Рішення

від 11.05.2017 по справі 905/697/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.05.2017                     Справа № 905/697/17                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Київська інженерна група”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Машино-будівельний завод “Кант”, м. Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 32103,00грн., пені у розмірі 33001,87грн., інфляційних нарахувань – 26977,21грн., 3% річних – 2559,00грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 11.05.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Київська інженерна група”, м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машино-будівельний завод “Кант”, м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 32103,00грн., пені у розмірі 33001,87грн., інфляційних нарахувань – 26977,21грн., 3% річних – 2559,00грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

Ухвалою від 29.03.2017р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 12.04.2017р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №0103/13/1313/1 від 01.03.2013р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 11, 526, 530, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193, 218, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 12, 15, 44, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: правоустановчі документи: договір поставки №0103/13/1313/1 від 01.03.2013р., специфікацію №3 від 27.03.2014р.; додаткову угоду № 1 від 30.12.2013р.; видаткову накладну №187 від 04.06.2014р.; рахунок на оплату товару №190 від 04.06.2014р.; притензію №1835 від 11.08.2015р.; бухгалтерську довідку №1 від 13.03.2017р.; розрахунок заборгованості.

Під час розгляду справи позивачем було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: податкову накладну №1 від 04.06.2014р.; повідомлення про відсутність даного спору в інших господарських судах України та органах, які в межах своєї компетенції можуть вирішувати господарські спори.

Представник позивача в судове засідання 11.05.2017р. не з'явився. 26.04.2017р. на адресу суду надіслав клопотання, в якому просив задовольнити позовні вимоги та провести судове засідання без участі представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 11.05.2017р. не з'явився, відзиву та доказів слати заборгованості не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. не повідомив.

Обізнаність відповідача підтверджується копіями повідомлень про призначення до розгляду справи №905/697/17, розміщених на офіційному веб-порталі “Судова влада України”.

Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2013р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №0103/13/1313/1 (далі договір), згідно якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію (товар), а покупець – прийняти та оплатити продукцію (товар), на умовах, викладених в договорі.

Згідно п. 1.2 договору, найменування продукції вказується в специфікаціях, кожна з яких з моменту підписання сторонами стає невід'ємною частиною договору. В специфікаціях обов'язково вказується: найменування продукції, асортимент та кількість продукції у відповідних одиницях виміру, ціна за одиницю продукції, загальна вартість продукції, включаючи податок на додану вартість.

Відповідно до п. 1.3 договору, строк поставки продукції по кожній специфікації встановлюється за згодою сторін.

Датою поставки продукції буде вважатися дата передачі продукції у відповідності товаросупровідних документів. Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання видаткової накладної (п. 3.2 договору).

Ціна договору визначається як ціна по всім специфікаціям, підписані сторонами протягом строку дії даного договору. Ціни на продукцію узгоджуються сторонами на момент підписання кожної специфікації (п. п. 4.1, 4.2 договору).

Відповідно до п. п. 4.3, 4.4 договору, строк оплати продукції встановлюється сторонами в специфікаціях. Датою оплати продукції є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок.

За умовами п. 4.5. договору розрахунки за узгоджену партію товару здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дня підписання акту прийому-передачі товару.

У разі порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від не сплаченої суми за кожен день прострочки платежу. При цьому пеня нараховується за весь період прострочки до повного погашення грошових зобов'язань незалежно від строку дії договору (п.п. 6.2, 6.3 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013р. (п. 8.1 договору).

30.12.2013р. сторони підписали додаткову угоду №1, в якій п. 8.1 договору виклали в наступній редакції: «Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 21.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань по даному договору».

27.03.2014р. сторонами була підписана специфікація № 3 до договору, в якій сторони узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції, умови поставки продукції.

Дана специфікація визначає строк поставки – 90 календарних днів з моменту підписання специфікації з можливістю дострокової поставки. Порядок оплати – 100% по факту поставки товару з відстрочкою платежу до 20 календарних днів.

На виконання умов договору позивач 04.06.2014р. поставив продукцію відповідачу, що підтверджується видатковою накладною №187 від 04.06.2014р. на суму 32103,00грн.

Відповідач отримав продукцію, але у визначений у договорі строк за неї не сплатив, своїх договірних зобов'язань перед позивачем не виконав, чим порушив умови договору.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

          Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №0103/13/1313/1 від 01.03.2013р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №0103/13/1313/1 від 01.03.2013р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №0103/13/1313/1 від 01.03.2013р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили в специфікації порядок оплати, за яким покупець зобов'язаний сплатити суму за продукцію - 100% по факту поставки товару з відстрочкою платежу до 20 календарних днів.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковою накладною №187 від 04.06.2014р. продукції, у нього виникло зобов'язання з її оплати у розмірі 32103,00грн.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки №0103/13/1313/1 від 01.03.2013р. за вищевказаною видатковою накладною.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу продукцію на суму 32103,00грн.

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару за вказаною видатковою накладною не виконав.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленої продукції, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.

Відповідачем дане у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів сплати заборгованості в сумі 32103,00грн. не надано.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 32103,00грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 33001,87грн. за період з 26.06.2014р. – 20.02.2017р., інфляційних нарахуванья у розмірі 26977,21грн. за період з червнь 2014р. – січень 2017р., 3% річних у сцмі 2559,00грн. за період 26.06.2014р. – 20.02.2017р., суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.           

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України. Згідно норм зазначених статей у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. п. 6.2, 6.3 договору у разі порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від не сплаченої суми за кожен день прострочки платежу. При цьому пеня нараховується за весь період прострочки до повного погашення грошових зобов'язань незалежно від строку дії договору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що в специфікації №3 сторони встановили порядок оплати за поставлену продукцію, а саме – 100% по факту поставки з відстрочкою платежу до 20 календарних днів.

Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковою накладною №187 – 25.06.2014р.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, та порядок їх нарахування в межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача пені в сумі 33001,87грн., 3% річних в сумі 2559,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 26392,26грн.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 216-218, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Київська інженерна група”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машино-будівельний завод “Кант”, м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 32103,00грн., пені у розмірі 33001,87грн., інфляційних нарахувань – 26977,21грн., 3% річних – 2559,00грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Машино-будівельний завод “Кант” (83004, м. Донецьк, вул. Батищева, буд. 10Б, ЄДРПОУ 37295091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Київська інженерна група” (04053, м. Київ, провулок Киянівський, буд. 3-7, ЄДРПОУ 33602860) суму основного боргу у розмірі 32103грн., пеню в розмірі 33001,87грн., 3% річних в сумі 2559,00грн., інфляційні нарахування в розмірі 26392,26грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1600,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 584,95грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 11.05.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2017р..

Суддя Я.О. Левшина