Ухвала

від 15.05.2017 по справі 914/1580/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

15.05.2017 р.                                                   Справа № 914/1580/16

За скаргою: Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт”, м. Бровари Київська область

на дії: Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова

у справі № 914/1580/16

за позовом: Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт”, м. Бровари Київська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Інститут земельних ресурсів та нерухомості”, м. Львів

про стягнення 12 000, 00 грн.

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Марінченко Р. І.

Представники:

від стягувача (скаржника): не з’явився;

від боржника: ОСОБА_1 - представник;

від ВДВС: не з’явився.

Зміст ст. 22 ГПК України представнику боржника роз‘яснено.

Розглядається скарга державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” (скаржник) на дії (бездіяльність) Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова (надалі – відділ ДВС).

Ухвалою суду від 15.02.2017 (суддя Березяк Н.Є.) скаргу було прийнято до розгляду та призначено на 06.03.2017. У зв’язку із тимчасовою непрацездатністю судді Березяк Н.Є. 10.04.2017 автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду скарги у справі № 914/1580/16 визначено суддю Манюка П.Т. Ухвалою суду від 10.04.2017 скаргу було прийнято до провадження та призначено на 27.04.2017.

Розгляд скарги відкладався з підстав наведених у відповідній ухвалі суду.

В судові засідання представник скаржника не з’явився, в канцелярію суду надіслав пояснення від 10.05.2017 № 7-3/396 в якому просить скаргу задовольнити та її розгляд проводити без участі уповноваженого представника скаржника.

Представник боржника в судові засідання з’явився, надав пояснення по суті скарги.

Представник Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова в судові засідання не з’явився, однак вимоги ухвали суду від 27.04.2017 виконав, подав пояснення по суті скарги.

Розглянувши скаргу, суд встановив таке.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.06.2016 у справі № 914/1580/16 позовні вимоги державного підприємства спиртової та лікеро – горілчаної промисловості “Укрспирт” задоволено повністю, вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Інститут земельних ресурсів та нерухомості” (надалі – боржник) на користь державного підприємства спиртової та лікеро – горілчаної промисловості “Укрспирт” 12 000, 00 грн – основного боргу та 1 378, 00 грн – судового збору.

23.08.2016 видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 18.06.2016 у справі № 914/1580/16.

26.09.2016 відділом ДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52306800 з виконання наказу господарського суду від 23.08.2016 № 914/1580/16.

Постановою від 22.12.2016 ВП № 52306800 виконавчий документ було повернуто стягувачеві без виконання в зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, та безрезультатністю заходів щодо розшуку майна та коштів боржника.

13.02.2017 на адресу суду надійшла скарга державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” (скаржник) на дії (бездіяльність) Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова.

Скаржник вважає, що державний виконавець не вжив всіх необхідних та визначених ч. 2 ст. 36 п. 8 ст. 48, п. 4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» заходів щодо розшуку майна боржника та звернення на нього стягнення, а висновок державного виконавця про відсутність у боржника майна та коштів та безрезультатність заходів з розшуку майна є необгрунтованим та передчасним, тому постанова Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львова від 22.12.2016 ВП № 52306800 про повернення виконавчого документа стягувачеві є протиправною та підлягає скасуванню. Таким чином, скаржник просить суд:

1. визнати незаконною та скасувати постанову Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів від 22.12.2016 ВП № 52306800 про повернення виконавчого документа стягувачеві;

2. визнати дії Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів при виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 23.08.2016 №914/1580/16 про стягнення з ТОВ «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» 13 378 грн на користь ДП «Укрспирт» такими, що проведенні з порушенням вимог частини 2 статті 36, пункту 8 статті 48, пункту 4 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 розділу 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом від 29.09.2016 № 2832/5 Міністерства юстиції України, що полягають в:

-          не перевірці наявності у боржника транспортних засобів;

-          не перевірці наявності майна за даними балансу боржника;

-          не виявлені нових рахунків боржника;

-          не направленні постанови про арешт майна боржника до установ та органів, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна;

-          не реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна арешту майна ТОВ «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» згідно з постановою Галицького районного відділу державної виконавчої служби міста Львів від 26.09.2016 ВП № 52306800 про арешт всього майна боржника;

3. зобов’язати Галицький районний відділ державної виконавчої служби міста Львів зареєструвати обтяження майна ТОВ «Інститут земельних ресурсів та нерухомості» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна згідно з постановою від 26.09.2016 ВП № 52306800 про арешт майна боржника.

Скарга також обгрунтована тим, що постановою державного виконавця від 03.11.2016 ВП № 52306800 було накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на рахунках відкритих в ПАТ «КБ «Хрещатик». В подальшому боржник відкрив рахунок в новій банківській установі, однак, в порушення вимог пункту 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не направлялись повторні запити до Державної фіскальної служби України щодо відкриття боржником нових рахунків.

Також скаржник вважає, що відділом ДВС в порушення вимог частини 2 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» не направлявся запит до сервісного центру МВС стосовно наявності у боржника транспортних засобів.

На думку скаржника майновий стан боржника за місцем його знаходження за даними балансу товариства державним виконавцем також не перевірений.

Крім того, в порушення вимог пункту 4 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не внесена інформація про арешт всього майна боржника згідно з постановою від 26.09.2016 ВП № 52306800 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого дена.

Відділ ДВС щодо скарги заперечує з тих підстав, що ним, в порядку передбаченому Законом, проводились належні виконавчі дії у виконавчому провадженні № 52306800. Зокрема, 26.09.2016 відділом ДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52306800 з виконання наказу господарського суду від 23.08.2016 № 914/1580/16; скеровано запити в реєструючі органи з метою встановлення майнового стану боржника; винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Крім того, за результатами відповіді Державної податкової служби України від 27.09.2016 про наявність у боржника рахунків, 03.11.2016 відділом ДВС винесено постанову про арешт коштів боржника та скеровано в банківську установу - ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК», однак, 17.11.2016 постанова про арешт коштів боржника повернулась без виконання, у зв’язку із відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією ПАТ КБ «Хрещатик».

Суб’єкт оскарження зазначає, що згідно сформованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.11.2016, у боржника майно було відсутнє. Також згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру МВ С у Львівській області від 18.10.2016 за боржником транспортні засоби незареєстровані. 16.12.2016 державним виконавцем, при здійсненні перевірки майнового стану боржника за його місцезнаходженням - вул. Староєврейська, 22 у місті Львові встановлено, що за вказаною адресою майна боржника не виявлено. Тому постанова від 22.12.2016 про повернення стягувачеві виконавчого документа на підставі ст. 37, 40 Закону України «Про виконавче провадження» була обгрунтованою і законною.

Представник скаржника щодо вимог скарги заперечив, в усних поясненнях зазначив, що підприємство-боржник не проводить господарської діяльності з грудня 2015 року, оскількки сертифікат суб’єкта оціночної діяльності втратив чинність в грудні 2015 року і не поновлювався, майно у боржника – відсутнє. Крім того, під час розгляду скарги боржник 10.05.2017 звернувся до стягувача (скаржника) із листом-пропозицією про укладення мирової угоди, однак відповіді на пропозицію не одержав.

Заслухавши пояснення представника боржника, оцінивши матеріали скарги, суд вважає, що скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 121-2 ГПК України, скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Як встановлено судом, 23.08.2016 на виконання рішенням Господарського суду Львівської області від 18.06.2016 у справі № 914/1580/16 було видано наказ про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Інститут земельних ресурсів та нерухомості” на користь державного підприємства спиртової та лікеро – горілчаної промисловості “Укрспирт” 12 000, 00 грн – основного боргу та 1 378, 00 грн – судового збору.

26.09.2016 відділом ДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52306800 з виконання наказу господарського суду від 23.08.2016 у справі № 914/1580/16.

Постановою від 22.12.2016 ВП № 52306800 виконавчий документ було повернуто стягувачеві без виконання в зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, та безрезультатністю заходів щодо розшуку майна та коштів боржника.

Пунктом 7 перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ, що набрав чинності 05.10.2016 встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Оскільки виконавче провадження № 52306800 було відкрито 26.09.2016 року, то на дані правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (надалі – Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом.

Статтею 6 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право в тому числі: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Відповідно до ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в т.ч. шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Згідно з ч. 3 статті 65 Закону, державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Як встановлено судом, 26.09.2016 відділом ДВС було вчинено ряд заходів, а саме винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; подано запит до Державної податкової служби України № 21606869 про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах боржником (код ЄДРПОУ 35134412).

З відповіді Державної податкової інспекції вбачається, що у боржника наявні рахунки у ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» та Казначействі України.

03.11.2016 відділом ДВС винесено постанову про арешт коштів боржника та скеровано в ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК. Однак, 17.11.2016 постанова про арешт коштів боржника повернулась без виконання, у зв’язку із відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією ПАТ КБ «Хрещатик».

Згідно сформованої інформаційної довідки з Державного речових прав на нерухоме майно 17.11.2016, у боржника майно було відсутнє.

Також згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області від 18.10.2016 за боржником транспортні засоби не зареєстровані. 16.12.2016 державним виконавцем, для здійснення перевірки майнового стану боржника, за його місцем знаходження - вул. Староєврейська, 22 у місті Львові встановлено, що за вказаною адресою боржника майна не виявлено.

22.12.2016 відділом ДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37, 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ .

Однак, як встановлено судом, виконавчі дії у ВП № 52306800 були розпочаті у порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, тому відділом ДВС було повернуто виконавчий документ із помилковим посиланням на іншу норму закону.

                    Відділом ДВС не представлено доказів вжиття в повному обсязі заходів, що зазначені скаржником в п. 4 прохальної частини скарги, зокрема щодо перевірки наявності майна за даними балансу боржника, виявленні нових рахунків боржника, направленні постанови про арешт майна боржника до установ та органів, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень майна.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судове рішення за наслідками розгляду справи покликане внести юридичну визначеність у спірні правовідносини. Метою судового рішення прийнятого господарським судом є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 1291 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України в п. 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виходячи з того, що згідно зі ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 рокцу, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Крім того, слід зазначити, що у рішенні від 17 травня 2005 по справі “Чіжов проти України” (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе вимоги скарги в частині визнання незаконною та скасування постанови Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова від 22.12.2016 ВП № 52306800 про повернення виконавчого документа стягувачу при виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 23.08.2016 у справі № 914/1580/16 задовольнити.

В задоволенні решти вимог скарги слід відмовити, оскільки виходячи із приписів статті 51 Закону, що у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду. Відповідно, подальші виконавчі дії повинні здійснюватися державним виконавцем згідно з приписами закону, а суд не наділений повноваженнями надавати вказівки державному виконавцю щодо необхідності та порядку вчинення певних виконавчих дій.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” (скаржник) на дії Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова при виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 23.08.2016 у справі № 914/1580/16 задовольнити частково.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова від 22.12.2016 ВП № 52306800 про повернення виконавчого документа стягувачу.

3. В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

4. Ухвала набирає чинності з моменту проголошення.

Суддя                                                                                  Манюк П.Т.