Постанова

від 15.05.2017 по справі 904/9156/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017 року Справа № 904/9156/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Сизько І.А., Орєшкіна Е.В.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №7/10-2562 від 28.12.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 06.02.2017р.

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

у судовому засіданні прийняв участь: прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3, посвідчення №017508 від 05.06.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16

за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013", м.Дніпро

третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватне підприємство "Цесія", м.Дніпро

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району, м.Дніпро

про витребування нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16 (суддя Назаренко Н.Г.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення №130, що розташоване за адресою: вул. Будьонного, 25 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 90127112101). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013" на користь прокуратури Дніпропетровської області витрат по сплаті судового збору в розмірі 378,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача, як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017р. у справі №904/9156/16 (суддя - Назаренко Н.Г.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013" на користь прокуратури Дніпропетровської області витрат по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн.

Відповідач (ТОВ "Караван-2013"), не погодившись з означеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема ст. 388 Цивільного кодексу України; вважає, що суд першої інстанції спирався на доводи, покладені прокурором в основу позовної заяви, а це є помилковим і призвело до прийняття передчасних висновків; судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено обставини справи та надано неповну оцінку обставинам справи.

Вказує, що матеріали справи свідчать, що спірне майно фактично знаходилось у КВЖРЕП Ленінського району на праві господарського відання, а позивач був обізнаний, що спірне майно після включення його до проміжного ліквідаційного балансу може бути відчужено в процедурі погашення вимог кредиторів в справі про банкрутство цього боржника; що позивачем, як власником майна, не проводилось будь-яких фактичних дій на виконання рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011р., так само як і дій, спрямованих на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011р. у справі №7/5005/15290/2011, яким було зобов'язано КВЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради (третя особа-2) передати шляхом підписання авізо та актів приймання передачі зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради спірні об'єкти. Вважає, фактично, в такий спосіб (діями/бездіяльністю), що виразилась у подальшій реєстрації (визнанні державою) прав господарського відання КВЖРЕП Ленінського району виразилась мовчазна згода Дніпропетровської міської ради на збереження саме такого стану справ, за якого правомочності КВЖРЕП Ленінського району по відношенню до цього майна жодним чином будь-яких сумнівів не викликали, як і будь-яких змін в активах підприємства. Наголошує на тому, що позивач був обізнаний, що спірне майно після включення його до проміжного ліквідаційного балансу може бути відчужено в процедурі погашення вимог кредиторів в справі про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району. Зазначає, що у ТОВ "Караван-2013" на час придбання спірного майна не було жодних підстав сумніватися у правомірності набуття прав власності, в т.ч. з огляду на публічно доступні відомості (Державний реєстр речових прав та прав власності на нерухоме майно, відомостей податкового обліку, та ін.) про попередніх власників, так само не було підстав сумніватись й в правомірності набуття таких прав ПП "Цесія" та КВЖРЕП Ленінського району. Вважає, що ТОВ "Караван-2013" є добросовісним набувачем і набуло прав власності на майно вже після того, як право власності на майно перейшло в порядку, який є аналогічному порядку, встановленому для виконання судових рішень, а відтак не може бути витребувано у нього. На думку скаржника, судом безпідставно не взято до уваги, що витребуване нерухоме майно є приватною власністю ТОВ "Караван-2013", яке було набуте та зареєстроване у встановленому законом порядку, який виключає можливість повернення спірного нерухомого майна третій особі. Зауважує, що незаконність набуття права власності ТОВ "Караван-2013" на нерухоме майно на підставі договору судом не встановлено, а договір не визнано недійсним у судовому порядку. Окремо відповідач звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.07.2013р. є таким, що відповідає умовам дійсності правочину, встановлених чинним законодавством (ст. 203 Цивільного кодексу України), що сторонами цього договору було досягнуто його мети, а відповідач, як набувач нерухомого майна, користувався спірним майном відповідно до його цільового призначення більш трьох років. здійснюючи власну господарську діяльність. З посиланням на практику Європейського суду з прав людини, вважає, що за таких обставин, з набранням законної сили оскарженим у даній справі судовим рішенням про вилучення у відповідача спірного нерухомого майна, буде мати місце невиправдане втручання держави в право власності особи, тобто відбудеться порушення прав відповідача, гарантованих ст. 321 Цивільного кодексу України та ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2017р. апеляційну скаргу ТОВ "Караван-2013" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), суддя Широбокова Л.П., суддя Орєшкіна Е.В.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що доводи апелянта зводяться фактично не до оскарження рішення у справі №904/9156/16, а до оспорювання фактів, які вже встановлені судовими актами у справі №38/5005/5752/2012. Зазначає, що рішення Дніпропетровською міською радою щодо відчуження спірного майна не виносилось, тому воля власника майна відсутня, а спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею шляхом включення до ліквідаційної маси комунального підприємства, яке безпідставно обліковувало його на своєму балансі та не мало на нього жодного речового права. Прокурором обраний вірний спосіб захисту права територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради, шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Звертає увагу, що ТОВ "Караван-2013" не заявляло жодних вимог в будь-якій формі про необхідність стягнення з будь-яких осіб грошових коштів, тому посилання скаржника на порушення судом норм матеріального права в даному випадку є безпідставним. Прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Караван-2013", рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16 залишити без змін.

Позивач (Дніпровська міська рада) у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що за змістом п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Вказує, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними. Враховуючи викладене, а також те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, позивач зазначає, що останнє вибуло від власника поза волею територіальної громади м. Дніпро, а тому підлягає поверненню у її власність, що і стало причиною спору. Зазначає, що лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпропетровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

В судовому засіданні 12.04.2017р. прокурор та позивач проти апеляційної скарги заперечили, просили оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. З урахуванням неявки представника відповідача та третьої особи, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи щодо спірних правовідносин і забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників судового процесу, розгляд справи був відкладений в судовому засіданні на 26.04.2017р. о 11:00 год.

За розпорядженням керівника апарату суду від 25.04.2017р., у зв'язку із перебуванням судді Широбокової Л.П. у відпустці, проведено автоматичну зміну складу колегії суддів, за результатами якої для розгляду апеляційної скарги у справі №904/9156/16 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Сизько І.А., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2017р. справу апеляційну скаргу ТОВ "Караван-2013" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Сизько І.А., Орєшкіна Е.В., розгляд скарги призначений у судовому засіданні на 26.04.2017р. о 11:00 год.

В судовому засіданні 26.04.2017р. судом апеляційної інстанції задоволено клопотання відповідача в частині витребування копії рішення Дніпропетровської міської ради "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №40/14 від 29.07.2011р. та копії рішення Дніпропетровської міської ради "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №41/22 від 28.03.2012р., а в частині про залучення ФОП ОСОБА_4, яка орендує спірне приміщення, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - відмовлено, оскільки з предмету позову не вбачається, що прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки цієї особи.

У зв'язку з необхідністю додаткового витребування матеріалів та враховуючи на неявку представників третіх осіб, з метою повного з'ясування фактичних обставин справи щодо спірних правовідносин і забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників судового процесу, розгляд справи було відкладено в судовому засіданні на 15.05.2017р. о 12:30 год .

В судове засідання 15.05.2017р. з'явились представники позивача, відповідача та прокурор. Представники третіх осіб (ПП "Цесія" та КВЖРЕП Ленінського району) не з'явились. Про причини неявки треті особи суд не повідомили. Суд з'ясував думку прокурора та представників сторін про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб та вирішив розгляд справи без участі представників третіх осіб, які повідомлялись судом про час і місце розгляду даної справи у встановленому процесуальним законом порядку (а.с. 205-206, 219-220, 231-233 т.1), але не повідомили суд про причини своєї неявки.

В судовому засіданні 15.05.2017р. відповідачем подано клопотання про витребування документів, а саме: інформацію з господарського суду Дніпропетровської області щодо чинності на сьогоднішній день ухвали цього суду від 29.08.2016р. по справі №38/5005/5752/2012 або її скасування судами вищих інстанцій. Клопотання вмотивоване посиланням на те, що представник ПП "Цесія" повідомив відповідачу, що наразі наявне рішення Верховного Суду України, яким скасовано зазначену ухвалу суду першої інстанції, однак таку постанову Верховного Суду України до цього часу в Єдиному державному реєстрі судових рішень не викладено. Крім того, ТОВ "Караван" не є стороною у справі №38/5005/5752/2012, а тому не має можливості отримати таку постанову Верховного Суду України. На підтвердження цих обставин відповідачем долучено до клопотання роздруківка окремої думки Вищого господарського суду України у справі №38/5005/5752/2012. Також відповідач наголошує на тому, що за ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а право на ефективний засіб юридичного захисту та заборона дискримінації, передбачені статтями 13 та 14 цієї ж Конвенції. Звертає увагу на те, що за практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 05.02.2015 року у справі "Бочан проти України") питання щодо наслідків рішень суду природно пов'язане з питаннями процедури розгляду справи у суді, що усі процесуальні норми мають відповідати цілі та завданню провадження і повинні забезпечити ефективний захист законних інтересів усіх його сторін, більш того, вони повинні гарантувати беззаперечну процесуальну законність постановлених рішень, а процесуальна справедливість вимагає, зокрема, надання гарантії права бути заслуханим усім особам, яких стосується результат провадження.

За результатами перегляду справи судом в судовому засідання 15.05.2017р. судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування документів з тих підстав, що за станом на 15.05.2017р. в Єдиному державному реєстрі судових рішень та в базі даних системи діловодства спеціалізованого суду відсутні відомості про скасування або зміну Верховним судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2017р. у справі №38/5005/5752/2012, тому немає потреби у витребуванні додаткових доказів з цього питання, та оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду по суті спору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991р. №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів (п. 1 рішення) (а.с.25-28 т.1).

В подальшому, 26.09.2001р. Дніпропетровською міською радою прийнято рішення за №26/23 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991р. №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" (а.с.29 т.1), яким зокрема:

пункт 1 рішення від 27.11.1991 року №46 визнано таким, що втратив чинність та викладено його в новій редакції: "1. Затвердити перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська" (п. 2.1.);

доповнено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська розділом ХІІІ (додаток) (п. 2.2.).

Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991р. територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №200/5829/13-ц від 14.05.2013р. за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с.34-35 т.1).

Як встановлено вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016р. у кримінальній справі №201/17998/15-к (а.с.140-144 т.1) на балансі комунальних житлово-експлуатаційних підприємств перебували житлові будинки та нежитлові приміщення в житлових будинках, призначених для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які не входять до житлового фонду та окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди.

Рішенням Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011р. "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" (а.с.30-33 т.1) вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу: п. 1.2. на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Пунктом 7 зазначеного рішення зобов'язано робочу групу у двомісячний термін визначити шляхи та терміни реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради (здійснення заходів щодо скорочення кількості комунальних житлово-експлуатаційних підприємств-боржників тощо) та першочергово розробити план заходів щодо припинення юридичних осіб, зокрема і Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району (КВЖРЕП Ленінського району).

У зв'язку зі збитковістю комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та неможливістю продовження ними подальшої діяльності, Дніпропетровською міською радою прийнято рішення "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №40/14 від 29.07.2011р. (а.с.39 т.2), яким було вирішено припинити юридичні особи шляхом ліквідації, зокрема, і Комунальне виробниче житлове ремонтне-експлуатаційне підприємство Ленінського району (п.1).

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано комісію з питань припинення юридичних осіб здійснити всі дії з припинення юридичних осіб та надати на затвердження міській раді ліквідаційний баланс.

Рішенням Дніпропетровської міської ради "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №41/22 від 28.03.2012р. затверджено проміжні ліквідаційні баланси юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради, зокрема, Комунального виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства Ленінського району станом на 01 лютого 2012 року (а.с.40-44 т.2).

За заявою голови ліквідаційної комісії Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2012р. у справі №38/5005/5752/2012 порушено провадження у справі про банкрутство комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська за процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2012р. у справі №38/5005/5752/2012 визнано комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району (м. Дніпропетровськ, Ленінський район, Житловий масив ОСОБА_5, буд. 10А, ЄДРПОУ 20274082) - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік, ліквідатором банкрута було призначено арбітражного керуючого ОСОБА_6

В подальшому, у справі про банкрутство прокуратурою Дніпропетровської області були оскаржені дії ліквідатора банкрута щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення №130, що розташоване за адресою: вул. Будьонного, будинок 25 в м. Дніпропетровську, загальною площею 63,3 кв. м, та щодо продажу з відкритих біржових торгів зазначеного нерухомого майна.

Арбітражним керуючим нежитлове приміщення №130, розташоване за адресою: вул. Будьонного, будинок 25 у м. Дніпропетровськ, загальною площею 63,3 кв. м включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколом біржових торгів №39 від 27.12.2012р., та переможцем яких визначено Приватне підприємство "Цесія".

На підставі вищевказаного протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення №130, що розташоване за адресою: вул. Будьонного, будинок 25 у м. Дніпропетровськ, 10.07.2013р. між Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Ленінського району м. Дніпропетровська та Приватним підприємством "Цесія" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №130, що розташоване за адресою: вул. Будьонного, будинок 25 у м. Дніпропетровськ, загальною площею 63,3 кв. м, вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №1108 (а.с.36-39 т.1), про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.23 т.1).

Означене нерухоме майно Приватним підприємством "Цесія" відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013" за договором купівлі-продажу від 23.07.2013р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №3080 (а.с.40-43 т.1), про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.23 т.1).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/5752/2012, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2017р., визнано неправомірними дії ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району Дніпропетровської міської ради арбітражного керуючого ОСОБА_6 щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення №130 по вул. Будьонного, 25 в м. Дніпропетровську, загальною площею 63,3 кв. м; визнано неправомірними дії ліквідатора щодо продажу з відкритих біржових торгів нежитлового приміщення №130 по вул. Будьонного, 25 в м. Дніпропетровську, загальною площею 63,3 кв. м; визнані недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012р. Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №130 по вул. Будьонного, 25 м. Дніпропетровську, загальною площею 63,3 кв. м, оформлених протоколом від 27.12.2012р.; визнано недійсним договір купівлі-продажу №1108 від 10.07.2013р., зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим ОСОБА_9 та ПП "Цесія" з відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №130 по вул. Будьонного, 25 в м. Дніпропетровську, загальною площею 63,3 кв.м.

Судові рішення були обґрунтовані тими обставинами, що на час включення майна банкрута до ліквідаційної маси та його продажу з торгів рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011р. №16/9 щодо передачі спірного комунального майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради в повному обсязі виконано не було, нерухоме майно обліковувалось на балансі комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району (м.Дніпропетровськ) за відсутності правових підстав.

Також, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011р. у справі №7/5005/15290/2011 було задоволено позов Дніпропетровської міської ради до КЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради, третя особа: КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язано КЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради передати зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією), розташовані у м. Дніпропетровську (зокрема, і спірне нежитлове приміщення).

Крім того, вищевказаним вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/17998/15-к (а.с.140-144 т.1) встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011р. у справі №7/5005/15290/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м.Дніпропетровська ОСОБА_10 всупереч інтересам територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, як власника спірного нерухомого майна.

Посилаючись на вище наведені факти прокурор звернувся з віндикаційним позовом та просить витребувати від відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення №130, що розташоване за адресою: вул. Будьонного, 25 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 90127112101).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, місцевий господарський суд, з чим погоджується й колегія суддів суду апеляційної інстанції, вірно виходив з наступного.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно статті 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписами статті 658 Цивільного кодексу України встановлено, що продавцем за договором може виступати особа, що є власником товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 143 Конституції України та ст. 327 Цивільного кодексу України закріплено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до частини 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97 територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

За змістом частини 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до частини 8 ст. 60 наведеного Закону об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Також, згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Тобто, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта в матеріалах справи відсутнє.

Щодо згадуваних вище рішень Дніпропетровської міської ради "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №40/14 від 29.07.2011р. та "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №41/22 від 28.03.2012р., то з їх змісту вбачається, що вони не містять у визначеному законом порядку волевиявлення відносно відчуження спірного майна.

Крім цього, неправомірність набуття права власності ПП "Цесія" на нерухоме майно за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 10.07.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №1108, встановлено у наведеній вище справі №38/5005/5752/2012.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вищим господарським судом України в п. 2.6. постанови пленуму №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, неправомірність дій щодо відчуження спірного нерухомого майна поза дійсною волею позивача встановлена та доведена як наявними в даній справі доказами, так і вищенаведеними судовими рішеннями, які набрали законної сили і згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України підлягають обов'язковому виконанню.

Вищим господарським судом України в п. 2.15. постанови пленуму №11 від 29.05.2011р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Так пунктом 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Дніпропетровська міська рада здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності від імені територіальної громади виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, Дніпропетровська міська рада в інтересах якої діє прокурор, як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред'явлення віндикаційного позову до нового власника майна на підставі п.3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевказане, а також те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза її волею, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі позивача про витребування майна від відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який в постановах №916/2129/15 від 05.10.2016р., №916/2131/15 від 25.01.2017р. дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі №3-122гс14, від 11.06.2014р. у справі №6-52цс14, від 08.06.2016р. у справі №6-3089цс15.

Щодо тверджень відповідача, що у разі набрання законної сили оскарженим в даній справі рішенням суду першої інстанції, буде мати місце невиправдане втручання держави в право власності особи, будуть порушені принцип "справедливого балансу" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном та принципу правової визначеності, встановлених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то дослідивши такі доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що вони підлягають відхиленню з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як правильно звертає увагу відповідач, у сталій практиці Європейського Суду з прав людини (зокрема, серед багатьох інших, рішення від 23.02.1982 року у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.02.1982 року, рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України", рішення від 07.07.2011 року у справі "Серков проти України", рішення від 23.11.2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції", рішення від 22.01.2009 року у справі "Булвес АД проти Болгарії", від 02.11.2004 року у справі "Трегубенко проти України", від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", а також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, тобто про дотримання "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав та свобод.

До того ж, у рішенні від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський Суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила, та дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно яких майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Отже, враховуючи наведену практику Європейського Суду з прав людини, у даному спорі також підлягає з'ясуванню: чи мало місце втручання держави у право мирного володіння майном, чи відповідає таке втручання критерію законності, чи здійснене втручання в інтересах суспільства, чи відповідає втручання принципу правової визначеності, чи дотримано справедливий баланс між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном?

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Матеріли даної справи свідчать, що критерій законності - дотримано, оскільки позивач, як орган місцевого самоврядування, вчинив дії, спрямовані на витребування майна у добровільного набувача у відповідності до прямих норм національного законодавства, а саме - Цивільного кодексу України, який є доступним для заінтересованих у даному спорі осіб, а його норми є чіткими та передбачуваними у питаннях їх застосування та наслідків дії таких норм. При цьому вилучення майна у відповідача державою ще не відбулося, оскільки для досягнення цих цілей позивач звернувся до компетентного суду, виключно за рішенням якого, може отримати таку можливість за своїм віндикаційним позовом до відповідача, тобто у судовому порядку, який також визначено відповідними процесуальними законами.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський Суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

З урахуванням встановлених у даному спорі обставин, суд апеляційної інстанції вважає виправданими втручання позивача (особа якого ототожнюється відповідачем з державою в силу того, що позивач є органом місцевого самоврядування), в право власності відповідача, оскільки воно здійснюється насамперед з метою захисту позивачем, як власником комунального майна, свого порушеного права, а не з метою "суспільного, публічного інтересу". У даному випадку наявність суспільного, публічного інтересу підтверджена у відповідному обґрунтуванні, яке наведене прокурором та підтверджене матеріалами справи, зокрема полягає в тому, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівні з правами власності інших суб'єктів, а об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. При цьому фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання набуття у власність об'єктів нерухомості комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом.

З цього приводу місцевий господарський суд вірно зазначив, що статтею 131-1 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що в Україні діє прокуратура, яка зокрема здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом.

Згідно зі ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення Інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як визначено ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Суд встановив, що незважаючи на те, що первинна угода визнана недійсною на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/5752/2012, будучи залученою до участі у розгляді вказаної справи та достовірно знаючи про існування вказаного рішення суду, Дніпропетровська міська рада не вжила дієвих заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею, що стало приводом для подання відповідного позову прокурором.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаним з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Означені норми ст.ст. 386, 387 та ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України - прямо не покладають на власника майна, який витребує майно у добросовісного набувача обов'язку будь-якої компенсації для досягнення "справедливої рівноваги інтересів". Разом із цим, норми ч.ч. 3 та 4 ст. 390 Цивільного кодексу України наділяють добросовісного набувача (володільця) вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів; а також правом залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, також правом на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. За загальним приписом, який міститься в ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права. має право на їх відшкодування.

У даному спорі відповідачем не заявлялись зустрічні вимоги до позивача щодо відшкодування йому будь-яких витрат, як і вимоги про відшкодування збитків до особи, від якої було набуте спірне нерухоме майно (ПП "Цесія"), тому твердження відповідача щодо не дотримання внаслідок вилучення спірного нерухомого майна справедливої рівноваги інтересів є передчасним, а відтак не може бути взятим до уваги в даній справі.

У цьому сенсі гарантії непорушності права власності, на які посилався відповідач, насамперед розповсюджуються на позивача, а відповідач може отримати тільки захист своїх майнових інтересів, на яке вплине вилучення спірного майна з його володіння. При цьому в даному випадку суд застосовує вилучення у відповідача на користь позивача спірного майна, як виняток, передбачений законом (Цивільним кодексом України), та єдиний можливий спосіб захисту права власності на майно первісного власника, який призведе до реального відновлення його порушеного права.

Щодо доводів відповідача про те, що протягом більш ніж трьох років він був і залишається добросовісним власником спірного нерухомого майна, однак з набранням законної сили оскарженим судовим рішенням буде позбавлений такого законного права, а принцип "справедливого балансу" буде порушено, то колегія суддів відзначає, що перебування спірного майна тривалий час у володінні відповідача пов'язане з тривалими процедурами (у тому числі судовими), у ході яких з'ясовувались підстави вибуття спірного майна у позивача та підстави набуття цього майна ПП "Цесія" та відповідачем. Тому такий тривалий термін не може слугувати аргументом для виправдування неможливості витребування спірного майна у відповідача з посиланням на необхідність дотримання принципу "правової визначеності ".

Щодо посилань відповідача на не скасування державної реєстрації прав власності на спірне майно, то колегія суддів виходить із того, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Отже, скасування реєстрації є похідною дією за судовим рішенням про витребування майна, після чого відповідача буде позбавлено титулу власника і не існуватиме будь-яких суперечностей щодо особи - дійсного власника спірного майна, що й спростовує доводи відповідача в цій частині.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-2013" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017р. у справі №904/9156/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови підписаний - 19.05.2017р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя І.А. Сизько

Суддя Е.В. Орєшкіна