Рішення

від 17.05.2017 по справі 367/4131/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4131/16-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І. Провадження № 22-ц/780/961/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 17.05.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

17 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О,

за участю секретаря : Волошина В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 5 грудня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ,

у с т а н о в и л а:

У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Зеленій, 16 в смт. Коцюбинське ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 903385 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:042:0012. В подальшому ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 22 липня 2009 року, а той у свою чергу відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 4 серпня 2010 року, у зв'язку з чим в державному акті зроблено відповідні відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку до відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 липня 2014 року, було визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903385, а також скасовано його державну реєстрацію. Отже, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні.

Прокурор вказав, що Указом Президента України від 1 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосїївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва. За інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство від 14 липня 2014 року № 472 та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26 січня 2015 року № А22/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0012 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Білічанської філії НПП Голосїївський попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Оскільки на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду НПП Голосїївський і незаконно перебуває у власності ОСОБА_2, то є всі підстави для її витребування в порядку ст. 388 ЦК України на користь розпорядника цієї земельної ділянки, яким є Кабінет Міністрів України. При цьому, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення. Відповідач у справі зобов'язана була знати, а отже повинна була передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність.

Прокурор також наголосив, що відповідач аналогічним чином придбала у ОСОБА_4 ще 4 земельні ділянки у смт. Коцюбинське у цьому ж кварталі, які є предметом інших судових справ, договори купівлі-продажу посвідчені одним і тим же нотаріусом, а від її імені діяв один і той же представник, тому указані обставини виключають добросовісність дій відповідача та надають підстави суду витребувати з її незаконного володіння земельну ділянку площею 0,15 га, вартістю 81 538,38 грн., за будь-яких умов.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 5 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки його доводам щодо порушення прав Кабінету Міністрів України. Суд не звернув увагу, що в адміністративній справі не вирішувався спір про віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями, які знаходяться у постійному користування КП Святошинське лісопаркове господарство . Спірна земельна ділянка є територією НПП Голосіївський та відноситься до земель природного-заповідного фонду. Органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою, є Кабінет Міністрів України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Зеленій, 16 в смт. Коцюбинське ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 903385 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:042:0012.

В подальшому ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 22 липня 2009 року, а той у свою чергу відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 4 серпня 2010 року, у зв'язку з чим в державному акті зроблено відповідні відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку до відповідача.

Вартість земельної ділянки за останнім договором купівлі-продажу становить 81 538,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 липня 2014 року, було визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903385, а також скасовано його державну реєстрацію.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не надав доказів того, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно із вимогами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЗК України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Як передбачено ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною 1 ст. 17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно із ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду - НПП Голосіївський та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим просив витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 селищною радою з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим рішення ради було визнано судом незаконним, а державний акт, виданий на ім'я останнього, недійсним. Отже, земельна ділянка є власністю держави, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст. ст. 13, 149 ЗК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положенням ч. 1 та ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувачі у всіх випадках.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, ОСОБА_5 проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказана правова позиція викладена Веховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року (справа №№ 6-1376цс16), яка відповідно вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, оскільки Кабінет Міністрів України є власником земельної ділянки, яка вибула з володіння поза його волею, а відповідач користується нею без достатньої правової підстави, позов першого заступника прокурора Київської області підлягає до задоволення.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у письмовій заяві порушила питання про відмову в задоволенні позову у зв'язку з тим, що прокурор звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.

Так, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України та з урахуванням тієї обставини, що рішення суду, яким було визнано недійсним рішення селищної ради та державний акт з відміткою про перехід права власності, набрало законної сили у липні 2014 року, то слід дійти висновку, що саме з цього моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Тобто, право на пред'явлення віндикаційного позову, обов'язковою умовою якого є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, у даному випадку виникло після скасування в судовому порядку правовстановлюючих документів, на підставі яких майно вибуло з власності держави поза її волею.

Більше того, відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову прокурора.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені прокуратурою Київської області, а саме 1 378,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1515,80 грн. - за подання апеляційної скарги, а всього 2 893,80 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 310, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 5 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0012, яка розташована по вул. Зеленій, 16 в смт. Коцюбинське Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області 2 893,80 грн. (дві тисячі вісімсот дев'яносто три гривні вісімдесят копійок) сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Т.Ц.Кашперська

ОСОБА_6