Рішення

від 11.05.2017 по справі 902/300/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 травня 2017 р. Справа № 902/300/17

Господарський суд Вінницької області в складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Павловій Т.С. розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВЕТКОМ", м.Львів-Винники Львівської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке", с.Кузьминці Гайсинського району Вінницької області

про стягнення 441680,05 грн згідно договору поставки

за участю:

представників позивача - керівник ОСОБА_1

ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги б/н від 29.03.2017);

ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги №505 від 26.03.2017);

представника відповідача - ОСОБА_4 (довіреність б/н від 08.02.2017) .

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОВЕТКОМ" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" 441680,05 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №51-29/03 від 29.03.2016, а саме: 331654,00 грн - основного боргу; 6678,51 грн - 5% річних; 37399,67 грн - пені; 16199,77 грн - інфляційних втрат та 49748,10 грн штрафу.

Ухвалою суду від 05.04.2017 порушено провадження у даній справі, судове засідання призначено на 18.04.2017.

В зв'язку з неподанням сторонами усіх необхідних для повного та всебічного розгляду справи документів ухвалою суду від 18.04.2017 розгляд справи відкладено на 11.05.2017.

11.05.2017 представником ТОВ "АГРОВЕТКОМ" подано заяву "про збільшення розміру позовних вимог" від 11.05.2017 (вх. канц. №08-52/4550/17), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача борг в загальній сумі 443642,38 грн, з яких 331654,00 грн - основний борг; 6671,07 грн - 5% річних; 37357,96 грн - пеня; 18211,25 грн - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 49748,10 грн штраф.

Судом заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду як така, що відповідає приписам ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог (вх. канц. №08-52/4550/17 від 11.05.2017).

Представник відповідача ОСОБА_4 під час слухання справи визнав існуючу за ТОВ "Кузьминецьке" заборгованість перед позивачем в частині стягнення основного боргу, в решті позовних вимог - просив відмовити, про що подав відповідну письмову заяву від 11.05.2017 (вх. канц. суду №06-52/4564/17 від 11.05.2017). Даним листом останній також підтвердив, що товар згідно видатковової накладної №42 від 14.06.2016 отриманий товариством з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" на виконання договору поставки №51-29/03 від 29.03.2016.

З огляду на те, що такі дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд відповідно до приписів ст.ст. 22, 78 ГПК України приймає визнання відповідачем позову про стягнення 331654,00 грн основного боргу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.03.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" та товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОВЕТКОМ" було укладено договір поставки №51-29/03, відповідно до якого позивач є постачальником, а відповідач - покупцем.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця біологічні препарати й інші засоби (товар) у кількості й асортименті, згідно зі специфікаціями, видатковими накладними, а покупець зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.

Згідно п.3.4. договору покупець здійснює оплату постачальникові за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно з виставленим рахунком у порядку 100% передоплати, якщо інше не передбачене Специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору.

29.03.2017 сторонами підписано додаток №1 до договору поставки №51-29/03 від 29.03.2016 (Специфікація №1), що є невід'ємною частиною цього договору, згідно п.1 якої обсяг поставки має становити 3285 літрів на суму 414567,00 грн з урахуванням податку на додану вартість (а.с.14).

Оплата здійснюється в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 20% від загальної вартості товару, що становить 82914,00 грн здійснюється до 15.04.2016; другий етап оплати (остаточний) розрахунок в розмірі 80% від загальної вартості товару, що становить 331653,00 грн з урахуванням ПДВ здійснюється не пізніше 01.11.2016 (п.5 додатку №1 до договору).

Як встановлено судом відповідач згідно рахунку №8 від 29.03.2016 здійснив передбачену специфікацією №1 передоплату на суму 82913,00 грн, що підтверджується платіжними дорученням №2909 від 30.03.2016 на суму 50000 грн та №30 від 08.04.2016 на суму 32913,00 (а.с. 17, 18).

З поданих позивачем документів (товарно-транспортної накладної №Р42 від 14.06.2016, видаткової накладної №42 від 14.06.2016 (а.с. 15-16)), а також пояснень учасників процесу вбачається, що 14.06.2016 позивач на виконання договору №51-29/03 від 29.03.2016 здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 414567,00 грн.

З урахуванням здійсненої попередньої оплати в сумі 82913,00 грн (а.с. 17, 18), станом на час звернення позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем склала 331654,00 грн, що підтверджується заявою б/н від 11.05.2017.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №51-29/03 від 29.03.2016 є договором поставки.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, покупець зобов'язаний був здійснити оплату товару у строк до 01.11.2016, що передбачено п.5 специфікації №1 до договору поставки №51-29/03 від 29.03.2016 та відповідає положенням ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є підписана представниками обох сторін видаткова накладна №42 від 14.06.2016.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 331654,00 грн, про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню в сумі 331654,00 грн, оскільки є обґрунтованою.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення 37357,96 грн - пені, нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 02.11.2016 по 29.03.2017; 6671,07 грн - 5% річних за період з 02.11.2016 по 29.03.2017; 18211,25 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, за період з 02.11.2016 по 29.03.2017 та 49748,10 грн штрафу.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Неустойка є оперативним способом боротьби з неналежним виконанням зобов'язання, яким можна скористатися відразу, як тільки буде здійснено правопорушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. договору сторони домовились, що за порушення його умов винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього договору.

Пунктом 7.3.1. договору останні також передбачили можливість стягнення з покупця пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару.

Відповідно до п.7.3.2. договору за порушення терміну розрахунків більш ніж на 10 календарних днів сплачує штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.

Відповідно до п.7.3.3. договору покупець, який прострочив зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% річних від простроченої суми.

З урахуванням наведених положень закону та умов договору, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу, 5% річних від простроченої суми та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів є правомірними.

Здійснивши перерахунок позовних вимог в цій частині за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" згідно визначених позивачем періодів: з 02.11.2016 по 29.03.2017, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в межах вимог, заявлених до стягнення, а саме: в розмірі 6671,07 грн - 5% річних; 37357,96 грн - пені; 18211,25 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, та 49748,10 грн - штрафу

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за отриманий товар, пені, штрафу, інфляційних втрат та 5% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" (23712, Вінницька область, Гайсинський район, с.Кузьминці, вул.Леніна, буд.11; код ЄДРПОУ 33837304) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВЕТКОМ" (79495, Львівська область, м.Львів-Винники, вул.Лісна, буд.24; код ЄДРПОУ 38821849) 331654,00 грн основного боргу; 37357,96 грн пені; 6671,07 грн 5% річних; 18211,25 грн суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 49748,10 грн штрафу та 6654,64 грн судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 травня 2017 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи