Ухвала

від 11.05.2017 по справі 813/275/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2017 року м. Київ К/800/12580/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Вербицької О.В., Голубєвої Г.К.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Репро Студія Діалог до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Репро Студія Діалог (далі - позивач, Репро Студія Діалог ) звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №00000032201/156, №00000022201/155, №00000042201/157 від 12.01.2015 року та визнання неправомірними дій відповідача, щодо складання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ №0000032201/156, №0000022201/155, №0000042201/157 від 12.01.2015 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій, у позивача були передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту та витрат.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити в нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, про відсутність реального виконання господарських операцій, які здійснювались між позивачем та ПП Корпус-7 , не підтвердження фактів виконання правочинів укладених між позивачем та його контрагентом. Такі висновки контролюючого органу базуються на основі матеріалів перевірки контрагента позивача.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Репро Студія Діалог з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Корпус-7 (код ЄДРПОУ 32230129) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт № 3630/13-03-22-01-13/31526164 від 22.12.2014 року.

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог: п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на прибуток на загальну суму 45019 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 31360 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2012 року на суму 10370 грн.

На підставі зазначених висновків, 12.01.2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000032201/156, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 31008 грн. (за основним платежем 20672 грн.; за штрафними санкціями 10336 грн.); №0000022201/155, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 52816,75 грн. (за основним платежем 45019 грн.; за штрафними санкціями 7797,75 грн.); № 0000042201/157, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 10370 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

З огляду на положення пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПП Корпус-7 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2011 pоку між ТОВ Репро Студія Діалог (покупець) та ПП Корпус-7 (постачальник) укладено договір поставки №39 розхідних матеріалів, а саме : плівки, проявника та фіксатора.

Позивачем, на підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору, реальності здійснення господарської операції, правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ПП Корпус-7 та використання у власній господарській діяльності товару, подано суду копії: податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, виписок по рахунку, оборотно-сальдових відомостей, актів списання матеріальних цінностей та інші документи.

Позивач здійснював оплату за отримані товари шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Доставка товару здійснювалась ТОВ Транспортна компанія САТ , відповідно до договору № 2369 від 10.01.2011 року укладеного з ТОВ Репро Студія Діалог , що підтверджується товарно-транспортними накладними № ОД 2009059 від 02.03.2012 pоку, № ОД 2011960 від 21.03.2012 pоку, № ОД 2012829 від 26.03.2012 pоку, № ОД 2025950 від 07.06.2012 pоку, № ОД 2029666 від 27.06.2012 pоку; накладними на вантаж № од2058560 від 10.11.2011 pоку, № од2062154 від 28.11.2011 pоку, № од2064638 від 09.12.2011 pоку, № од2065376 від 13.12.2011 pоку, № од2066769 від 20.12.2011 pоку.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача ПП Корпус-7 був належним чином зареєстрований.

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Також, відповідачем не доведено, що первинні документи підписані не уповноваженими на те особами.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям ПП Корпус-7 , оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача.

Доводи відповідача про порушення контрагентом позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. При цьому, не спростовано належної обачності позивача при укладанні господарських договорів та не встановлено залучення до схем з ухилення від сплати податків та його обізнаність у цьому.

Відповідачем також не доведено, що контрагенту позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року у справі № 813/275/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Вербицька

Г.К. Голубєва