Постанова

від 12.05.2017 по справі 825/602/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2017 року Чернігів Справа № 825/602/17

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Агапової І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

10.04.2017 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, в якому просить зобов'язати відповідача видати в порядку ст.118 Земельного кодексу України дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (згідно заяви про уточнення позовних вимог на підставі постанови Верховної Ради України "Про перейменування деяких населених пунктів").

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на рішення суду про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач повторно порушив право позивача на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зазначивши підставою такої відмови, ті самі обставини, що вже були предметом розгляду в суді.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, надав свої письмові заперечення, які були озвучені в судовому засіданні, та вказав, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області діяло виключно в межах чинного законодавства і не вчиняло жодних порушень інтересів позивача. Одночасно, в судовому засіданні було заявлено клопотання про закриття провадження.

Суд протокольною ухвалою у задоволенні даного клопотання відмовив, роз'яснивши відповідачу, що предметом розгляду в даному адміністративному процесі є протиправність дій відповідача, що пов'язані з не врахуванням ним попереднього рішення суду у спорі між цими ж сторонами, при наданні відповіді, а тому підстави для закриття провадження, передбачені п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства, відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В 2016 році позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладену у листі від 09.06.2016 № М-9286/0-2549/6-16 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути її клопотання на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Григоро-Іванівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 у справі №825/1298/16, що набрала законної сили, адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області було задоволено, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладену у листі від 09.06.2016 № М-9286/0-2549/6-16 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Григоро-Іванівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

На виконання вказаної постанови, відповідачем було поінформовано позивача листом від 14.02.2017 №М-1052/0-1054/6-17 (а.с.10) та зазначено, що відповідно до графічного матеріалу з бажаним місцем розташування земельної ділянки, земельна ділянка включена до державного акту на право колективної власності колишнього КСП "Дружба" серії ІІ-ЧН №000040, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №9, який на сьогоднішній день не скасований, право колективної власності не припинено. Зокрема, вказано, що розпорядження землями колективної власності не входить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Вказана відмова і стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Кожному громадянину України, згідно ст. 14 Конституції України гарантується право на землю.

Статтею 33 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

У відповідності до ч.2 ст.22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, пункт "а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України визначає те, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Таким чином, аналіз положень ст.22 та ст.33 Земельного кодексу України визначає право громадян набувати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 1 Закону України від 15.05.2003 № 742-IV "Про особисте селянське господарство" визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Окрім того, ч.1 ст.6 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Отже, законодавством України передбачена можливість набувати громадянами України у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм, визначених ст.121 Земельного кодексу України за рахунок земель сільськогосподарського призначення до яких в тому числі відносяться і несільськогосподарські угіддя.

У відповідності до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (далі - Положення) визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з пп.31, 50 п.4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі сільськогосподарського призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).

У відповідності до ч 2 ст.19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, земельні ділянки, які перебувають у запасі, мають бути віднесені до певної категорії земель за їх цільовим призначенням, у тому числі земель сільськогосподарського призначення.

Земельна ділянка площею 1,6 га віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення та є землями запасу, про що свідчить виписка з земельного звіту по формі 6-зем (а.с.46).

Оскільки спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення та перебуває у запасі, питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

У відповідності до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Судом встановлено, що звертаючись у 2016 році до адміністративного суду, підставою такого звернення став лист від 09.06.2016 № М-9286/0-25449/6-16 (а.с.9), яким Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Григоро-Іванівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області. Вказана відмова була мотивована тим, що відповідно до картографічного матеріалу спірна земельна ділянка віднесена до земель колективної власності колишнього КСП "Дружба" на підставі Державного акту на право колективної власності на землю, який не скасований, а право колективної власності не припинено.

Тобто, надана на виконання рішення у справі № 825/1298/16 відмова, викладена в листі від 14.02.2017 №М-1052/0-1054/6-17, є аналогічною за своєю суттю та змістом відмові, що була предметом розгляду у справі № 825/1298/16.

В силу ч.1 ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

В даному випадку, на думку суду, обов'язковість виконання рішення суду передбачає, включно, врахування обставин, встановлених судовим рішенням, що виконується, оскільки надана судом оцінка бездіяльності, дії суб'єкта владних повноважень, тощо, які вчинені ним під час прийняття оскаржуваного рішення, дії, бездіяльності, має суттєве значення для усунення підстав, що стали наслідком звернення особи до суду.

Так, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 у справі № 825/1298/16, судом було визнано безпідставними посилання відповідача на те, що до клопотання позивачем не було надано документів, які підтверджують факт припинення СТОВ "Дружба", адже у переліку, закріпленому в ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, таких документів не значиться та вказано наступне:

"….частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, як вбачається із вище викладеного, чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач у листі від 09.06.2016 № 9286/0-2549/6-16 як на підставу відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки посилається на те, що земельна ділянка віднесена до земель колективної власності колишнього КСП "Дружба" на підставі Державного акту на право колективної власності на землю, який не скасований, а право колективної власності не припинено. Однак вказаної підстави для відмови у наданні такого дозволу ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не визначено."

Також, суд в своїй постанові від 10.10.2016 визнав необґрунтованими посилання відповідача на те, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ЧН № 000040 підтверджує право колективної власності на землю колишнього КСП "Дружба" і на даний час не скасований, тому немає правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вказавши:

"….. на виконання вимог Указу Президента України від 03.12.1999 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" 1529/99, КСП "Дружба" перереєстровано в СТОВ "Дружба", код ЄДРПОУ 03797536, що підтверджується архівним витягом із розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації від 11.04.2000 №170.

Відповідно до пунктів а, б, ст.1 вищевказаного указу Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міськім державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо:

а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване ч.2 ст.14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями; запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах; збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок; забезпечення суворого додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу з колективних сільськогосподарських підприємств; зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; передачі окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам колективних сільськогосподарських підприємств - власникам земельних часток (паїв), які подали в установленому порядку заяву про відведення земельної ділянки в натурі, у рахунок погашення належних їм майнових паїв;

б) підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств шляхом: надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв; реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі; створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби; створення селянами та суб'єктами господарювання обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій;

в) забезпечення протягом 2000 - 2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай);

Отже, з вищевикладеного вбачається, що процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 2000-2002 роках, а тому Державний акт на право колективної власності серії ІІ -ЧН № 000040 від 17.08.1995 не може вважатись належним доказом права колективної власності на спірну земельну ділянку.

Також ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Положення ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку із положенням п.11 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України необхідно розуміти таким чином, що з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи припиняється і право власності.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 14.01.2005 до Державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба", код ЄДРПОУ 03797536, номер запису 10511170001000045 та правонаступники відсутні (а.с.65-73).

Таким чином, оскільки до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи СТОВ "Дружба", правонаступник КСП "Дружба", припиняється і право колективної власності на земельну ділянку згідно Державного акту на право колективної власності серії ІІ -ЧН № 000040, виданого КСП "Дружба" від 17.08.1995.

В постанові від 10.10.2016 суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства на території Григоро-Іванівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області… "

Таким чином, судом вже вирішувалось питання протиправності посилань відповідача на те, що земельна ділянка включена до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП "Дружба" серії ІІ-ЧН №000040, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №9, а також посилань відповідача на те, що зазначений Державний акт на сьогоднішній день не скасований, право колективної власності не припинено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що надання відповідачем відповіді, викладеної в листі від 14.02.2017 із зазначенням підстав відмови, які вже були предметом розгляду в суді, та яким надана відповідна правова оцінка, є повторним порушенням права позивача на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

А тому, враховуючи неодноразові звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з одного і того ж питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки та отримання формальних відмов в його виданні, з аналогічних підстав, які визнані постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 у справі № 825/1298/16 протиправними, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку не виконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

В силу положень ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії належить задовольнити, зобов'язавши Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області видати ОСОБА_3, в порядку ст.118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати, у встановлений судом строк, звіт про виконання судового рішення, що були озвучені представником в судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Згідно з ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому, в резолютивній частині постанови суду, крім: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження, зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки позовні вимоги задоволені та позивач звернувся із вимогою про встановлення відповідачу строку для подачі до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення до прийняття такого рішення, тому наявні всі підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у місячний строк, з дня набрання законної сили постановою суду у справі № 825/602/17 подати до суду звіт про виконання судового рішення.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень вищезазначених правових норм, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області видати ОСОБА_3, в порядку ст.118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області у місячний строк, з дня набрання законної сили постановою суду у справі №825/602/17, подати звіт про виконання судового рішення.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39764881) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 16000, код НОМЕР_1) 640,00 грн (шістсот сорок гривень) судових витрат.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Житняк