Рішення

від 16.05.2017 по справі 906/290/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" травня 2017 р. Справа № 906/290/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 05.10.2016;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Форест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетсавуд"

про стягнення 77623,05 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 77623,05 грн. боргу по договору купівлі-продажу №24/09/15 від 24.09.2015. з яких: 47187,28 грн. - основний борг, 4577,16 грн. - інфляційні, 25858,61 грн. - пеня.

16.05.2015 позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 47187,28 грн. - основного боргу, 4577,16 грн. - інфляційних та 7087,10 грн. - пені.

Також представник позивача навів обґрунтування щодо підстав та розміру, заявленої до стягнення пені в сумі 7087,10 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

За абз. 4 п. 4.6 цієї ж Постанови, зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Як вбачається з поданої заяви, позивачем зменшено розмір позовним вимог в частині стягнення пені.

Таким чином, оскільки подана позивачем заява, не суперечить приписам ч.4 ст. 22 ГПК України, а також правам та інтересам відповідача, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та вирішує спір в межах зменшених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив.

Вимоги ухвали суду від 24.04.2017 відповідачем не виконано.

03.05.2017 на адресу суду повернулась ухвала суду від 24.04.2017, яка направлялась на адресу відповідача з відміткою поштового відділення про те, що адресат розформований (а.с. 68-70).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається з матеріалів справи ухвала про порушення провадження у справі від 03.04.2017 та ухвала про відкладення розгляду справи від 24.04.2017 направлялись відповідачу на адресу: 11600, Житомирська область, Малинський район, с. Федорівка, вул. Центральна, 18, тобто на адресу зазначену у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 18).

Отже, судом вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на викладене, вирішення спору здійснюється за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Д-Форест" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетсавуд" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №24/09/15 (а.с. 8-9), відповідно до якого продавець зобов'язаний поставити та передати у власність покупця товар, а саме: лісоматеріали хвойних порід, сосна: пиловник в кількості та за ціною зазначеної в специфікації, яка є додатком до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору (п.п. 1.1. договору).

Пунктом 4 договору сторони погодили порядок розрахунків а саме: оплата проводиться на умовах 100% передоплати. Вид розрахунків: готівковий, безготівковий.

Згідно п.п. 5.2. договору перехід права власності відбувається в момент розвантаження.

У випадку порушення цього договору сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України (п.п. 7.1. договору).

Відповідно до п.п. 8.1. договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2016.

16.11.2015 між сторонами у справі підписано доповнення №1 до договору №24/09/15, згідно якого п.п. 1.1. договору №24/09./15 від 24.09.2015 викладено в наступній редакції: "Продавець зобов'язаний поставити та передати у власність покупця товар, а саме: лісоматеріали хвойних порід, сосна: пиловник, баланси, будівельний ліс, в кількості та за ціною зазначеної в специфікації, яка є додатком до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору."

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 481164,43 грн., про що свідчать видаткові накладні (а.с. 13-20), зокрема:

- видаткова накладна № РН 0000456 від 25.09.2015 року;

- видаткова накладна № РН 0000480 від 06.10.2015 року;

- видаткова накладна № РН 0000504 від 19.10.2015 року;

- видаткова накладна № РН 0000572 від 23.11.2015 року;

- видаткова накладна № РН 0000017 від 21.01.2016 року;

- видаткова накладна № РН 0000018 від 21.01.2016 року;

- видаткова накладна № РН 0000472 від 08.09.2016 року;

- видаткова накладна № РН 0000490 від 19.09.2016 року;

Відповідачем проведено розрахунки за отриманий товар частково в сумі 433977,15 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями (а.с. 56-63). Заборгованість становить 47187,28 грн.

07.03.2017 за вих. №21 позивач направив відповідачу претензію №1 з проханням сплатити заборгованість. Відповідач вимог претензії не виконав, заборгованість не сплатив.

Згідно довідки №55 від 24.04.2017 (а.с.55) заборгованість відповідача не змінилась і становить 47187,28 грн.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Приписами ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору від 24.09.2015, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору та поставив відповідачу товар.

Вказані обставини свідчать про належне виконання зобов'язань за договором від 24.09.2015 з боку позивача, у зв'язку з чим у відповідача виник кореспондуючий обов'язок за договором щодо оплати товару у встановлені договором строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У справі, що розглядається, згідно з п. 4.1. договору сторони передбачили здійснення попередньої оплати товару.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідач, на виконання своїх зобов'язань, попередню оплату проводив частково.

Однак, незважаючи на відсутність попередньої оплати, позивач здійснював поставку лісопродукції. За таких обставин до спірних правовідносин слід застосувати положення ст. 538 ЦК України про зустрічне виконання зобов'язання.

Так, за цією нормою виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідача становить 47187,28 грн., що фактично є заборгованістю за товар, отриманий по видаткові накладній № РН 0000490 від 19.09.2016 року на суму 46080,00 грн. і частково в сумі 1107,28 грн. за товар отриманий по видаткові накладній № РН 0000472 від 08.09.2016 року.

Виходячи з положень ст. ст. 538, 692 ЦК України, оскільки попередня оплата не проведена, а зустрічне зобов'язання позивачем виконано, за товар отриманий згідно вищевказаних накладних, відповідач мав провести розрахунки 09.09.2016 р. та 20.09.2016 р.

Однак, як встановлено судом, відповідач розрахунки у повному обсязі не провів.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст. 193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 47187,28 грн. обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 7087,10 грн., то суд зазначає про наступне.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Так, статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проте в договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені та її розміру відсутня.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 7087,10 грн. задоволенню не підлягають.

Обґрунтування позивача щодо нарахування пені у відповідності з положеннями п.п. 7.1. договору у розмірі, що не перевищує максимальний розмір (подвійна облікова ставка НБУ) суд вважає такими, що не відповідає нормам ГК України та ЦК України виходячи з вищевикладеного.

Також позивач просить стягнути з відповідача 4577,16 грн. інфляційних витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування інфляційних за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з врахуванням рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних в сумі 4606,46 грн.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати меншого розміру, що є його правом, і це не порушує прав та інтересів відповідача, суд задовільняє вимоги позивача в заявленому ним розмірі на суму 4577,16 грн.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами. Відповідач же належними та допустимими доказами позовні вимоги не спростував.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині 47187,28 грн. основного боргу та 4577,16 грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

В решті позову суд відмовляє.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетсавуд" (11600, Житомирська область, с. Федорівка, вул. Центральна, 18, ід. код 39733853)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Форест" (11603, Житомирська область, м. Малин, вул. Чернишевича, 19, ід. код 38395047)

- 47187,28 грн. основного боргу;

- 4577,16 грн. - інфляційних витрат;

- 1407,32 грн. - судовий збір.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.05.17

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - відповідачу (рек. з повід.)