Ухвала

від 24.04.2017 по справі 2а/0470/14649/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року м. Київ К/800/45211/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року

у справі № 2а/0470/14649/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ріворд

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Ріворд (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2012 року №00000182304 та №0000192304.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПП Ламін за січень 2012 року, про що склали акт від 15 травня 2012 року №618/22-6/33563656, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2012 троку у розмірі 500 820,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2012 року №0000182304, яким позивачу збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 120 018,75 грн., з яких основний платіж - 89 615,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 22 403,75 грн. та №0000192304, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 411 205,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту, суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП Ламін за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період між позивачем та ПП Ламін було укладено договір поставки товару від 30 січня 2012 року №1, відповідно до умов якого, постачальник (ПП Ламін ) зобов'язався поставити, а покупець (позивач) зобов'язався оплатити та прийняти наступне обладнання: блок управління та секцію охолодження. Умови поставки: EXW.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та податкових накладних.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту приймання-передачі від 30 січня 2012 року у рамках дії договору зберігання від 01 вересня 2011 року №0109/11-1, товар (блок управління та секція охолодження) було передано ТОВ МС Дніпро на зберігання.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з виявленням дефектів при прийнятті обладнання, між позивачем та контрагентом прийнято рішення про повернення обладнання постачальнику.

Операція з повернення обладнання була відображена в бухгалтерському та податковому обліку позивача, на підставі чого, керуючись статтею 50 Податкового кодексу України , 29 травня 2012 року позивачем було надано засобами поштового зв'язку до контролюючого органу уточнюючий розрахунок з додатками за січень 2012 року, де позивачем самостійно відкоригований податковий кредит по контрагенту ПП Ламін , а саме, зменшено суму ПДВ у декларації за січень 2012 року на суму ПДВ 500 820,00 грн.

Відповідно до статті 50 Податкового кодексу України , у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу ) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Згідно з пунктами 102.1, 102.5 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України визначено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Так, шляхом подання уточнюючого розрахунку позивачем самостійно були змінені показники раніше поданої декларації, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та узгоджується з наведеними приписами Податкового кодексу України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставне донарахування відповідачем грошових зобов'язань в податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року у справі № 2а/0470/14649/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.