності за порушення терміну оплати товару.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача згідно пункту 6.2. договору поставки № 24/10 і пеню, і штраф за одне і те саме правопорушення, що розцінюється судом, як застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що є неприпустимим.

Слід зазначити, що відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором поставки свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 21.10.2015р. за наслідками перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.07.2015р.

Відповідно до Правової позиції Верховного суду України викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи вищезазначене, ТОВ "Рослинницьке господарство "Добромир" не може двічі бути притягнене до одного і того самого виду юридичної відповідальності за одне і те саме порушення.

Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 247095,20 грн., штрафу у розмірі 247095,20 грн., інфляційних збитків у розмірі 2223,86 грн. та 36% річних у розмірі 13160,36 грн. В частині стягнення пені в розмірі 2852,94 грн. - слід відмовити.

Зважаючи на те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд на підставі ст. 49 ГПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позову до суду у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог, яка становить 7643,62 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 61, 129 Конституції України, ст.ст. 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 627, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рослинницьке господарство "Добромир" (62440, Харківська область, Харківський район, село Руські Тишки, вул. Липецька, буд. 84-А, кв. 16, ідентифікаційний код 40305722) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61204, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) суму основного боргу у розмірі 247095,20 грн., штраф у розмірі 247095,20 грн., інфляційні збитки у розмірі 2223,86 грн., 36% річних у розмірі 13160,36 грн. та суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 7643,62 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині заявленого позову - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 03.05.2017 р.

Суддя Л.В. Шарко