Постанова

від 10.05.2017 по справі 807/3586/14

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 рокум. Ужгород№ 807/3586/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Кречко Л.В.

за участю представників

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 30.12.2014 року)

відповідача: Токар М.В. (довіреність від 03.01.2017 року № 1/07-16-10-02-06)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на займаній посаді та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 травня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 15 травня 2017 року.

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (ухвалою суду від 10.05.2017 року, протокольно, внесеною до журналу судового засідання замінено на правонаступника - ГУ ДФС у Закарпатській області, яке вже було визначено у складі відповідачів як відповідач 2), Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі -відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), яким з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив: 1) Визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, заступника начальника Громового А.О. № 182-о від 20.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_3; 2) Поновити ОСОБА_3 на роботі - у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області; 3) Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області та Головне управління Міндоходів у Закарпатській області запропонувати ОСОБА_3 посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 жовтня 2014 року заступником начальника Головного Управління Міндоходів у Закарпатській області позивача попереджено про наступне вивільнення. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Закарпатській області позивачу запропоновано обійняти вакантну посаду в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Закарпатській області. Однак із запропонованою посадою позивач не погодився, оскільки вважає її не рівнозначною займаній посаді. 20.10.2014 р. головою комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області винесено наказ № 182 - о про звільнення позивача з посади начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Закарпатській області через скорочення штатів. Позивач вважає, що при попередженні про наступне звільнення, а також при його звільненні з посади відповідач діяв неправомірно, з порушенням спеціального законодавства.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року уточнений адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково: 1) Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 20.10.2014 № 128-о "Про звільнення ОСОБА_3 2) Поновлено ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на роботі у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ідентифікаційний код 38720686) з 24 жовтня 2014 року. 3) Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ідентифікаційний код 39393632) запропонувати ОСОБА_3 посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню. 4) Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області задоволено, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді справи.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі з мотивів, що викладені в позовній заяві.

Відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, згідно яких вважає позовні вимоги ОСОБА_3 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню мотивуючи тим, на підставі поданого позивачем рапорту наказом Міністерства доходів і зборів України від 01.07.2014 р. № 1870-0 "Про звільнення з посади ОСОБА_3" позивача звільнено від виконання обов'язків начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Закарпатській області із зарахуванням його у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області. Таким чином, на момент попередження позивача про наступне вивільнення позивач не займав в ГУ Міндоходів у Закарпатській області жодної із посад в податковій міліції, а знаходився в розпорядженні Міндоходів у Закарпатській області. Також відповідач зазначив, що при наявності письмового прохання працівника скоротити термін попередження про наступне вивільнення, який є обов'язковим тільки для адміністрації, працівник може бути звільнений у строк про який просить працівник. Враховуючи поданий позивачем рапорт від 15.10.2014 року та згоду адміністрації, позивач відповідно до наказу № 182 - 0 буз звільнений 24.10.2014 року, тобто до закінчення встановленого терміну попередження про наступне вивільнення.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, вказаних у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову частково, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з травня 2001 року перебував на службі в органах податкової міліції та з травня 2013 по липень 2014 року займав посаду виконувача обов'язків начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

Відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 01 липня 2014 року № 1870-0 "Про звільнення ОСОБА_3" підполковника податкової міліції ОСОБА_3 звільнено від виконання обов'язків начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Закарпатській області із зарахуванням його у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області 02 липня 2014 року.

14 жовтня 2014 року позивача ознайомлено із попередженням про наступне вивільнення із податкової міліції 23 грудня 2014 року відповідно до підпункту "г" пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та запропоновано обійняти вакантну посаду в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області - старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління державної фіскальної служби у Закарпатській області.

Від запропонованої посади позивач відмовився, у зв'язку з тим, що на його думку вона не відповідає його фаховому рівню та досвіду роботи у органах податкової міліції.

Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Закарпатській області Громового А.О. від 20 жовтня 2014 року № 182 - о підполковника податкової міліції ОСОБА_3, зарахованого у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, звільнено з податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "г" (через скорочення штатів).

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.2 ст.3 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень(крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження) та згідно п.2 ч.1 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється, в тому числі, на спори з приводу проходження публічної служби.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року за № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №311 Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби, реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України. Згідно з додатком 2 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Головне управління Міндоходів у Закарпатській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Закарпатській області.

Таким чином, відбулася реорганізація ГУ Міндоходів у Закарпатській області шляхом приєднання до ГУ ДФС у Закарпатській області.

Судом шляхом порівняння штатного розпису реорганізованого ГУ Міндоходів у Закарпатській області станом на 01.01.2014 р., переліку змін № 1 до штатного розпису ГУ Міндоходів у Закарпатській області на 2014 рік та штатного розпису Головного управління ДФС у Закарпатській області, що реорганізація Головного управління Міндоходів дійсно супроводжувалась скороченням штатних одиниць. Так, згідно з штатним розписом ГУ Міндоходів у Закарпатській області на 2014 рік був затверджений штат в кількості 337 штатних одиниць, а згідно переліку змін № 1 до штатного розпису ГУ Міндоходів у Закарпатській області на 2014 рік затверджено штат у кількості 308 штатних одиниць. Штатний розпис ГУ ДФС у Закарпатській області передбачав штат у кількості 289 штатних одиниць.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений зі служби відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 за № 114.

Відповідно до п. 64 пп. "г" особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Порядок звільнення працівника через скорочення штатів вказаним Положенням № 114 не визначений, тому суд до даних правовідносин застосовує загальні положення норм трудового законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП України) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 року по справі № 6-40цс15.

У відповідності до абзацу другого ч.1 ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, відповідачем з 14 жовтня 2014 року по день звільнення позивачу була запропонована тільки посада старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби України від якої позивач відмовився. Таким чином, суд приходить висновку, що відповідачем вимоги ст. 49-2 КЗпП виконані не були, адже позивачу пропонувалася лише одна вакантна посада, а не всі наявні. При цьому, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад - як станом на час попередження позивача про наступне вивільнення, так і станом на час його звільнення.

Щодо рапорту від 15.10.2014 року, в якому позивач просив скоротити термін попередження про звільнення, суд зазначає, що нормами КЗпП не передбачено подання працівником заяви про згоду на його звільнення у зв'язку із скороченням штатів. Така згода не має юридичних наслідків і не звільняє роботодавця від обов'язку дотримання двомісячного терміну попередження про звільнення та від дотримання інших трудових гарантій. Заява працівника про звільнення має юридичні лише у випадку його звільнення за власним бажанням або за угодою сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить переконання, що позивача звільнено незаконно, а оскаржений наказ № 182-о від 20 жовтня 2014 року винесено з порушенням вимог трудового законодавства, тому він підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 24 розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на роботі на займаній на час звільнення посаді, згідно тексту наказу № 182-о від 20 жовтня 2014 року - у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

Щодо позовної вимоги зобов'язати ГУ ДФС у Закарпатській області та Головне управління Міндоходів у Закарпатській області запропонувати позивачу посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Судом встановлено, що позивача звільнено незаконно, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є саме його поновлення на роботі.

Виходячи з наведеного, слід відмовити в задоволенні позову в частині вимог про зобов'язання ГУ ДФС у Закарпатській області та Головного управління Міндоходів у Закарпатській області запропонувати позивачу посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню.

При цьому судом відхиляються доводи представника позивача щодо неможливості захисту порушеного права позивача шляхом поновлення на займаній на час звільнення посаді (в зв'язку з ліквідацією установи та, відповідно, займаної посади), в зв'язку з чим суду слід змінити встановлений ч. 1 ст. 235 КЗпП України спосіб (поновлення на попередній роботі), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України - за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення сторона виконавчого провадження вправі звернутись до суду із заявою, в тому числі, про зміну способу і порядку виконання судового рішення, тобто, питання щодо поновлення на рівноцінній посаді, що є наявною після проведеної реорганізації (оскільки відсутня посада на яку поновлюється позивач за рішенням суду), може бути розглянуто та вирішено виключно в зазначеному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності оскарженого наказу Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 20 жовтня 2014 року № 182-о, позовні вимоги щодо визнання вказаного наказу протиправним та його скасування підтверджені належними та допустити доказами, в зв'язку з чим позов в зазначеній частині позовних вимог підлягає до задоволення та слід визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Закарпатській області № 182 - о від 20 жовтня 2014 року, поновити позивача на займаній на час звільнення посаді - у розпорядження Головного управління Міндоходів, а в задоволенні позову в іншій частині (зобов'язати ГУ ДФС у Закарпатській області та Головного управління Міндоходів у Закарпатській області запропонувати позивачу посаду відповідну (рівнозначну) його кваліфікації, досвіду та спеціальному званню) слід відмовити з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 55, 71, 86, 137, 160, 163, 227, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на займаній посаді та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Закарпатській області "Про звільнення ОСОБА_3" від 20 жовтня 2014 року № 182-о.

3. Поновити ОСОБА_3 на займаній на час звільнення посаді - у розпорядження Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, з 25 жовтня 2014 року.

4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

5. Постанова в частині поновлення ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) підлягає до негайного виконання.

6. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання її копії (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя С.І. Рейті