Рішення

від 16.05.2017 по справі 905/727/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.05.2017 Справа № 905/727/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Слов'янської місцевої прокуратури, м. Слов'янськ

до відповідача 1: Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ

відповідача 2: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Краматорськ

про : визнання незаконним рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. "Про укладання договору строкового особистого сервітуту" в частині п. 1 додатку до рішення, визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту б/н від 16.03.2015р., зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку, привівши її у попередній стан

За участю представників сторін:

від позивача: Крупська К.М. за посвідченням від 25.09.2013р.

від відповідачів: не з'явились.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 16.05.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Слов'янська місцева прокуратура, м. Слов'янськ звернулась до господарського суду Донецької області із позовом до Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ та Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Краматорськ про: визнання незаконним рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. "Про укладання договору строкового особистого сервітуту" в частині п. 1 додатку до рішення, визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту б/н від 16.03.2015р., зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку, привівши її у попередній стан.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування вимог Слов'янська місцева прокуратура посилається на рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. Про укладання договорів строкового особистого сервітуту , на підставі якого, між Слов'янською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір строкового особистого сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 16.03.2015р. Позивач зазначає, що вказане рішення ради від 20.02.2015р. суперечить вимогам чинного законодавства, а договір строкового особистого сервітуту від 16.03.2015р. укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки фактично підміняє договір оренди земельної ділянки, і тому підлягає визнанню недійсним.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. 19, 121, 144 Конституції України, ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 12, 98, 99, 122, 124, 134, 135, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216, 235, 401 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування , ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, ст.ст. 5, 6, 9, 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи (у копіях): рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. Про укладання договорів строкового особистого сервітуту з додатком, договір строкового особистого сервітуту від 16.03.2015р. з додатками, паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, лист Слов'янської міської ради №01.01-05в/2202 від 04.07.2013р., акт прийому-передачі межових знаків на зберігання б/н від 20.01.2014р., акт приймання-передачі земельної ділянки від 16.03.2015р., витяг з ЄДРПОУ відносно ОСОБА_1, повідомлення про представництво інтересів держави від 16.02.2017р.

18.04.2017р. через канцелярію суду від відповідача 1 надійшли заперечення, в яких останній проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на: необгрунтування прокуратурою необхідності захисту інтересів держави; неможливість передачі земельної ділянки в оренду шляхом проведення аукціону через відсутність нормативного врегулювання порядку проведення торгів; неможливість укладення договору оренди, у зв'язку з відсутністю регуляторного акту щодо порядку надання в оренду земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд. Також заперечив проти тверджень про порушення вимог законодавства України, оскільки положення наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства №244 від 21.10.2011р. Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не передбачає укладення будь-яких договорів, а іншого способу задоволення потреб у користуванні земельною ділянкою, крім встановлення сервітуту, чинним законодавством не передбачено. Також, стверджував, що укладення договору земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки його прав володіння, користування, розпорядження нею.

19.04.2017р. від прокуратури надійшли пояснення №83-3566вих17 від 13.04.2017р., в яких позивач зазначив, зокрема, про необхідність залучення до участі у справі Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області.

Суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, оскільки не доведено яким чином рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи наділено третю особу новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Представник позивача в судове засідання 16.05.2017р. з'явився, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів в судове засідання 16.05.2017р. не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою зазначеною у позові та витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідачу 2 було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем 2 документи та неявка відповідачів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2015р. на замовлення Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 управлінням архітектури та містобудування Слов'янської міської ради був виданий Паспорт прив'язки розміщення групи тимчасових споруд (торгрвельні павільони) для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 у м.Слов'янську, дійсний до 30.01.2020р.

20.02.2015р. Слов'янською міською радою прийнято рішення Про укладення договорів строкового особистого сервітуту №6-LXXIV-6, відповідно до якого Слов'янською міською радою було вирішено, зокрема, укласти договір строкового особистого сервітуту на строк дії паспорту прив'язки на платне користування земельною ділянкою площею 0,0084га кадастровий номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 для розташування тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради.

16.03.2015р. між відповідачами був укладений договір строкового особистого сервітуту б/н (далі - договір сервітуту).

Відповідно до п.1 договору сервітуту, Слов'янська міська рада (далі - міська рада) надає, а ФОП ОСОБА_1 (землекористувач) приймає в платне користування на праві особистого строкового сервітуту земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,0084га, за адресою АДРЕСА_1.

Згідно з п.2 договору сервітуту, вид права земельного сервітуту - розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п.3 договору сервітуту, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112808,64грн.

Договір укладено строком до 30.01.2020р. Строк дії договору відповідає строку дії паспорту прив'язки (п.4 договору).

Плата за користування правом особистого строкового сервітуту вноситься землекористувачем до міського бюджету р/р №33212815700075, код платежу 13050500, отримувач платежу - міський бюджет м. Слов'янська, банк ГУДКСУ в Донецькій області, код ЄДРПОУ 37803368, МФО 834016 у розмірі 5% (згідно рішення міської ради від 13.02.2013 за № 15-ХХХІХ-6 Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Слов'янської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок ) від нормативної грошової оцінки, що складає 5640,43грн. на рік (п. 5 договору).

В п.28. договору зазначено, що він набуває чинності після державної реєстрації.

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток, зареєстрований у Реєстраційній службі Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області.

На виконання умов договору оренди відповідач1 передав, а відповідач2 прийняв в користування земельну ділянку загальною площею 0,0084га, розташованої за адресою АДРЕСА_1, для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, що підтверджується актом приймання-передачі від 16.03.2015р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в порядок та спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Згідно зі ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України Про місцеве самоврядування в Україні (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно Рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. Про укладення договорів строкового особистого сервітуту Слов'янською міською радою було вирішено укласти договір особистого строкового сервітуту на строк дії паспорту прив'язки на платне користування земельною ділянкою площею 0,0084га кадастровий номер - НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради на підставі п.3.1. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради затвердженого рішенням Слов'янської міської ради від 02.03.2012р. №11-ХХІV-6.

Згідно листа Держпідприємництва від 08.01.2014 №47/0/20-14 щодо надання роз'яснення з проблемних питань розміщення та функціонування тимчасових споруд для провадження господарської діяльності з метою встановлення правових та організаційних основ містобудівної діяльності та забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, 17.02.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України Про регулювання містобудівної діяльності (далі Закон).

Так, статтею 28 Закону надано визначення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, згідно з яким це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 22.10.2011, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/200068 (далі- порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки.

Згідно п.2.2. Порядку замовник, який має намір встановити тимчасову споруду звертається до відповідного виконавчого органу із відповідною заявою у письмовій формі про можливість встановлення тимчасової споруди.

До заяви додається вичерпний перелік документів, графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі та топографічній основі М 1:500 креслення контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості, реквізити замовника (п.2.3. Порядку).

Пунктами 2.4 та п.2.5. Порядку визначено, що орган з питань містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо місця розташування тимчасової споруди комплексній схемі розміщення тимчасових споруд (у разі її наявності) будівельним нормам та повідомляє про результати відповідності замовника. Тобто на даному етапі відповідний орган з питань містобудування та архітектури визначає лише можливість розміщення тимчасової споруди на певній території населеного пункту згідно будівельних норм даної місцевості та комплексної схеми розміщення певного населеного пункту.

Подальші дії для розміщення тимчасової споруди визначаються п.2.6. Порядку, яким передбачено, що для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої наряду з іншими документами надає схему розміщення тимчасової споруди, що затверджено Додатком 1 Порядку. Додаток 1 Положення містить форму схеми розміщення ТС з вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування. Звідси випливає, що перш ніж оформити паспорт прив'язки, суб'єкт господарювання має отримати документи на землекористування (процедура їх отримання визначається іншими нормативно-правовими актами) і лише після їх отримання він може звертатися за оформленням паспортів прив'язки.

Документи, що подаються для отримання паспорта прив'язки, мають містити дані щодо розміру земельних ділянок, які вносяться на підставі отриманих суб'єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (п.2.6. додаток 1 Порядку).

Відповідно до п.2.27 Порядку внесення таких даних без наявних документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив'язки. Таким чином розміщення тимчасових споруд і оформлення земельних ділянок у користування є різними за змістом питаннями, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

Саме до таких висновків прийшов і Київський апеляційний адміністративний суд розглядаючи апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2012 (справа № 2а-3088/12/2670 за адміністративним позовом про визнання недійним наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 22.10.2011, яким затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 № 1330/20068).

Разом з тим, пунктом 1.11. вказаного вище Порядку передбачено, що розміщення тимчасових споруд під час проведення ярмарок, державних та місцевих святкових, урочистих масових заходів на строк проведення таких заходів здійснюється у порядку, встановленому органами місцевого самоврядування. Враховуючи вищенаведене, законодавством, на сьогодні, не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо встановлення порядків та правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, окрім як під час проведення ярмарок, державних та місцевих святкових, урочистих масових заходів на строк проведення таких заходів.

Так, затвердження Слов'янською міською радою Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Слов'янської міської ради ніякими нормативними актами не передбачено.

Тому посилання Слов'янської міської ради на прийняття рішення на підставі вказаного Порядку не дає правових підстав для визнання його (рішення) законним.

Тобто, розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено Наказом Мінрегіонбуду України №244 від 21.10.2011р.

Вказаний порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд, але не регулює правові відносини, пов'язані з використанням відповідної земельної ділянки.

Частиною 2 ст.116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Рішенням Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. було вирішено укласти договір особистого строкового сервітуту для передачі ФОП ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, господарський суд виходить з наступного.

За змістом ст.ст. 395, 401, 402 Цивільного кодексу України, ст.98 Земельного кодексу України сервітутом є встановлене договором чи законом речове право користування чужим майном (сервітут) яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, при цьому земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У п.2.32 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин роз'яснено, що за змістом частини першої статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають. Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Згідно ст. 100 Земельного кодексу України в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки; земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки для проходу, проїзду через чужу земельну ділянку тощо, у разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту .

За змістом договору (п.п. 1-2) реальною потребою відповідача2 (сервітуарія) є отримання абсолютного права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Суд зауважує, що уклавши з ФОП ОСОБА_1договір строкового особистого сервітуту від 16.03.2015 р., Слов'янська міська рада фактично надала ділянку у користування на умовах оренди.

Так, за умовами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Вищевикладені обставини свідчать, що договір сервітуту від 16.03.2015 р. за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов'язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. (п.1 ст.93 Земельного кодексу)

Частиною 2 ст.116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Так, ст.16 Закону України Про оренду землі встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За умовами п.2 ст.124 Земельного кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; стартова ціна лота; строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги. (згідно з ч.4 ст. 135 Земельного кодексу України).

Частиною 5 ст.135 Земельного кодексу України, визначено, що земельні торги проводяться відповідно до договору між організатором земельних торгів та їх виконавцем. Фінансування організації та проведення земельних торгів здійснюється організатором земельних торгів або їх виконавцем відповідно до договору, укладеного між ними, у тому числі за рахунок реєстраційних внесків учасників земельних торгів.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відповідні рішення Слов'янської міської ради щодо проведення земельних торгів з метою продажу права оренди земельної ділянки площею 0,0084га., кадастровий номер НОМЕР_2 або договори на проведення торгів.

Таким чином, зібрані у справі докази дають підстави для висновку, що спірний договір оренди земельної ділянки площею 0,0084га., кадастровий номер НОМЕР_2 від 16.03.2015р., яка належить до земель комунальної власності, укладений за відсутності рішення сесії Слов'янської міської ради про укладення договору оренди землі, прийнятого у порядку, передбаченому чинним законодавством, або за результатами проведення аукціону.

Враховуючи вищевикладене, укладення між відповідачем1 та відповідачем2 договору оренди земельної ділянки від 16.03.2015р., відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним в судовому порядку.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом встановлено, що договір строкового особистого сервітуту для розміщення тимчасових споруд від 16.03.2015р. за своєю правовою природою є договором оренди землі, не відповідає положенням Земельного кодексу України, Законів України Про оренду землі , ;Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Земельному кодексу України, внаслідок чого суд, вважає за необхідне визнати його недійсним, як такий, що суперечить вимогам законодавства.

Згідно з частиною 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 ст. 216 ЦК України, встановлено, що правові наслідки, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлено особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Частиною 6 ст. 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Таким чином, спеціальним законом щодо договорів оренди землі передбачено особливості застосування наслідків недійсності відповідних правочинів, за якими виключається зобов'язання орендодавця повертати на користь орендаря платежі, отримані ним за договором до моменту визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищенаведені положення та обставини справи, укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки від 16.03.2015р. є недійсним, а правовим наслідком недійсності даного договору має бути повернення відповідачем-2 (орендарем) на користь відповідача-1 (орендодавця) отриманої за недійсним договором земельної ділянки.

Крім того, згідно ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання правового акту органу державної влади недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Як було встановлено судом, рішенням Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. відповідач1 фактично передав земельну ділянку, що розташована під тимчасовою спорудою в оренду відповідачу2 без врахування вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на наведе, рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. підлягає скасуванню, як незаконне, як таке, що порушує ст. 13 Конституції України, ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня, 17 вересня, 17 грудня 2014 року та 11 лютого 2015 року міститься висновок про те, що використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування є порушенням статей 125, 126 ЗК України, а зведення споруд на цих земельних ділянках у силу статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом. Зважаючи на наведені обставини та невиконання приписів про приведення земельної ділянки у первинний стан, наявні підстави для знесення цих споруд із приведенням земельної ділянки у попередній стан на підставі рішення суду, як зазначено у статті 212 ЗК України

Враховуючи вищенаведені положення та обставини справи, укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки від 16.03.2015 є недійсним, а правовим наслідком недійсності даного договору має бути повернення відповідачем-2 (орендарем) на користь відповідача-1 (орендодавця) отриманої за недійсним договором земельної ділянки у попередньому стані.

Доводи відповідача1 про те, що подання Слов'янською місцевою прокуратурою Донецької області позовної заяви до суду мало бути наслідком відповідних звернень Держсільгоспінспекції, судом відхиляються з огляду на наступне.

Статтею 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п.1 Положення Про Державну інспекцію сільського господарства України , затвердженого Указом Президента України 13 квітня 2011 року N 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення (ст.2 вказаного Закону).

Частиною 4 ст.10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , передбачено, що Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

В ч.7 зазначеної статті цього Закону передбачено, що Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення.

Як було встановлено судом, відповідних актів перевірок дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідачами 1,2, чи протоколів про адміністративні правопорушення останніми вимог законодавства України про охорону земель до прокуратури не надходили.

Однак, як встановлено ст.121 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Згідно ст.1 Закону України Про прокуратуру , Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу. У статті 29 кодексу визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні.

Згідно із статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Крім того, ані Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель , ані Положенням Про Державну інспекцію сільського господарства України , затвердженого Указом Президента України 13 квітня 2011 року N 459/2011, не передбачено повноважень щодо звернення Держсільгоспінспекції з позовами до суду.

Відповідно до правової позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеному в ч.11 п.1 Постанови Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам від 23.03.2012 № 7, право прокурора на подання позову до господарського суду не ставиться законом у залежність від наявності у прокурора матеріалів прокурорської перевірки з того питання, з якого подано позов.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є законність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Доводи відповіда 1, наведені в обґрунтування заперечень на позов, судом відхиляються, оскільки спростовуються викладеними вище обставинами.

Згідно із ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Слов'янської місцевої прокуратури до відповідачів 1. Слов'янської міської ради, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. "Про укладання договору строкового особистого сервітуту" в частині п. 1 додатку до рішення, визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту б/н від 16.03.2015р., зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку, привівши її у попередній стан задовольнити в повному обсязі.

Визнати незаконним рішення Слов'янської міської ради №6-LXXIV-6 від 20.02.2015р. "Про укладання договору строкового особистого сервітуту" в частині п. 1 додатку до рішення.

Визнати недійсним договір строкового особистого сервітуту від 16.03.2015р. на розміщення тимчасових споруд, укладений між Слов'янською міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на строк дії паспорта прив'язки на платне користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 загальною площею 0,0084 га.

Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути Слов'янській міській раді земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 загальною площею 0,0084 га у стані, що існував до надання земельної ділянки у користування.

Стягнути зі Слов'янської міської ради (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 2, код ЄДРПОУ 04052821) на користь прокуратури Донецької області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6; р/р 35216066016251; код ЄДРПОУ 25707002) 2067,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь прокуратури Донецької області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6; р/р 35216066016251; код ЄДРПОУ 25707002) 2067,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2017р.

Суддя Я.О. Левшина