Постанова

від 05.05.2017 по справі 805/2170/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2017 р. Справа №805/2170/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Волгіної Н.П., при секретарі судового засідання Маковецькій О.О.,

за участю:

представника відповідача - Лапшенкова Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача виплатити позивачу:

- грошову допомогу у розмірі окладу за спеціальне звання в сумі 1 344,00 грн;

- одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 17 882,59 грн;

- компенсацію за 35 днів невикористаної ним щорічної відпустки в сумі 3 731,00 грн;

- середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 8 314,8 грн;

- середній заробіток за час затримки належних звільненому працівникові сум з 6 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено наступне.

З 15 серпня 2004 року ОСОБА_2 проходив службу на різних посадах і в підрозділах Міністерства внутрішніх справ України. 31 липня 2014 року наказом ГУМВС в Донецькій області № 301 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік).

2 грудня 2015 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду позивача було поновлено на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області з 1 серпня 2014 року. Постанову суду в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання. Копію рішення суду відповідач отримав 10 грудня 2015 року й 11 грудня 2015 року вручив особисто відповідачу разом із рапортом про поновлення на роботі.

Однак лише 18 лютого 2016 року відповідач видав наказ № 13 о/с л/к про поновлення позивача на посаді та зворотнім числом 6 листопада 2015 року звільнив з неї за п. 64 г через скорочення штатів.

14 березня 2016 року позивач отримав повідомлення відповідача (вих. № 330/02/12-2016), датоване 12 лютого 2016 року, про необхідність прибути до управління для отримання повного розрахунку.

15 березня 2016 року позивач прибув до відповідача, але отримав лише дублікат трудової книжки й витяг з наказу № 13 о/с л/к. Належних за законом виплат у зв'язку зі звільненням, зокрема, середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, щомісячної (протягом року) грошової допомоги у розмірі окладу за спеціальне звання, одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсації за 35 днів невикористаної позивачем у 2015 році щорічної відпустки - позивач не отримав.

Також у позові вказано, що 9 червня 2016 року у телефонному режимі ОСОБА_2 працівником управління фінансового забезпечення відповідача було повідомлено, що йому за вислугу років вже нараховано грошову допомогу в сумі 5 800,00 гривень, однак, усі виплати тимчасово призупинені; в обґрунтування розміру грошової допомоги було зазначено, що ця допомога складається з окладу за спеціальне звання та посади, так як позивач протягом останнього року не працював.

Зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС постанови суду про поновлення на посаді виконуються негайно, а на підставі ст. 236 КЗпП України у зв'язку із затримкою прийняття першим відповідачем на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду наказу про його поновлення на посаді йому має бути нарахований та сплачений середній заробіток за час такої затримки розмірі 8 314,8 грн (3 262,19 грн + 3 240,57 грн : 61 день = 106,6 грн х 78 днів прогулу).

Щодо виплати щомісячної грошової допомоги протягом одного року у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням у позові вказано, що така виплата передбачена п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення і виплату пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей . Враховуючи, що оклад за спеціальне звання позивача (капітан міліції) становить 112,00 грн, тому загальний річний розмір щомісячної грошової допомоги складає 1 344,00 грн (112,00 грн х 12 міс).

На підставі п. 10 цієї ж постанови у зв'язку із наявністю у позивача вислуги років більше 11 років позивачу має бути сплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків його місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тобто 17 882,59 грн (3 262,19 грн + 3 240,57 грн (грошове забезпечення за травень-червень 2014 року) = 6 502,76 : 2 = 3 251,38 грн : 50% х 11 років).

Позивач вважає неправильним застосування при розрахунку цієї допомоги середнього заробітку, визначеного відповідачем виходячи із грошового забезпечення за жовтень і листопад 2015 року, оскільки в зазначені місяці позивач фактично не працював.

Також зазначає, що згідно абз. 2 п. 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Враховуючи, що позивач має вислугу років більше 10 років, йому мала бути сплачена компенсація в розмірі 3 731,00 грн за 35 днів невикористаної у 2015 році відпустки, розрахована відповідно до п. 7 Порядку № 100: 3 731,00 грн (3 262,00 грн + 3 240,57 грн : 61 днів = 106,6 грн х 35 днів відпустки).

У зв'язку із несвоєчасним розрахунком з ним при звільненні на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України йому має бути сплачено середній заробіток за весь час такої затримки.

Також у позові міститься клопотання позивача до суду про зобов'язання відповідача на підставі ч. 1 ст. 267 КАС України встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, прийнятого за результатом розгляду даної справи (а.с. 4-6 том 1).

В судове засідання позивач не прибув, в матеріалах справи містяться заяви позивача про розгляд справи без його участі (а.с. 25, 31, 205 том 1).

Ухвалою суду від 30 серпня 2016 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Донецьке міське управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (а.с. 92-93 том 1).

Представник першого відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, зазначивши наступне.

ОСОБА_2 з 15 серпня 2004 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України; остання займана посада - слідчий відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області; спеціальне звання - капітан міліції.

Нормами спеціального законодавства, якими врегульовано грошове забезпечення співробітників міліції, зокрема, наказом МВС України від 30 червня 2005 року № 501 Про скасування окремих наказів МВС України з питань грошового забезпечення та заробітної плати , Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499, постановою Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 7 листопада 2007 року № 1294, - не встановлено будь-яких виплат за затримку виконання судового рішення або виплат позивачу.

Таким чином, на спірні правовідносини не поширюються норми трудового законодавства, зокрема ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства.

Зазначене узгоджується із абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці .

Що стосується виплати позивачу одноразової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, представником зазначено, що наказом від 18 лютого 2016 року № 13 о/с лк звільнено ОСОБА_2 з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління з 6 листопада 2015 року за пунктом 64 г . Наказом від 31 березня 2016 року № 21 о/с лк були внесені зміни до наказу від 18 лютого 2016 року № 13 о/с лк щодо визначення вислуги років позивачу у розмірі 11 років 2 місяця 21 день для виплати йому грошової допомоги.

Статтею 2 Закону України Про джерела фінансування органів державної влади передбачено, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого закону.

Оскільки фінансування органів ГУМВС України в Донецькій області є кошторисним та має плановий характер, то здійснити усі виплати в день звільнення без попереднього замовлення коштів не є можливим. Саме тому позивачу було нараховано суму грошової допомоги у розмірі 5 981,25 грн та сплачено за відрахування обов'язкових відрахувань в сумі 5 891,53 грн 31 травня 2016 року - після отримання фінансування на таку виплату.

Також зазначив, що річна виплата грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у розмірі окладу за військовим спеціальним званням, передбачена п. 11 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, не нараховувавалася та не сплачувалась ОСОБА_2 у зв'язку із тим, що останній не надав до УФЗБО відомостей про те, що він не був зареєстрований у державній службі зайнятості, не був працевлаштований або не набув права на пенсію (зокрема, соціальну).

Компенсація за невикористані позивачем дні щорічної відпустки за 2015 рік не нараховувалась, так як в Інтегрованій інформаційній пошуковій системі АРМОР Кадри будь-які відомості щодо перебування ОСОБА_2 у чергових відпустках в період до 6 листопада 2015 року відсутні (а.с. 114, 128 том 1).

В матеріалах справи містяться письмові заперечення відповідача, аналогічного змісту (а.с. 50-55, 108-109, 125 том 1).

Представник другого відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи міське управління повідомлялось судом належним чином (а.с. 94-95, 227, 243-244 том 1).

Заслухавши представника першого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Перший відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, орган виконавчої влади, код ЄДРПОУ 08592158, місцезнаходження: 87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, будинок 32, дата державної реєстрації: 10 липня 1994 року, дата запису: 30 листопада 2006 року, номер запису: 1 266 120 0000 022578, з 10 листопада 2015 року - в стані припинення (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Другий відповідач, Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області орган державної влади, код ЄДРПОУ 08671426, дата державної реєстрації: 15 липня 2002 року, дата запису: 19 жовтня 2006 року, номер запису: 1 266 120 0000 021590 08671426 83086, зареєстроване місцезнаходження відповідача Донецька область, місто Донецьк, вулиця Челюскінців будинок 53; не перебуває в процесі припинення (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Позивач, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 15 серпня 2004 року по 31 липня 2014 року (а.с. 10-11, 82-83 том 1).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 301 По особовому складу о/с від 31 липня 2014 року капітана міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС з 31 липня 2014 року (а.с. 12 том 1).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року (справа № 808/7014/14) позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди - задоволено частково; визнано протиправними та скасовано накази ГУМВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року та № 301 о/с від 31 липня 2014 року в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ; вирішено поновити ОСОБА_2 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області з 1 серпня 2014 року та стягнути з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 55 188,06 грн з відрахуванням сум податків та обов'язкових платежів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 12, 162-165, 172, 188-190 том 1).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року (К/800/301/16) зупинено виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 55 188,06 грн, крім зобов'язання здійснити виплату заробітної плати за один місяць, до закінчення касаційного провадження в адміністративній справі (а.с. 113, 127, 173 том 1, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55077165).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2016 року (К/800/301/16) постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року в частині стягнення з Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справа в цій частині направлена на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції; в решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року залишено без змін (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62797113).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року (справа № 808/6144/14) прийнято рішення про стягнення з Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 57 517,85 грн (а.с. 212-213 том 1, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64533473).

11 грудня 2015 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про поновлення його на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області, до якого також додав і копію постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року (а.с. 15 том 1).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 18 лютого 2016 року № 13 о/с лк капітана міліції ОСОБА_2 поновлено на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області з 1 серпня 2014 року (а.с. 9, 84 том 1).

Цим же наказом (п. 2) від 18 лютого 2016 року позивача згідно із п.п. 10 та 11 розділу ХІ Закону Україну Про національну поліцію та відповідно до п. 64 г (скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з 6 листопада 2014 року (а.с. 9, 84 том 1).

За поясненням позивача, які містяться у позовній заяві, 14 березня 2016 року він отримав поштою лист ГУМВС України в Донецькій області від 12 лютого 2016 року (вих. 330/02/12-2016), в якому зазначалось про необхідність прибути до ГУНП в Донецькій області у м. Маріуполь для повного розрахунку (а.с. 16 том 1).

Як пояснив в судовому засіданні представник ГУМВС, дата зазначеного листа була вказана помилково, лист фактичного був від 22 лютого 2016 року.

15 березня 2016 року ОСОБА_2 прибув для отримання повного розрахунку до ГУМВС України в Донецькій області, отримав дублікат трудової книжки й витяг з наказу про звільнення та через відділ кадрів подав до ГУМВС області заяву про внесення змін до наказу про його звільнення, а саме - про внесення до нього змін шляхом зазначення вислуги років з 15 серпня 2004 року по 18 лютого 2016 року (по день видачі наказу про звільнення), що склало 11 років 2 місяця 21 день, та, як зазначено у позові, у зв'язку із зміною вислуги років просив ГУМВС області виплатити йому грошову допомогу та інші обов'язкові виплати (а.с. 4, 17 том 1).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 31 березня 2016 року № 21 о/с лк внесено зміни до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 18 лютого 2016 року № 13 о/с лк в частині визначення позивачу вислуги років у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 11 років 2 місяця 21 день (а.с. 17 том 1).

Згідно пояснень представника відповідача та матеріалів справи, зокрема, листа, підписаного членом ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області, начальником УФЗБО ОСОБА_4 (а.с. 66-67 том 1), копії платіжного доручення від 25 квітня 2016 року № 83 (а.с. 87 том 1), копії платіжного доручення від 30 травня 2016 року № 113 (а.с. 86, 112, 126 том 1) 26 квітня 2016 року на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року позивачу було нараховано та виплачено (з врахуванням обов'язкових податків) грошове забезпечення за один місяць в розмірі 3 392,02 грн; нарахована грошова допомога при звільненні в розмірі 5 981,25 грн, яка розраховувалась виходячи з: розміру посадового окладу слідчого - 750,00 грн, окладу за спеціальне звання капітан міліції 120,00 грн, надбавка за вислугу років (25%) - 217,50 грн * 11 календарних років * 50%; виплата позивачу грошової допомоги при звільненні (за відрахуванням обов'язкових платежів) відбулась після надходження відповідного бюджетного фінансування 31 травня 2016 року шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_2 (а.с. 86 том 1).

Також представник відповідача пояснив, що передбачена п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 щомісячна грошова допомога не виплачувалась позивачу у зв'язку із тим, що останній не надав інформації - чи реєструвався він в установленому порядку в державній службі зайнятості, чи не був прийнятий знов на службу, чи не набув права на пенсію (зокрема, соціальну).

Судом встановлено, що компенсація за невикористану у 2015 році відпустку, яка згідно довідки УКЗ ГУМВС в Донецькій області від 21 квітня 2017 року № 69/лк складає 29 діб (а.с. 9 том 2), позивачу не нараховувалась та, відповідно, не сплачувалась.

Не погодившись із несвоєчасним поновленням на посаді та неповним та несвоєчасним розрахунком при звільненні позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі з боку органів державної влади.

За правилами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Розглядаючи позовні вимоги позивача про зобов'язання першого відповідача виплатити позивачу середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі (на посаді) в сумі 8 314,8 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, до 6 листопада 2015 року (включно) були врегульовані Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ Про міліцію .

Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 199 року № 114 (далі - Положення № 114), відповідно до п. 24 якого у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо несвоєчасного виконання судового рішення про поновлення на посаді, суд дійшов висновку про необхідність застосувати до спірних правовідносин в цій частині норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч. 2 ст. 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Дані положення узгоджуються також і з п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року (у відповідній редакції), де зазначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України; згідно ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно ч. 9 ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З врахуванням зазначеного, враховуючи беззаперечне право особи на працю та її оплату, суд приходить до висновку, що навіть при наявності порушеного позивачем (належно не вибраного) способу порядку звернення до адміністративного суду із позовом або заявою (у даній категорії справ) зазначене не може мати наслідком продовження зловживання правом цієї особи на судовий захист у правовідносинах, де право на працю вже визнане судом. Саме тому право позивача на отримання належного розміру компенсації середнього заробітку (грошового забезпечення) за час невиконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України від 2 грудня 2015 року, заявлене в рамках позовного провадження, відповідає вимогам Кодексу законів про працю України.

Як встановлено під час розгляду справи постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області, яка була допущена до негайного виконання, виконана першим відповідачем 18 лютого 2016 року.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції було допущено до негайного виконання, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді за період з 3 грудня 2015 року (наступний день після прийняття судом рішення, допущеного до негайного виконання, про поновлення позивача на посаді) по 18 лютого 2016 року (включно), тобто, по день прийняття наказу про поновлення (77 днів).

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо того, що ГУМВС було отримано належним чином засвідчену копії цієї постанови лише у лютому 2016 року, - так як чинним законодавством не передбачено відстрочення обов'язковості виконання судового рішення у випадку відсутності представника відповідача в судовому засіданні при прийнятті судового рішення - в тому числі не передбачено будь-яких застережень стосовно дати отримання відповідачем у справі відповідного судового рішення про поновлення незаконно звільненої особи на посаді).

Негайне виконання судового рішення, передбачене ст.ст. 256, 257 КАС України, полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні. Правова норма, що міститься в п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Суд зауважує, що обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч. 5 ст. 124 Конституції України).

Зазначений висновок суду щодо негайного виконання судового рішення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеної і постановах цього суду від 23 червня 2015 року (справа 21-63а13), від 1 липня 2015 року (справа № 6-435цс15), від 16 грудня 2015 року у справі (справа 6-648цс15).

При вирішенні розміру середнього заробітку (грошового забезпечення) за період затримки розрахунку, суд виходить з наступного.

Згідно абз. 1, 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Виходячи з наведеного, грошове забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді має розраховуватись виходячи з виплат за останні 2 календарних місяців роботи. Враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував даті звільнення позивача (як у липні 2014 року так і у листопаді 2015 року) є червень 2014 року (у липні 2014 року позивач не працював та не отримував грошове забезпечення, у період з 1 серпня 2014 року по 6 листопада 2015 року фактично був звільнений, а потім, будучи поновленим на посаді, до виконання службових обов'язків фактично не приступив), - розрахунок грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді здійснюватиметься виходячи із заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_2 за період з 1 травня 2014 року по 30 червня 2014 року.

Суд зазначає, що середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення позивача, визначене постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року у справі № 808/6144/14, не застосовується судом при розгляді даної справи, так як зазначені величини середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача вираховувались виходячи із грошового забезпечення позивача за останні шість місяців служби, що передували звільненню позивача (січень - червень 2014 року).

Враховуючи наведене суд вважає за необхідне здійснити розрахунок середньоденної заробітної плати позивача для розрахунку розміру належних позивачу сум за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді відповідно до вимог Порядку № 100.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки позивач був звільнений з посади у липні 2014 року, безпосередньо у липні 2014 року не працював, розрахунок середньомісячної заробітної плати має бути проведений, виходячи з розміру його грошового забезпечення за травень - червень 2014 року.

Відповідно до довідки грошове забезпечення позивача у період з 1 травня по 30 червня 2014 року склало 6 674,90 грн, а саме: за травень нараховано - 3 326,71 грн, за червень - 3 348,19 грн (а.с. 14, 99). Таким чином, суд виходить із розміру середнього заробітку позивача в розмірі 3 337,45 грн (3 326,71 грн + 3 348,19 грн / 2).

Загальне число робочих днів у травні - червні 2014 року відповідно до листа Мінсоцполітики від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік складає 38 дня (19 робочих днів у травні та 19 робочих днів у червні), середньомісячне число робочих днів за останні два календарних місяців, що передували звільненню та за які позивачу нараховувалось грошове забезпечення, складає 19 дня (38 : 2).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача за цей період складає 175,66 грн (3 337,45 грн : 19).

Виходячи з наведеного у листі Міністерства соціальної політики від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік , листі Міністерства соціальної політики від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13, за період з 3 грудня 2015 року по 18 лютого 2016 року кількість робочих днів затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді склала: у грудні 2015 року - 21 робочий день, у січні - лютому 2016 року - 33 робочих днів; всього - 54 робочих днів.

Отже розмір грошового забезпечення за період затримки першим відповідачем виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді складає 9 485,64 грн (175,66 грн * 54 дня).

Враховуючи, що судом здійснений розрахунок суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за затримку відповідачем виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, беручи до уваги приписи ст. 2 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист прав фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а також приписи ч. 2 ст. 11 КАС України, згідно якої суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та прийняти рішення про стягнення з першого відповідача грошового забезпечення за час затримки виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року (справа № 808/7014/14) в частині поновлення позивача на посаді 9 485,64 грн.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання першого відповідача виплатити позивачу щомісячну грошову допомоги у розмірі окладу за спеціальне звання в сумі 1 344,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , в редакції чинній на момент звільнення позивача, передбачено що особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Умови призначення та порядок виплати щомісячної грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзаців 1-2 п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей , особам, звільненим із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням. Щомісячна грошова допомога виплачується тим особам, що під час служби мали право на отримання окладу за військовим (спеціальним) званням.

Як встановлено судом позивач під час служби мав право на отримання окладу за військовим (спеціальним) званням - капітан міліції; оклад позивача за спеціальне звання складав 120,00 грн (а.с. 66-67 том 1).

Згідно абз. 3 п. 11 постанови річний строк для виплати щомісячної грошової допомоги особам, зазначеним у абзаці першому цього пункту, обчислюється з дня звільнення їх із служби. Допомога виплачується з дня, що настає за датою, по яку особі нараховано грошове забезпечення при звільненні.

Зі змісту абз. 3 п. 11 вказаної постанови випливає, що період, за який позивачу мала нараховуватись щомісячна грошова допомога, розпочався з 7 листопада 2015 року (наступний день після дати звільнення позивача з посади).

Виплата щомісячної грошової допомоги здійснюється Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Управлінням державної охорони через уповноважені ними органи (абз. 4 п. 11).

Враховуючи розмір окладу позивача за спеціальне звання (120,00 грн), беручи до уваги, що у допомога мала нараховуватись позивачу з 7 листопада 2015 року, за вказаний місяць (листопад) позивачу мало бути нараховано 96,00 грн (120,00 грн / 30 (загальна кількість календарних днів у листопаді) * 24 (кількість календарних днів у листопаді, за які позивачу мала бути нарахована щомісячна грошова допомога)).

Також абзацами 5 та 7 п. 11 вказаної постанови передбачено, що особам, які в період отримання щомісячної грошової допомоги були зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості, виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем реєстрації.

Судом встановлено, що з 5 травня 2016 року по 15 січня 2017 року позивач перебував на обліку як безробітний в Михайлівському районному центрі зайнятості Запорізької області (а.с. 16, 23 том 2).

Таким чином, виплата щомісячної грошової допомоги мала здійснюватись по 31 травня 2016 року і підлягала припиненню з 1 червня 2016 року (з початку місяця, що настав за місяцем реєстрації позивача у центрі зайнятості).

Відповідно, за період з 7 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року позивачу мала бути нарахована та сплачена щомісячна грошова допомога в розмірі 816,00 грн: 96,00 грн - за листопад 2015 року; 720,00 грн - за період грудень 2015 року - травень 2016 року (120,00 грн * 6 місяців).

Суд вважає за необхідне зазначити, що Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області, де проходив службу позивач, є відокремленою штатною одиницею ГУМВС в Донецькій області зі статусом юридичної особи. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доступ до якого міститься на сайті Міністерства юстиції України, в стані припинення не перебуває.

Відповідно, належним відповідачем у справі в частині позовних вимог щодо виплати щомісячної грошової допомоги є саме другий відповідач.

Разом із цим суд зазначає, що за поясненням представника першого відповідача у штаті Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області станом на час розгляду даної справи не перебуває жодна особа.

Таким чином, у випадку прийняття судом рішення про зобов'язання другого відповідача вчинити певні дії (нарахувати та виплатити) зазначене рішення фактично не може бути виконане.

Разом із цим, враховуючи, що Донецьке МУ ГУМВС в Донецькій області не є припиненою юридичною особою, а також те, що згідно зі ст. 8 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , виплата компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, а відповідно ст. 2 Закону України Про джерела фінансування органів державної влади органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування, беручи до уваги приписи ст. 2 та 11 КАС України, за для повного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та прийняти рішення про стягнення з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області щомісячної грошової допомоги в розмірі 816,00 грн.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 17 882,59 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому згідно абз. 8 цього ж пункту строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Згідно Наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 31 березня 2016 року № 21 о/с лк, яким внесені зміни до наказу № 13 о/с лк від 18 лютого 2016 року, ОСОБА_2 оголошено вислугу років у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги у кількості 11 років 2 місяця 21 день (а.с. 17 том 1).

Відповідно до п.п. є та л п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках виплати вихідної допомоги; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Як вже зазначалось судом згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач звільнений із займаної посади 6 листопада 2015 року; протягом періоду з липня 2014 року і по день наступного звільнення (6 листопада 2015 року) позивач фактично не працював. Таким чином, останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували звільненню позивача - це травень та червень 2014 року.

Як встановлено судом середньомісячне грошове забезпечення позивача за ці місяці склало 3 337,45 грн; середньоденне - 175,66 грн.

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу під час його звільнення за скороченням штатів відповідно до абз. 3 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, складає: 3 337,45 грн * 50% * 11 років = 1 668,73 грн * 11 років = 18 356,03 грн.

Суд критично ставиться до доводів другого відповідача щодо здійснення розрахунку одноразової грошової допомоги виходячи із суми місячного грошового забезпечення в розмірі 1 087,50 грн, яка складається з: посадового окладу позивача, встановленого Наказом МВС № 373 від 18 квітня 2013 року (750,00 грн), окладу за спеціальним званням (120,00 грн) та доплати за вислугу років (217,50 грн), враховуючи, що у Порядку № 100 зазначене саме про останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно абз. 6 п. 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався

заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Як встановлено судом 31 травня 2016 року позивачу було нараховано (та перераховано за відрахуванням обов'язкових платежів) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 5 981,25 грн.

Враховуючи наведене, беручи до уваги приписи ст. 2 та 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та прийняти рішення про стягнення з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області одноразової грошової допомоги в розмірі 12 374,78 грн (18 356,03 грн - 5 981,25 грн).

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області виплатити позивачу компенсацію за 35 днів невикористаної ним щорічної відпустки в сумі 3 731,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Згідно абз. 2 п. 56 цього Положення особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Як встановлено під час розгляду справи компенсація за невикористану відпустку за 2015 рік позивачу не нараховувалась та не виплачувалась; при цьому кількість невикористаних позивачем днів щорічної відпустки за 2015 рік склала 29 діб (а.с. 9 том 2).

Суд не приймає доводи позивача щодо невикористання ним у 2015 році 35 днів відпустки, так як зазначена кількість днів визначена позивачем виходячи з повного календарного року (365 днів), а звільнено його було з 6 листопада 2015 року, тобто, на 310-й календарний день 2015 року.

Відповідно до абз. 1, 3 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки або компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Виходячи з наведеного компенсація за невикористану позивачем відпустку має розраховуватись виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи позивача - за період з 1 липня 2013 року по 30 червня 2014 року.

Згідно листів Міністерства соціальної політики від 21 серпня 2012 року № 9050/0/14-12/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік та від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік кількість робочих днів в зазначений період становить 251 день.

Відповідно до довідки першого відповідача від 9 вересня 2016 року № 316 (а.с. 99 том 1) за період з 1 липня 2013 року позивачу нараховано 39 705,82 грн.

Таким чином розмір компенсації за невикористані 29 діб відпустки за 2015 рік складає 4 587,51 грн (39 705,82 грн / 251 день * 29 = 158,19 грн * 29).

Враховуючи наведене, беручи до уваги приписи ст. 2 та 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та прийняти рішення про стягнення з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області компенсації за невикористані позивачем за 2015 рік дні щорічної відпустки в розмірі 4 587,51 грн.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання першого відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки належних звільненому працівникові сум з 6 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії - у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Норми КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом із цим частиною 1 ст. 19 Закону України Про міліцію передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу , а також Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та Інструкцією Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 114.

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у п. 2 ч. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Але при цьому суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці і порядку вирішення спорів щодо оплати праці (заробітної плати, грошового забезпечення).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року

№ 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до п. 3 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 № 499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), а тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як встановлено судом у день звільнення позивач не працював; після звільнення із заявою (вимогою), адресованою Донецькому МУ ГУМВС України в Донецькій області про здійснення остаточного розрахунку - не звертався.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України постанова складається з: резолютивної частини із зазначенням: встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій .

Проаналізувавши наведені вище приписи суд дійшов висновку, що, по-перше, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, по-друге, судовий контроль може бути встановлений, якщо відповідача, не на користь якого ухвалено рішення) зобов'язано вчинити певні дії.

Враховуючи, що за результатом розгляду даної справи судом прийнято рішення про стягнення з відповідачів певних грошових коштів, будь-яких рішень щодо зобов'язання відповідачів вчинити певні дії судом не приймалось, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його клопотання про встановлення судового контролю за виконанням даної постанови.

Керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 159, 160-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за час затримки виконання рішення суду про поновлення останнього на посаді 9 485 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) гривень 64 копійки.

Стягнути Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08671426) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 12 374 (дванадцять тисяч триста сімдесят чотири) гривні 78 копійок.

Стягнути з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08671426) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію за невикористані дні відпустки за 2015 рік в розмірі 4 587 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят сім) гривень 51 копійку.

Стягнути з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08671426) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову допомогу у розмірі окладу за спеціальне звання в сумі 816 (вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивні частини проголошені у судовому засіданні в присутності представника першого відповідача.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписаний 10 травня 2017 року.

Суддя Волгіна Н.П.