Рішення

від 11.05.2017 по справі 910/2892/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017№910/2892/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПМС

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСКАЄ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕСКАЄ

про стягнення 961 983,35 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Курочкін О.О. - за довіреністю від 20.02.2017;

від відповідача-1: Кріль В.Я. - за довіреністю від 21.03.2017;

від відповідача-2: Кріль В.Я. - за довіреністю від 20.03.2017;

Мазуренко Л.В. - за довіреністю від 20.03.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПМС (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСКАЄ (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕСКАЄ (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 961 983,35 грн., з яких 791 541,78 грн. основного боргу, 60 088,28 грн. інфляційних втрат, 110 353,29 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладених між сторонами Договорів, він поставив відповідачу-1 товар, який останнім в повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого за відповідачем-1 утворився борг перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між сторонами Договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати товару, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2892/17, її розгляд призначено на 20.03.2017 року.

27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд накласти арешт в межах суми заборгованості 961 983,35 грн. на грошові кошти відповідачів, які знаходяться на їх розрахункових рахунках та будуть виявлені державним виконавцем у ході виконавчого провадження.

В судовому засіданні 20.03.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.04.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ПМС про вжиття заходів до забезпечення позову залишено без задоволення, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/2892/17 на п'ятнадцять днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 24.04.2017 року.

24.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, оскільки всередині березня 2014 року на виробничих майданчиках Відповідача-1 сталася пожежа, що завдало значних збитків та фактично паралізувало роботу відповідача-1, тобто настала форс-мажорна обставина, проте відповідач-1 не ухилився від взятих на себе зобов'язань та здійснив часткову оплату боргу. Крім того, відповідач-1 вказує на те, що позивач не звертався до нього з претензією щодо повернення коштів. При цьому, відповідач-1 зазначив, що вимогу від 16.08.2016 позивач виставив відповідачу-2 на всю суму боргу після часткового виконання відповідачем-2 зобов'язань, проте з вимогою про повернення залишку боргу позивач до відповідача-1 не звертався. Таким чином, відповідач-1 зазначає, що саме наявність форс-мажорних обставин потягнуло за собою затримку виконання зобов'язань перед позивачем, а тому вважає позовну заяву передчасною і такою, що не підлягає задоволенню.

24.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначає, що в межах фінансових можливостей він здійснив часткову оплату боргу, проте в теперішній час від знаходиться у скрутному фінансовому становищі вчиняє активні дії щодо погашення заборгованості в добровільному порядку та укладення з позивачем мирової угоди, у зв'язку з чим вважає позовну заяву передчасною.

В судовому засіданні 24.04.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 10.05.2017 року.

В судовому засіданні 10.05.2017 року представником відповідача-1 подано клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 99% у зв'язку з тим, що його зобов'язання перед позивачем не було виконано внаслідок форс-мажорних обставин, а саме пожежі на виробничих майданчиках відповідача-1, яка спричинила втрату всіх товарно-матеріальних цінностей та знищення виробничих потужностей підприємства.

В судовому засіданні 10.05.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.05.2017 року.

В судовому засіданні 11.05.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні 11.05.2017 року проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. При цьому, представник відповідача-1 підтримав подане ним клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 99%.

У судовому засіданні 11.05.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем-1 (Покупець) було укладено Договір поставки № 4/2013 (далі - Договір-1), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність Покупцю ненасичені поліефірні смоли, гелькаути та додатки до них, а Покупець зобов'язується оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених Договором.

Загальна сума Договору становить 1 000 000,00 грн. (п. 1.2. Договору-1).

Згідно з п. 4.2. Договору-1 товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем за кількістю і якістю згідно із підписаними сторонами накладними. У випадку відвантаження товару транспортом Покупця товар вважається переданим з моменту відвантаження товару зі складу Постачальника на транспорт Покупця.

За умовами п. 5.1. Договору-1 платежі за товар, що постачається згідно Договору, здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів Постачальнику у національній валюті України протягом 10 календарних днів з дня отримання товару.

01.02.2014 року сторони уклали Додаткову угоду № 2/02/2014 до Договору-1, якою змінили п. 1.2. Договору та визначили, що загальна сума Договору становить 4 500 000,00 грн.

05.01.2015 року сторони уклали Додаткову угоду № 4/2015 до Договору-1, якою виклали п. 5.1. Договору в новій редакції та визначили, що платежі за товар, що постачається згідно Договору, здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів Постачальнику у національній валюті України протягом 21 календарних днів з дня отримання товару.

На виконання умов Договору-1 позивач поставив відповідачу-1 продукцію на видатковими накладними № РН-0001286 від 24.12.2015 на суму 44 101,20 грн., № РН-0001281 від 23.12.2015 на суму 44 584,80 грн., № РН-0000756 від 12.07.2016 на суму 64 068,00 грн., № РН-0000706 від 29.06.2016 на суму 55 822,20 грн., № РН-0000689 від 23.06.2016 на суму 35 298,00 грн., № РН-0000667 від 17.06.2016 на суму 6 590,38 грн., № РН-0000654 від 15.06.2016 на суму 73 474,20 грн., № РН-0000616 від 06.06.2016 на суму 67 224,00 грн., № РН-0000568 від 25.05.2016 на суму 55 604,40 грн., № РН-0000554 від 24.05.2016 на суму 18 865,20 грн., № РН-0000520 від 17.05.2016 на суму 1 703,20 грн., № РН-0000493 від 11.05.2016 на суму 40 493,88 грн., № РН-0000459 від 28.04.2016 на суму 33 886,80 грн., № РН-0000419 від 20.04.2016 на суму 37 807,80 грн., № РН-0000386 від 14.04.2016 на суму 24 375,00 грн., № РН-0000327 від 05.04.2016 на суму 34 212,00 грн., №РН-0000232 від 18.03.2016 на суму 22 350,00 грн., № РН-0000157 від 25.02.2016 на суму 35 632,80 грн., № РН-0000106 від 11.02.2016 на суму 25 642,20 грн., № РН-0000042 від 26.01.2016 на суму 23 593,80 грн., № РН-0000006 від 06.01.2016 на суму 26 442,00 грн., а всього на суму 771 771,86 грн.

Крім того, 31.05.2013 року позивач, як Постачальник, та відповідач-1, як Покупець, уклали Договір поставки № 4/2013/2 (далі - Договір-2), пунктом 1.1. якого передбачено, що Постачальник зобов'язується поставити Покупцю обладнання, розхідні матеріали згідно зі Специфікацією, а Покупець зобов'язується оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору-2 загальна сума Договору становить 122 700,00 грн.

Пунктом 4.2. Договору-2 передбачено, що товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем за кількістю і якістю згідно із підписаними Сторонами накладними. У випадку відвантаження товару транспортом Покупця товар вважається переданим з моменту відвантаження товару зі складу Постачальника на транспорт Покупця.

Згідно з п. 5.1. Договору-2 Покупець оплачує за товар суму, зазначену в п. 1.2. даного Договору на умовах, передбачених в п. 5.2.-5.3., відповідно до яких платежі за товар, що постачається згідно Договору, здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів Постачальнику у національній валюті України в наступний спосіб: оплата вищезазначеної суми (122 700,00 грн.) розбивається на 12 платежів і здійснюється щомісяця рівними частинами в розмірі 10 225,00 грн., в т.ч. ПДВ протягом 12 місяців. Оплата повинна здійснювати чітко в терміни не пізніше останнього платіжного дня місяця, оплата за який наступила.

На виконання умов Договору-2 позивач передав відповідачу-1 продукцію на суму 122 700,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000592 від 04.06.2013, підписаною представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленою печатками обох підприємств.

01.08.2016 року між позивачем (Кредитор), відповідачем-1 (Боржник) та відповідачем-2 (Поручитель ) було укладено Договір поруки № 1/08/2016 (далі - Договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Боржником за Договорами, передбаченими р. 2 цього Договору (далі - Основний договір) щодо оплати 846 541,78 грн. за товар, поставлений по Основному договору.

Пунктом 1.2. Договору поруки передбачено, що Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, в тому числі за сплату суми основного боргу, сплату пені та штрафних санкцій за несвоєчасне повернення боргу.

У випадку порушення Боржником обов'язку за Основним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 1.3. Договору поруки).

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки під Основним договором в цьому Договорі розуміють Договір № 4/2013 від 14.01.2013 р. та Договір № 4/2013/2 від 31.05.2013 р., укладені між Кредитором (в Основному договорі іменується Постачальник) та Боржником (в Основному договорі іменується Покупець).

Згідно з п. 2.2. Договору поруки строк виконання основного зобов'язання становить 14 (чотирнадцять) календарних днів.

За умовами п. 3.1. Договору поруки Поручитель зобов'язаний у разі порушення Боржником обов'язку за основним зобов'язанням, самостійно виконати зазначений обов'язок Боржника перед Кредитором на підставі письмової вимоги Кредитора в узгоджений строк шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, вказаний в письмовій вимозі Кредитора.

16.08.2016 року позивач звернувся до відповідача-2 з вимогою № 63 про повернення боргу у розмірі 846 541,78 грн.

На виконання взятих на себе зобов'язань відповідач-2 частково оплатив заборгованість за Договором поруки в сумі 55 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками від 16.11.2016 на суму 15 000,00 грн., від 03.11.2016 на суму 25 000,00 грн., від 26.12.2016 на суму 15 000,00 грн., тоді як залишок заборгованості в розмірі 791 541,78 грн. відповідачами залишився неоплаченим.

Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань наголошено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в Інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Як зазначалось судом вище, п. 5.1. Договору-1, в редакції Додаткової угоди № 4/2015 від 05.01.2015, платежі за товар, що постачається згідно Договору, здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів Постачальнику у національній валюті України протягом 21 календарних днів з дня отримання товару.

При цьому, згідно з п. 5.1. Договору-2 Покупець оплачує за товар суму, зазначену в п. 1.2. даного Договору на умовах, передбачених в п. 5.2.-5.3., відповідно до яких платежі за товар, що постачається згідно Договору, здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів Постачальнику у національній валюті України в наступний спосіб: оплата вищезазначеної суми (122 700,00 грн.) розбивається на 12 платежів і здійснюється щомісяця рівними частинами в розмірі 10 225,00 грн., в т.ч. ПДВ протягом 12 місяців. Оплата повинна здійснювати чітко в терміни не пізніше останнього платіжного дня місяця, оплата за який наступила.

У свою чергу, як зазначалось вище, на підставі Договору поруки відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За приписами ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи зазначене, а також положення п. п. 1.1., 1.2., 1.3. 2.1. 3.1. Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, суд дійшов висновку, що відповідач-2 солідарно відповідає перед позивачем за невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором в повному обсязі як солідарні боржники.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, оскільки відповідач-1 не оплатив вартість отриманих від позивача товарів, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, борг в сумі 791 541,78 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути солідарно стягнутий з відповідачів на користь позивача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 60 088,28 грн., суд зазначає наступне.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 60 088, 28 грн., суд вважає його арифметично вірним.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 110 353, 29 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 7.2. Договору-1 передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань, передбачених у п. 5.1. Договору, Покупець сплачує постачальнику пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час такого прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як на тому наголошено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Вказане кореспондується з вимогами частини шостої статті 232 ГК України, яка визначає початковий момент нарахування пені, що не може бути змінений за домовленістю сторін.

Отже, обчислення розміру пені за кожен день прострочення платежу має здійснюватися за правилами, закріпленими у ч. 6 ст. 232 ГК України, яка надаючи сторонам право за згодою встановлювати певну тривалість періоду нарахування пені, не дозволяє їм змінювати початок перебігу вказаного періоду - з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За таких обставин, виходячи зі змісту п. 7.2. Договору-1, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені суперечить приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки умовами Договору сторонам не було визначено іншого, ніж передбачений вказаною правовою нормою, строку, за який нараховується пеня.

Суд зазначає, що правова природа пені така, що період її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо.

Здійснивши перерахунок пені в межах обраного позивачем періоду нарахування та враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що розмір пені складає 81 263,48 грн.

Що стосується заявленого відповідачем-1 клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 99% підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

Так, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду; оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Як зазначено в п. 3.17.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку, на думку суду, відповідачем-1 не наведено достатніх підстав для зменшення обсягу відповідальності за допущене порушення його зобов'язань.

При цьому, суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач-1, такі як незадовільний фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача-1, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності, а допущена відповідачем заборгованість має негативний вплив на господарську діяльність позивача.

З огляду на вищевикладене, суд залишає подане відповідачем-1 клопотання про зменшення неустойки без задоволення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідачі неналежним чином виконували взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Враховуючи те, що згідно з п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору розподіляються між відповідачами порівну.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСКАЄ (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, кімната 63; код ЄДРПОУ 34272038) та Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕСКАЄ (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, кімната 63; код ЄДРПОУ 40423607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПМС (81000, Львівська область, місто Яворів, вулиця Будівельна, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 32117567) 791 541 (сімсот дев'яносто одну тисячу п'ятсот сорок одну) грн. 78 коп. основного боргу, 60 088 (шістдесят тисяч вісімдесят вісім) грн. 28 коп. інфляційних втрат, 81 263 (вісімдесят одна тисяча двісті шістдесят три) грн. 48 коп. пені та 13 993 (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСКАЄ (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, кімната 63; код ЄДРПОУ 34272038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПМС (81000, Львівська область, місто Яворів, вулиця Будівельна, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 32117567) 6 996 (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 70 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЕСКАЄ (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, кімната 63; код ЄДРПОУ 40423607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПМС (81000, Львівська область, місто Яворів, вулиця Будівельна, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 32117567) 6 996 (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 70 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.05.2017.

Суддя М.Є. Літвінова