Рішення

від 11.05.2017 по справі 920/253/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.05.2017 Справа № 920/253/17 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській В.Ю. розглянув матеріали справи № 920/253/17

за позовом - керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми,

до відповідачів - 1) Малорибицького навчально-виховного комплексу Краснопільської районної ради Сумської області, м. Суми,

2) Фермерського господарства Батьківщина , с. Велика Рибиця Краснопільського району Сумської області,

про визнання недійсним договору про спільну діяльність,

за участю представників:

прокурора - Степаняна С.Л.,

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 32-18-0.6-5874/2-17 від 04.05.2017, ОСОБА_2 за довіреністю № 32-18-0.6-5781/2-17 від 28.04.2017,

відповідачів - 1) не з'явився,

2) не з'явився.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним договір про спільну діяльність щодо спільного обробітку землі від 02.01.2012 року (використання земельної ділянки площею 10,0002 га (кадастровий номер 5922382500:03:005:0012) вартістю 249272,49 грн.) укладений між Малорибицьким навчально-виховним комплексом Краснопільської районної ради Сумської області та Фермерським господарством Батьківщина .

18.04.2017 року відповідачі подали до суду письмові заяви, в яких зазначають, що визнають позовну заяву Охтирської місцевої прокуратури в Сумській області в повному обсязі і просять провести засідання без їхньої участі.

11.05.2017 року відповідач-1 листом (вх. № 4349 від 11.05.2017) повідомив суду, що станом на 01.05.2017 року Малорибицький НВК Краснопільської районної ради знаходиться в підпорядкуванні Відділу освіти, молоді і спорту, культури та туризму Миропільської сільської ради. Зміни до статуту, зміна печатки та штампу будуть проведені в липні - серпні 2017 року, до зазначених змін НВК використовує печатку, штамп, код 33245859 згідно попередньої реєстрації.

Відповідно до супровідного листа № 08-120вих17 від 11.05.2017 року прокурор надав для долучення до матеріалів даної справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Малорибицького навчально-виховного комплексу Краснопільської районної ради Сумської області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача-2 та 3, 6, 7 третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

У будь-якому випадку додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України, беззаперечно становить державний інтерес, а порушення, допущені у сфері земельних відносин посягають на встановлений законодавством порядок щодо охорони та використання земель як основне національного багатства.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушені нормативно визначеної законодавцем процедури укладення договорів оренди землі; укладанням угоди про спільну діяльність з метою ухилення від укладання договору оренди землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки, виданої виключно для освітньої діяльності, суб'єкту господарюванні для здійснення підприємницької діяльності.

Укладення договору між відповідачами про спільну діяльність щодо обробітку землі від 02.01.2012 року всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.

Згідно пункту 31 частини четвертої Положення про Державну службу України з питань геодезії картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україна від 14.01.2015 року № 15, Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельнім кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальними органами.

Відповідно до пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру і області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольстві України від 29.0.2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному законодавством; здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Прокурор зазначає, що йому стало відомо про оспорюваний договір при вивченні документів Геокадастру, а саме 15.03.2017 року вивченні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тому вбачаються правові підстави для звернення прокурора з позовом до суду у межах своєї компетенції передбаченої статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України Про прокуратуру та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України для визнання недійсним угоди та повернення земельної ділянки.

Зважаючи на викладене та враховуючи те, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державною здійснювати функції контролю використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області відсутні повноваження щодо звернення до суду, позов в інтересах держави подається прокурором.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (пункт 54 рішення).

Враховуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, зважаючи на дотримання прокурором вимог Закону України Про прокуратуру , суд вважає правомірним звернення керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до поданого прокурором позову, Охтирською місцевою прокуратурою при вивченні питання законності використання майна та земельних ділянок закладів освіти, переданих в постійне користування для здійснення освітньої діяльності, встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 277907 від 08.02.2012 року відповідачу-1, розпорядженням голови Краснопільської райдержадміністрації № 119 від 31.01.2011 року на праві постійного користування надано земельну ділянку площею 10,0002 га із земель запасу Малорибицької сільської ради, що розташована за межами населеного пункту. Земельна ділянка надана для ведення підсобного сільського господарства.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 10,0002 га (кадастровий номер 5922382500:03:005:0012), яка знаходиться в постійному користуванні відповідача-1 не проводилась. Середня обласна грошова оцінка 1 га ріллі станом на 01.01.2017 року становить 29426,66 грн. Тобто, вартість вказаної земельної ділянки становить: 10,0002 га х 29426,66 грн. = 249272,49 грн. Дана земельна ділянка перебуває в державній власності.

Між відповідачам 02.01.2012 року укладено договір про спільну діяльність щодо спільного обробітку землі для вирощування зернових та технічних культур, строком 10 років.

Прокурор в обгрунтування позовних вимог зазначає, що зазначена угода не відповідає вимогам закону та суперечить інтересам держави.

У відповідності до статті 63 Закону України Про освіту , матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно частини другої статті 18 Закону України Про освіту , навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Земельний кодекс України вирізняє право власності та право користування землею. У свою чергу право користування здійснюється у формі права постійного користування земельною ділянкою або оренди земельної ділянки.

Стаття 92 Земельного кодексу України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Оспорювана земельна ділянка передана загальноосвітньому навчальному закладу (відповідачу-1) виключно для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою.

Особа, яка користується землею па праві постійного користування, на відміну від власника, позбавлена права розпоряджатися землею, тобто укладати будь-які правочини, спрямовані на передачу земельної ділянки чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.

Право розпорядження майном в силу статті 317 Цивільного кодексу України є виключно у власника, а не постійного користувача.

У даному випадку за умовами оспорюваного договору Малорибицький НВК (відповідач-1) передав у користування земельну ділянку, тобто, вчинив правочин, не маючи повноважень на його укладання.

Відповідно до статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме відповідач-1, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений, передбаченими статтею 95 Земельного кодексу України, правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

Формулювання законодавця право самостійно господарювати підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Зміст погоджених сторонами оспорюваного договору умов свідчить, що взявши на себе зобов'язання надати у користування відповідачу-2 земельну ділянку для вирощування зернових та технічних культур і фактично не втручатися у його виробничу діяльність, відповідач-1 передав право користування земельною ділянкою та всі права землекористувача, передбачені статтею 92 Земельного кодексу України. Будь-якою інформацією по вирощеній продукції на переданій у користування земельній ділянці відповідач-1 не володіє, будь-якої діяльності, пов'язаної із спільним обробітком землі, він не здійснював. Відповідач-1 фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право обробки земельної ділянки і збору врожаю відповідачеві-2.

Таким чином, право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами оспорюваного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно статті 92 Земельного кодексу України складають права постійного користування.

Право самостійного господарювання як право надане частиною першою статті 95 Земельного кодексу України, саме землекористувачеві, згідно умов оспорюваного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування (відповідачем-1), а ФГ Батьківщина (відповідачем-2), що суперечить вимогам вказаної норми права.

Таким чином, угода про спільну діяльність щодо обробітку земельної ділянки від 02.01.2012 року, укладена між відповідачами, суперечить вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України.

Більш того, укладена між відповідачами угода про використання землі за змістом є фактично договором оренди.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно пункту 3.1 договору, обов'язком відповідача-1 є передача земельної ділянки площею 10,0002 га Фермерському господарству Батьківщина (відповідачеві-2).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору, обов'язком відповідача-2 є прийняття у користування земельної ділянки, а також утримувати надану земельну ділянку в належному стані та використовувати її за призначенням.

Згідно з положеннями статті 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування.

Відповідно до пункту 6.1 договору, ФГ Батьківщина (відповідач-2) перераховує відповідну частку прибутку Малорибицькому НВК (відповідачу-1), тобто 10 %, але не менше 9710,00 грн.

Пунктом 9.1 договору визначено, що відповідач-2 має провести остаточний розрахунок з відповідачем-1 у строк до 15 жовтня і в розмірі не менше 4 % кадастрової вартості землі.

З моменту укладання договору відповідач-1 не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на обробіток землі, ним фактично було передано земельну ділянку суб'єкту господарювання (відповідачу-2) для вирощування сільськогосподарської продукції і отримання плати за користування землею.

Аналізом умов оспорюваної угоди встановлено, що основною його ознакою є платне володіння та користування земельною ділянкою на певний строк. Хоча в угоді і передбачено вчинення спільних заходів, але як наслідок метою укладення даного договору є лише надання у користування земельної ділянки відповідачу-2 та отримання відповідачем-1 за користування плати.

Частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно пункту 25 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року за № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питанні визнання правочинів (господарських договорів) недійсними .

Згідно статей 1, 15 Закону України Про оренду землі , оренда землі -засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності крім випадків, визначених частинами четвертого і восьмого цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарств будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

А відтак, відповідач-1 не наділений повноваженнями щодо надання земельної ділянки державної форми власності в оренду.

Також, оспорюваний договір не відповідає вимогам частини другої статті 16 Закону України Про оренду землі , якою визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Зі змісту оспорюваної угоди випливає, що відповідач-1 фактично передав у користування відповідачеві-2 земельну ділянку державної форми власності, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За вищенаведених обставин договір співробітництва від 11.06.2015 року суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України Про інвестиційну діяльність , статті 26 закону України Про регулювання містобудівної діяльності , статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушує інтереси держави і суспільства, оскільки передбачає обхід визначеного законом порядку передачі земельної ділянки комунальної власності у користування в позаконкурентний спосіб, до того ж дозволяє зробити це без відповідного рішення органу місцевого самоврядування Сумської міської ради, яка від імені територіальної Суми наділена повноваженнями розпоряджатись такими землями.

Враховуючи, що оспорюваний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України Про оренду землі та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, є підстави для визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.08.2015 року у справі № 916/5060/14 та від 07.11.2013 року у справі № 926/123/13-г.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За встановлених обставин, підлягають задоволенню правомірні та обґрунтовані позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору про спільну діяльність від 02.01.2012 року (використання земельної ділянки площею 10,0002 га (кадастровий номер 5922382500:03:005:0012) вартістю 249272,49 грн.), укладеного між відповідачами у справі.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн. покладаються на відповідачів та підлягають стягненню з них у рівних частках на користь Прокуратури Сумської області.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність щодо спільного обробітку землі від 02.01.2012 року (використання земельної ділянки площею 10,0002 га (кадастровий номер 5922382500:03:005:0012) вартістю 249272,49 грн.), укладений між Малорибицьким навчально-виховним комплексом Краснопільської районної ради Сумської області (42422, Сумська область, Краснопільський район, с. Мала Рибиця, ідентифікаційний код 33245859) та Фермерським господарством Батьківщина (42418, Сумська область, Краснопільський район, с. Велика Рибиця, вул. Колгоспна, б/н, ідентифікаційний код 33245995).

3. Стягнути з Малорибицького навчально-виховного комплексу Краснопільської районної ради Сумської області (42422, Сумська область, Краснопільський район, с. Мала Рибиця, ідентифікаційний код 33245859) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач - Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн.

4. Стягнути з Фермерського господарства Батьківщина (42418, Сумська область, Краснопільський район, с. Велика Рибиця, вул. Колгоспна, б/н, ідентифікаційний код 33245995) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач - Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.05.2017.

Суддя ОСОБА_3