Рішення

від 11.05.2017 по справі 909/256/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2017 р. Справа № 909/256/17 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВ Центр", вул. Аляб'єва, 3, м. Київ, 04080

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебтис" вул. Сонячна, 14, с. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77460

про стягнення заборгованості в сумі 197478,28грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 ( довіреність №199 від 10.05.17)-представник;

від відповідача не з"явився

ВСТАНОВИВ

До господарського суду Івано-Франківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВ Центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебтис" про стягнення заборгованості в сумі 217281,51грн. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 09.03.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.03.2017 р. Ухвалою суду від 28.03.2017року розгляд справи було відкладено на 27.04.2017року. Ухвалою суду від 03.05.2017року у зв"язку з перебуванням судді у відрядженні розгляд справи призначено на 11.05.2017року.

Представник позивача у судовому засіданні подав суду заяву про зменшення позовних вимог (вх.№ 5149/17 від 11.05.2017року), у якій просить суд зменшити суму позову на 19802,61грн.

Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог; господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Відтак, ціна позову становить 197478,90грн.

Під час судового засідання представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач повторно до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, господарський суд встановив наступне.

09 лютого 2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма АВ ЦЕНТР , надалі - позивач та Товариством з обмеженою відповідальністю МЕБТИС , надалі - відповідач, було укладено Договір № JI- 09/02/16-02, згідно якого позивач зобов'язалося поставити та передати у власність відповідачу плащі мод.31411 NEPTUN в кількості 1130 шт., надалі - товар , а відповідач зобов"язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти і оплатити товар за цінами та кількістю, що буде визначено у Специфікаціях, які являються невід 'ємною частиною договору.

19 лютого 2016р. сторони процесу уклали Додаткову угоду №1 до Договору № JI-09/02/16-02 від 09.02.2016р. згідно якої постачальник зобов'язався додатково поставити, а покупець прийняти та оплатити плащі мод.31411 NEPTUN в кількості 1130 шт., та 33411 костюми мод. З3411 CARINA в кількості 580 turn, та костюми мод.33418 CARINA в кількості 10 шт.

Загальна сума Договору відповідно до п. 3.4 не повинна перевищувати 900 000,00 грн.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Інкотермс у редакції 2010р. - склад постачальника, що знаходиться у м.Києві вул. Аляб'єва,3.

Як визначено п.4.2 Договору постачання товару здійснюється партіями в асортименті, кількості в строки, які вказані у специфікації до даного договору.

Згідно розділу 6 Договору Покупець проводить оплату Товару протягом 10-и банківських з дати його поставки , на підставі товаро-супровідної документації.

Строк дії Договору відповідно з розділом 11 Договору з часу його підписання сторонами і діє 31.12.2018р.

На виконання умов Договору № JI-09/02/16-02, від 09.02.2016р., додаткової угоди №1 від 19.02.2016р. та Специфікацій №1, №2 до цього Договору ТзОВ „АВ ЦЕНТР" в лютому 2016р. відповідачу було поставлено та передано через працівників відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі довіреностей та накладних товару на загальну суму 362 595 грн. Відповідач частково здійснив оплату отриманого товару, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 216 595грн.

Отже, відповідач не оплатив отриманий товар на загальну суму 146000грн.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензію, проте, заборгованість відповідач не погасив.

Відповідно до умов договору покупець, зобов"язаний здійснити оплату товару протягом 10-и банківських днів з дати його поставки. При порушені вказаного терміну, покупець, згідно п.8.2. Договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно видаткової накладної №2317 товар був отриманий відповідачем 19.02.2016р., отже, кінцевий строк оплати товару 04.03.2016р.

За порушення строку оплати отриманого товару, позивач провів нарахування інфляційних втрат в розмірі 18983,78грн. 4371,11грн. -3% річних та 47926,62грн. пені. У поданій суду 11.05.2017року позивачем заяві про зменшення позовних вимог, позивач зменшив розмір пені до 28123,39грн., включивши з розрахункового періоду час з 05.03.2016року - по 05.09.2016року.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов"язання, які виникають між суб"єктами господарювання або між суб"єктами господарювання і негосподарюючими суб"єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов"язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов"язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов"язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов"язаний виконати свій обов"язок.

Якщо у зобов"язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами п.1 ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно накладної № 1968 від 12.02.2016року та накладної № 2317 від 19.02.2016року відповідачу було поставлено та передано товар на загальну суму 362595 грн. Відповідач частково здійснив оплату отриманого товару, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 216 595грн. Сума неоплаченого товару становить 146000грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 №5011-32/5219-2012). Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №10/25, від 04.07.2011р. у справі №13/210/10, від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011р. у справі №12/207, від 23.01.2012р. у справі №37/64.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такий розрахунок позивачем проведено вірно, отже до стягнення з відповідача належить 18983,78грн. інфляційних втрат та 4371,11 грн. - 3% річних.

Пунктом 8.2 . Договору, встановлено, що при затримці оплати поставленого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором № Л -09/02/16-02 від 09.02.2016року та додаткової угоди №1 від 19.02.2016року підтверджується матеріалами справи.

Згідно приписів ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання.

З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов»язання, а саме порушення строків оплати за отриманий товар, позивачем, на підставі пункту 8.2 договору, вірно нараховано відповідачу пеню в сумі 28123,29грн. ( з урахуванням поданої заяви).

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, на основі вище вказаного, обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 146000,00грн. - основного боргу, 4371,11грн. - 3% річних, 18983,78грн. - інфляційних втрат та 28123,39грн пені наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 599, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВ Центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебтис" про стягнення заборгованості в сумі 197 478,28грн. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебтис" (вул. Сонячна, 14, с. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77460, код ЄДРПОУ 33071911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВ Центр", (вул. Аляб'єва, 3, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 20028822) 146 000,00 грн. (сто сорок шість тисяч 00 коп.)- основного боргу, 28 123,39 грн. ( двадцять вісім тисяч сто двадцять три грн. 39 коп)- пені, 18983,78 ( вісімнадцять тисяч дев"ятсот вісімдесят три грн. 78 коп.) - інфляційних втрат, 4 371, 11 грн. ( чотири тисячі триста сімдесят одна грн.11 коп.)-3% річних та 2 962,17 грн. ( дві тисячі дев"ятсот шістдесят дві грн. 17коп.) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.05.17

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А .