Постанова

від 15.05.2017 по справі п/811/588/17

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2017 року справа № П/811/588/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просить:

1) визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, викладеної у листі від 16.02.2017 року №П/635/0-1585/0/6-17;

2) зобов'язати Головне управління Держгеокадстру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2, подану 17.01.2017 року від імені та в інтересах ОСОБА_1, з виданням за результатами такого розгляду наказу, згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач листом від 16.02.2017 року повідомив про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області. Рішення про відмову обґрунтовано тим, що подана позивачем заява не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України. Також позивач наголошує, що зазначені дії відповідача є протиправними, тому просив суд зобов'язати відповідача повторно розглянути заву із виданням відповідного наказу.

Представник позивача подав до суду письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.30).

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Відповідачем до суду надано письмові заперечення на позов, в яких зазначено, що оскаржувані дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є законними та обґрунтованими, рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, просив суд відмовити в задоволенні заявленого позову в повному обсязі(а.с.32-34).

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд вирішив провести судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОСОБА_1 (через представника) 17.01.2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с.9).

До вказаної заяви позивачем додані: викопіювання з публічної кадастрової карти України, з зазначення розташування бажаного місця земельної ділянки та її орієнтовний розмір; копія паспорта громадянина та ідентифікаційного коду, копія довідки про участь в АТО та копію довіреності (а.с.10-14).

В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області листом від 16.02.2017 р. № К-635/0-1585/0/6-17 повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих матеріалів, встановлено, що подана заява не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, а саме, на графічних матеріалах місце розташування земельної ділянки не зазначено як бажане, що унеможливлює об'єктивний розгляд наданої заяви. При цьому, рекомендувало позивачеві повторно звернутись із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та подати документи відповідно до вимог законів та прийнятих до них нормативно-правових актів (а.с.15).

Позивач не погоджуючись з відмовою в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Проаналізувавши зміст зазначеного листа, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою та суттю він фактично є рішенням Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст.22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. "а " ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст.33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Пунктом "в " ч. 3 ст.116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, таким органом є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Держгеокадастр України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету ОСОБА_3 України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та ОСОБА_3.

Проте, згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд приходить до висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Судом досліджено матеріали, які подавались позивачем разом з заявою, а саме: копії паспорта, ідентифікаційного номера, копія довідки про участь в АТО, а також викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.10-14).

Таким чином, вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.

Проте, відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, з тих підстав, що на графічних матеріалах місце розташування земельної ділянки не зазначено як бажане, що унеможливлює об'єктивний розгляд наданої заяви.

Суд вважає, що в даному випадку відповідач навмисно порушив вимоги законодавства та створив штучні умови для виникнення формальних підстав щоб відмовити позивачу під час розгляду заяви від 17.01.2017 року.

Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст.13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч.2 ст.14).

З врахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

З огляду на викладене відмова Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, викладена у листі К-635/0-1585/0/6-17 від 16.02.2017 року є не обґрунтованою, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В абз.10 п.9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Позивач правомірно очікував на розгляд його заяви від 17.01.2017 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку черговості, та отримання позитивного рішення на свою заяву.

Судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес, при цьому інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти не будь-який інтерес, а правовий, тобто такий, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичних особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності ті іншим загальноправовим засадам.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р., поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У зв'язку з викладеним, враховуючи встановлення в судовому засіданні порушення прав позивача під час розгляду його заяви від 17.01.2017 р., суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2017 року щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо вимоги позивача в частині прийняття рішення щодо повторного розгляду його заяви з виданням за результатами такого розгляду наказу згідно ч.7 статті 118 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13, а згідно з статтею 244 -2 КАС України суд зобов'язаний привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд зауважує, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Оскільки видання відповідного наказу у порядку ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за своєю правовою природою відносяться до виключної компетенції ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, то зобов'язуючи відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суд фактично перебере на себе функції територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин. Таким чином, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

При цьому, суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, що вказані у листі №К-635/0-1585/0/6-17 від 16.02.2017 року за яких судом визнані протиправними дії відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

З огляду на увільнення позивача від сплати судового збору, та відсутність з боку відповідача документально підтверджених судових витрат, судові витрати відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України не стягуються.

Керуючись ст.ст.71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, викладеної у листі від 16.02.2017 року №П/635/0-1585/0/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2017 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Цвітненської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

Заходи забезпечення адміністративного позову, встановлені ухвалою від 10.01.2017 року зняти після набрання постановою законної сили.

Постанова відповідно до ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду ОСОБА_4