Постанова

від 23.10.2019 по справі 367/4131/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 367/4131/16-ц

провадження № 61-17859св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц.,

Фінагєєва В. О., від 17 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський (далі - НПП Голосіївський ), про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 903385 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:042:0012. В подальшому ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 22 липня 2009 року, а той у свою чергу відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 4 серпня 2010 року, у зв`язку з чим в державному акті зроблено відповідні відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку до відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня

2013 року, яке набрало законної сили, було визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903385, а також скасовано його державну реєстрацію. Рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, тому її передано у власність неуповноваженим органом.

Прокурор вказав, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосїївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва. За інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство від 14 липня 2014 року № 472 та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26 січня 2015 року № А22/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0012 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Білічанської філії НПП Голосїївський попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Оскільки спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду НПП Голосїївський і незаконно перебуває у власності ОСОБА_1 , то є всі підстави для її витребування у порядку

статті 388 ЦК України на користь розпорядника цієї земельної ділянки, яким є Кабінет Міністрів України

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області у складі судді

Оладько С. І. від 05 грудня 2016 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопрокурор не надав доказів того, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовпершого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0012, яка розташована по

АДРЕСА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, оскільки Кабінет Міністрів України є власником земельної ділянки, яка вибула з володіння поза його волею, а відповідач користується нею без достатньої правової підстави, то є всі передбачені законом підстави для витребування цієї земельної ділянки на користь власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач придбала спірну земельну ділянку у особи, яка була її власником, а тому мала право на її відчуження. Крім того, право власності на спірну земельну ділянку в неї виникло на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 2010 року, який є дійсним, що свідчить про те, що вона є законним власником земельної ділянки. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та що вона вибула із володіння держави в особі Кабінету Міністрів України не з її волі. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного рішення до закінчення касаційного розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року

Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 903385 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:042:0012.

ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 22 липня 2009 року, а той у свою чергу відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 4 серпня 2010 року, у зв`язку з чим в державному акті зроблено відповідні відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку до відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня

2013 року, яке набрало законної сили 30 липня 2014 року, було визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1923/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903385, а також скасовано його державну реєстрацію.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року, яке набрало законної сили, встановлено факт відсутності на час прийняття Коцюбинською селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки - ОСОБА_2 будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом, документації, яка б встановлювала межі

смт. Коцюбинське Київської області, а отже перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту.

Таким чином, для справи, що переглядається в касаційному порядку, преюдиційними є встановлені зазначеним судовим рішенням обставини перевищення Коцюбинською селищною радою повноважень при прийнятті рішення щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , яка не перебувала у віданні цього органу місцевого самоврядування, а отже незаконності набуття її у власність ОСОБА_2 та вибуття її із володіння власника - держави, поза його волею.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

За правилом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула із володіння її власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого поза межами його компетенції, яке визнано судовим рішенням недійсним, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 367/6932/16-ц (провадження № 61-21483св18), від 26 червня 2019 року

у справі № 367/2706/16 (провадження № 61-17022св18), від 29 серпня

2019 року у справі № 367/7450/16-ц (провадження № 61-30449св18),

від 04 вересня 2019 року у справах № 367/2750/16-ц (провадження

№ 61-25577св18), № 367/6456/16-ц (провадження № 61-31971св18),

від 11 вересня 2019 року у справі № 367/5522/16-ц (провадження

№ 61-30815св18).

Оскільки спірна земельна ділянка є власністю держави і вибула з її володіння поза її волею, що встановлено судовим рішенням, доводи касаційної скарги про те, що вона не може бути витребувана у ОСОБА_1 , яка є її законним власником, за наявності невизнаного недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_3 , є неспроможними.

Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України

від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення

статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності

ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої

статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом

(стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

(статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не грунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У справі, рішення в якій переглядається, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з позовом про витребування земельної ділянки, яка є територією НПП Голосіївський і відноситься до земель природно-заповідного фонду спрямоване на задоволення суспільних інтересів у відновленні законності при вирішенні цього суспільно значимого питання. Важливість цих інтересів обумовлюється особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення, що перебуває під посиленою правовою охороною держави, а тому остання втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, захищає загальні права та інтереси, зокрема право громадян на безпечне довкілля, екологічну безпеку, що відповідає легітимній меті, і не порушує баланс державних та приватних інтересів.

З огляду на вищевикладене, посилання заявника на втручання держави у мирне володіння майном, є необґрунтованими.

При цьому колегія суддів враховує, що під час розгляду судами спору між сторонами не було надано доказів наявності будівель чи споруд на спірній земельній ділянці, внаслідок чого витребування земельної ділянки набувало ознак непропорційного втручання у право ОСОБА_1 на майно. Крім того, ОСОБА_1 , як добросовісний набувач, не позбавлена права заявляти вимоги про виплату компенсації до ОСОБА_3 , який продав їй спірну земельну ділянку.

Доводи ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду чи є такою, що розташована на землях природно-заповідного фонду, є безпідставними, оскільки суд не має права вдаватися до переоцінки обставин і доказів, які встановлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року, зокрема щодо незаконності рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , що є порушенням частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, принципу правової певності, який передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Щодо строку позовної давності

Посилання ОСОБА_1 на пропуск прокурором строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки незаконність рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року, яке набрало законної сили

30 липня 2014 року, а з позовом до суду про витребування земельної ділянки, переданої на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, прокурор звернувся у травні 2016 року, тобто у межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Крім того, та обставина, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме - національного природного парку Голосіївський встановлено лише після Указу Президента України

від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , яким його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації насаджень Київзеленбуд , до якого увійшла і спірна земельна ділянка, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства у Київській області від 26 січня 2015 року (а. с. 32-34 т. 1).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 23 червня 2018 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для його скасування відсутні, тому виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року - без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Київської області

від 17 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович