Постанова

від 18.05.2017 по справі 915/296/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року Справа № 915/296/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 30.05.2016 Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі№ 915/296/16 Господарського суду Миколаївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "НАТАША-М" до 1. Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" 2. Відділу примусового виконання рішень головного управління юстиції у Миколаївській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович; 2. ОСОБА_5 провизнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню за участю представників сторін:

позивача: Толпекін А.А.

відповідача-1: Спєров Д.К., Кузьменко О.С.

відповідача-2: не з'явилися

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "Наташа-М" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання виконавчого напису, винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрованим в реєстрі за № 1008 від 03.06.2014 про звернення стягнення на нежитлові приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю ФТД "Наташа-М" таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2016 у справі № 915/296/16 (суддя Коваль С.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Величко Т.А., суддів Мишкіної М.А., Таран С.В.), позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "Наташа-М" задоволено повністю; визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 03.06.2014 за реєстраційним № 1808 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським Валентином Сергійовичем, про звернення стягнення на нежитлові приміщення кафе за адресою АДРЕСА_1, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "Наташа-М"; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "Наташа-М" грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 1378 грн.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2016 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 915/296/16, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що представником третьою особою на стадії апеляційного розгляду справи був наданий контррозрахунок суми заборгованості, стосовно якого відповідач був позбавлений можливості надати свої пояснення і спростування; в суді апеляційної інстанції позивачем фактично були змінені підстави позову і надані нові докази, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції; суди не з'ясували і не надали оцінки обставинам, пов'язаним із розглядом третейської справи № 1371-9/539/14 та справи № 751/8464/14 про оскарження рішення третейського суду, у зв'язку із чим безпідставно застосували до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України, викладені у справах № 6-27цс15 та 6-141цс15.

До Вищого господарського суду України надійшли відзиви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "НАТАША-М" та ОСОБА_5, в яких позивач і третя особа-2 просять оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 та третя особа-1 не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 12.09.2007 між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (банк), та ОСОБА_5 (позичальник) було укладено рамкову угоду № SМЕR800056, відповідно до умов якої банк зобов'язався надати ОСОБА_5 строком на 180 (сто вісімдесят) місяців кредитні продукти на загальну суму, що не повинна перевищувати 1000000 доларів США шляхом відкриття кредитної лінії та укладення додаткових угод .

10.11.2011 сторонами укладено додаткову угоду до Рамкової угоди, за умовами якої сторони погодили, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами (угодами) не повинен перевищувати суму, еквівалентну 2400000 доларів США, а починаючи з 11.11.2011 - суму, еквівалентну 1200000 дол. США.

На підставі Рамкової угоди, 10.11.2011 між Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та ОСОБА_5 було укладено договір про надання траншу № SМЕ0003613-2, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 9397000 грн. зі строком повернення до 11.09.2022 та погашенням кредиту і процентів відповідно до умов договору та Графіку повернення кредиту і процентів із врахуванням змін, внесених Додатковою угодою до договору про надання траншу, укладеною сторонами 21.10.2013.

27.08.2009 між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "Наташа-М" був укладений іпотечний договір № SMЕRS00056/5, за умовами якого належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення кафе, загальною площею 109,1 кв.м. в літері А-4, що знаходяться в АДРЕСА_1, були передані в іпотеку для забезпечення зобов'язань за Рамковою угодою № SMЕRS00056 від 12.09.2007, включаючи всі додаткові угоди до неї, що укладені та будуть укладені у майбутньому.

Судами встановлено, що у зв'язку із порушенням ОСОБА_5 передбачених договором строків повернення кредиту, банк 20.03.2014 звернувся з вимогою № 22360-11-б/б про дострокове виконання зобов'язань за договором про надання траншу № SМЕ0003613-2 від 10.11.2011 зі строком погашення зазначеної заборгованості протягом 30 (тридцяти) денного строку, яку було направлено рекомендованим листом на адресу позивача.

28.04.2014 банк направив ОСОБА_5 та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма торговий дім "Наташа-М" повідомлення про порушення основного зобов'язання за вих. №36694-10-6/6 з вимогою оплатити заборгованість за договором про надання траншу № SМЕ0003613-2 від 10.11.2011, у не менш ніж тридцятиденний строк, в розмірі 9116852,37 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 8900711,05 грн.; заборгованості по процентам за користуванням кредитом - 196910,09 грн.; пені за прострочення виконання зобов'язань - 19231,23 грн. Вказана вимога також містила попередження про можливість звернення стягнення на іпотечне майно і була направлена поштою в цей же день рекомендованим листом на адресу позивача та ОСОБА_5

03.06.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. було вчинено виконавчий напис, реєстровий № 1808, за яким звернено стягнення на іпотечне майно, що є предметом іпотеки. Відповідно до даного виконавчого напису за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, підлягають задоволенню вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" у розмірі 9116852,37 грн.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 14.05.2014, стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк" в солідарному порядку з ОСОБА_5 та поручителів ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма торговий дім "Наташа-М" і Приватного підприємства "Ніанат" заборгованість за договором про надання траншу за № SМЕ0003613-2 від 10.11.2011 в розмірі 9116852,37 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням третейського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма торговий дім "Наташа-М" звернулася до суду із заявою про скасування цього рішення.

Судами встановлено, що ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.08.2014 у справі № 751/8464/14 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14.10.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма торговий дім "Наташа-М" на вищевказану ухвалу районного суду відхилено, а оскаржувана ухвала - залишена без змін.

Предметом позову у справі є позовні вимоги про визнання виконавчого напису, винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрованим в реєстрі за № 1008 від 03.06.2014 про звернення стягнення на нежитлові приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю ФТД "Наташа-М" таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не врахував та не перевірив факт наявності чи відсутності спору щодо розміру заборгованості, хоча 30.05.2014 ОСОБА_5 направила банку письмову заяву, в якій не погоджувалася з розміром тіла кредиту та суми нарахованих процентів, суми боргу у довідці про стан заборгованості, наданій нотаріусу, та у заяві про вчинення виконавчого напису і самому виконавчому написі є різними, а на момент вчинення виконавчого напису існував спір про стягнення з позичальника суми заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи спір по суті та визнаючи оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 03.06.2014 між сторонами існував судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, про що свідчить ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.08.2014 у справі № 751/8464/14, яка підтверджує оскарження позивачем рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" у справі № 1371-9/539/14, і відповідачем не доведено належним чином безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та безспірності характеру правовідносин сторін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій та вважає вказані висновки судів передчасними з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно із ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" від 29.06.1999 № 1172 (в редакції на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) передбачено, що для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Пунктом 3.1. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

При цьому, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Згідно із п. 3.5. глави 16 вищевказаного Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Тобто, вказаними приписами законодавства встановлено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів (вказане також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.05.2015 у справі 6-158цс15).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку, як кредитору, права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Відповідно до абз. 3 пункту 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011 року № 10 зазначено, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Разом з тим матеріали справи свідчать про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма торгівельний дім "Наташа-М" не надало жодних заперечень та документальних підтверджень чи розрахунків щодо розміру заборгованості за кредитним договором, на погашення якої звернуто стягнення за спірним виконавчим написом, які б свідчили, що ним оспорюється право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки або сума заборгованості за кредитним договором.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції третьою особою ОСОБА_5 був поданий відзив на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк", до якого був наданий контррозрахунок суми заборгованості за кредитним договором.

Проте, судом апеляційної інстанції вказаному розрахунку не було надано жодної оцінки та не визначено, чи підтверджує він факт наявності між сторонами спору про розмір заборгованості.

Верховний Суд України, зокрема у постановах від 04.03.2015 у справі № 6-27цс15 та від 11.03.2015 у справі № 6-141цс14 дійшов висновку, що існування на час вчинення виконавчого напису в суді спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором, спростовує висновки про безспірність заборгованості боржника.

Згідно із ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як передбачено ст. 50 Закону України "Про третейські суди" сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.

Стаття 55 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.

Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Згідно із ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає , крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що на час вчинення виконавчого напису існував судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, вищенаведених норм законодавства не врахували та помилково виходили з того, що оскарження позивачем рішення третейського суду свідчить про наявність спору між сторонами, оскільки таке рішення є остаточним і може бути оскаржено і скасовано лише з підстав, прямо передбачених законом. Судами також не враховано, що на момент вчинення виконавчого напису спір про стягнення заборгованості у справі № 1371-9/539/14, що розглядався Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз", був вирішений і 14.05.2014 за наслідками розгляду спору третейським судом було прийнято рішення, яке оскаржено позивачем до Новозаводського районного суду м. Чернігова лише у серпні 2014 року.

Виходячи з того, що під час розгляду справи № 915/296/16 позивач не доводив відсутності заборгованості перед відповідачем-1 і не спростовував її розмір, є передчасними висновки судів попередніх інстанцій, що ґрунтуються на обставинах наявності вищенаведеного спору, оскільки суди не з'ясували: (1) суб'єктний склад учасників третейської справи, їх правовий статус у спірних правовідносинах, предмет та підстави позову у справі № 1371-9/539/14, розмір заявлених позовних вимог та його складові; (2) чи заперечувалася у цій справі позивачем заявлена до стягнення сума заборгованості та з яких підстав і встановлені судом обставини стосовно таких заперечень; (3) розмір задоволених судом позовних вимог, його співвідношення із ціною позову у вказаній справі та відповідність вказаних сум розміру заборгованості, визначеному у виконавчому написі (також з урахуванням її складових); (4) наявності (відсутності) розбіжностей між вказаними сумами та природи таких розбіжностей.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, надати правову оцінку всім доводам та запереченням сторін, об'єктивно оцінити інші докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 915/296/16 скасувати.

Справу № 915/296/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Т. Козир