Ухвала

від 16.05.2017 по справі 338/907/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 338/907/16-ц

Провадження № 22-ц/779/819/2017

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Беркій О.Ю., Максюти І.О.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та криниці, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 05 квітня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 26.11.1996 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 у виконавчому комітеті Підгірської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис №15.

За час шлюбу у них народився син ОСОБА_4, який на даний час є повнолітнім.

Після оформлення шлюбу відповідачем ОСОБА_3 було придбано у власність земельну ділянку площею 0,2144 га в с. Підгір’я Богородчанського району (державний акт на право власності на земельну ділянку серія ІФ №031901 від 15.10.2003 року), земельну ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір’я, урочище «Заворів» Богородчанського району (державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №019767 від 30.10.2009 року), а позивачем ОСОБА_2 придбано земельну ділянку площею 0,1349 га в с. Підгір’я Богородчанського району (договір купівлі-продажу від 13.12.2001 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серія ІФ №024765 від 01.03.2001 року) та зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 89,6 кв.м., розташований по вул. Молодіжна, 14а в с. Підгір’я Богородчанського району (свідоцтво про право власності від 18.07.2014 року).

Зазначила також, що земельна ділянка площею 0,1349 га в с. Підгір’я Богородчанського району придбана нею за кошти, подаровані їй батьком та тіткою, а тому така не підлягає включенню до складу спільного майна подружжя.

Враховуючи викладені обставини, а також те, що з нею проживає син, який на даний час досягнув повноліття, навчається на денній формі навчання в Надвірнянському коледжі Національного транспортного університету, просила визнати за нею право власності на житловий будинок, який розташований в с. Підгір'я по вул. Молодіжна, 14а, Богородчанського району Івано-Франківської області, земельну ділянку площею 0,1349 га в с. Підгір’я Богородчанського району, а за відповідачем - право власності на земельну ділянку площею 0,2144 га в с. Підгір’я Богородчанського району, кадастровий номер 2620487201:01:007:0002 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір’я, урочище «Заворів» Богородчанського району, кадастровий номер 2620487201:01:004:0240, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

07.11.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому зазначив, що Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2144 га в с. Підгір’я Богородчанського району він одержав 15.10.2003 року на підставі рішення Підгірської сільської ради від 05.12.2002 року, а Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3973 га в с. Підгір’я, урочище «Заворів» Богородчанського району – 30.10.2009 року на підставі рішення Підгірської сільської ради від 07.05.2004 року. На час набуття земельних ділянок норма ч. 5 ст. 61 СК України не була чинна, а тому земельні ділянки, одержані в період шлюбу шляхом приватизації є його особистою власністю і поділу не підлягають.

Також вважає, що земельна ділянка площею 0,1349 га в с. Підгір’я Богородчанського району, на якій побудований спірний будинок, придбана за їхні спільні з ОСОБА_2 кошти і підлягає поділу.

Також поділу підлягає житловий будинок з криницею в с. Підгір'я по вул. Молодіжна, 14а, оскільки такий теж побудований за спільні кошти подружжя та його батьків.

Просив визнати за ним права власності на 1/2 частину житлового будинку та криниці, які розташовані по вул. Молодіжна, 14а в с. Підгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області, а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1349 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по вул. Молодіжна, 14а в с. Підгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області.

Рішенням Богородчанського районного суду від 05 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку та криниці, які розташовані по вул. Молодіжній, 14 «а» в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області та на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 2620487201:01:002:0440, загальною площею 0,1349 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 1174,69 грн. сплаченого судового збору та 5 тис. грн. понесених витрат на правову допомогу.

ОСОБА_2 на дане рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що з червня 2001 року вона припинила шлюбні стосунки з відповідачем, вони не проживали спільно і не вели спільного господарства. У грудні 2001 року її батько та тітка дали їй кошти на придбання земельної ділянки для будівництва будинку, а в березні 2003 року розпочато будівництво.

У липні 2003 року вона примирилася з ОСОБА_3, однак, будівництво спірного будинку продовжувалося за кошти її батьків. Відповідач та його родичі участі у будівництві не приймали.

Дані обставини були підтверджені показами свідків в судовому засіданні.

Зазначає також, що показання ОСОБА_3 про надання коштів на зведення будинку не підтверджені жодними доказами. Представлена ним видаткова накладна на придбання цегли оформлена на брата відповідача.

Також суд не врахував, що з нею проживає син, який навчається та знаходиться на її утриманні.

У зв’язку з наведеним просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на будинок та криницю, які розташовані по вул. Молодіжній, 14а в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області, та на земельну ділянку, кадастровий номер 2620487201:01:002:0440, загальною площею 0,1349 га, розташовану в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області.

В судовому засіданні апелянт та представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просила суд відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та представника апелянта, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303, ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 1996 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано шлюб у Підгірській сільській раді Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис №15 (т. 1, а.с. 17).

В даному шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 18).

Рішенням Богородчанського районного суду від 28 вересня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Також було встановлено, що за період шлюбу сторонами набуто у власність:

- земельну ділянку площею 0,2144 га, кадастровий номер 2620487201:01:007:0002, розташовану в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області, цільове призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №031901 (т. 1, а.с. 7);

- земельну ділянку площею 0,3973 га, кадастровий номер 2620487201:01:004:0240, розташовану в с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №019767 (т. 1, а.с. 8);

- земельну ділянку площею 0,1349 га, що розташована на території Підгірської сільської ради, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується копією Договору купівлі-продажу від 13.12.2001 року та копією Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ІФ №024765 (т. 1, а.с. 10).

- житловий будинок, розташований по вул. Молодіжна, 14а в с. Підгір’я Богородчанського району Івано-Франківської області, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності від 18.07.2014 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, 11-12).

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спорудження житлового будинку по вул. Молодіжна, 14а в селі Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області за період 2003-2005 років (зданий в експлуатацію в 2014 році) та придбання із цією метою 13.12.2001 року земельної ділянки площею 0,1349 га за договором купівлі-продажу мало місце за час перебування сторін у шлюбі, за спільні кошти подружжя та батьків з обох сторін, а тому є їх спільною сумісною власністю. Доказів, які б обґрунтовували відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя суду не представлено.

З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне.

Згідно ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №24437248 від 18.07.2014 року право власності на житловий будинок по вул. Молодіжна, 14а, с. Підгір‘я Богородчанського району Івано-Франківської області зареєстроване за ОСОБА_2 18.07.2014 року.

Таким чином, на момент реєстрації права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2, остання перебувала з відповідачем у шлюбно-сімейних відносинах та вела спільне господарство, що сторонами не заперечувалося.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2001 року на ім'я ОСОБА_2, цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0,1349 кв.м. - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» якщо на одержаній громадянином у приватну власність шляхом приватизації земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України.

Посилання апелянта на те, що придбання спірної земельної ділянки та будівництво будинку було здійснене виключно за кошти її родичів колегія суддів оцінює критично, так як такі суперечать матеріалам справи. Крім того, позивачем не доведено, що вона не вела спільне господарство з відповідачем у 2001 році на момент придбання даної земельної ділянки, оскільки, як зазначила сама ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, з приводу розірвання шлюбу та стягнення аліментів з ОСОБА_3 зверталася до суду у листопаді 2002 року, справу закрито ухвалою суду від 04.07.2003 року у зв’язку з відмовою позивача від позову (т. 1, а.с. 166-168).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка площею 0,1349 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та зведений на ній житловий будинок з криницею, розташовані по вул. Молодіжна, 14а в с. Підгір’я Богородчанського району Івано-Франківської області. А тому враховуючи рівність часток подружжя обґрунтовано в цій частині задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3

Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що суд мав би відступити від рівності часток при поділі майна подружжя, оскільки з нею проживає син, то такі обґрунтовано не взяті судом до уваги, так як встановлено, що син ОСОБА_4 повнолітній, навчається у Надвірнянському коледжі Національного транспортного університету, відповідач сплачує на його утримання аліменти до закінчення навчання, заборгованість по яких згідно представленої суду довідки Богородчанського районного відділу ДВС ГТУ юстиції в Івано-Франківській області №123 від 05.05.2017 року відсутня. Будь-яких інших доказів щодо наявності підстав для відступу від рівності часток суду не подано.

Що ж стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на земельну ділянку площею 0,2144 га та земельну ділянку площею 0,3973 га, то оскільки сторони в цій частині рішення суду не оскаржували, колегія суддів, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення в цій частині не досліджувала.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богородчанського районного суду від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Беркій О.Ю.

ОСОБА_5