Рішення

від 18.05.2017 по справі 910/5663/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2017Справа №910/5663/17

За позовом Публічного акціонерного товариства Укртранснафта в особі філії Південні

магістральні нафтопродукти

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрегатметал

про стягнення 23 479,31 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Шевцова Т.М. - по дов. № 133 від 23.12.2016

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрегатметал 23 479,31 грн., з яких: 14 660,72 грн. основного боргу, 2 682,78 грн. пені, 5 277,86 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 857,95 грн. - 3 % річних внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань згідно договору поставки № 46 від 10.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5663/17 та призначено її до розгляду на 27.04.2017.

Позивачем в судовому засіданні 27.04.2017 подано пояснення з приводу неможливості проведення на вимогу суду звірки взаєморозрахунків з відповідачем.

Позивач в судовому засіданні 27.04.2017позовні вимоги підтримав повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/5663/17 від 27.04.2017, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від -07.04.2017, розгляд справи відкладено на 18.05.2017.

Позивачем 16.05.2017 до відділу діловодства суду подано витребувані судом документи.

Відповідач в судове засідання 18.05.2017 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: м. Київ, 03035, м. Київ, вул. Митрополіта Василя Липківського, 16, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 07.04.2017 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 07.04.2017 було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку Київ-35 без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 з позначкою не існує .

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 18.05.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.11.2014 між Публічним акціонерним товариством Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрегатметал (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 46 (далі - договір № 46).

04.12.2014 між Публічним акціонерним товариством Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрегатметал (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 48 (далі - договір № 48).

Відповідно до п. 1.1. договору № 46 та договору № 48 постачальник зобов'язується поставити покупцю товар - труби сталеві, що зазначений в додатку № 1 (специфікація № 1), який є невід'ємною частиною даного договору та не може розглядатися окремо від нього, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 3.1 договору № 46 сума цього договору становить 18 000,52 грн.

Згідно п. 3.1 договору № 48 сума цього договору становить 548 496,02 грн.

Додатковою угодою № 1 від 22.01.2015 внесено зміни до п. 3.1 договору № 48 та визначено суму договору в розмірі 547 396,03 грн.

За умовами пунктів 4.1, 4.2 договорів № 46 та № 48 попередня оплата здійснюється в розмірі 100% від вартості товару; оплата здійснюється безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом 15 банківських днів з моменту виставлення правильно оформленого рахунку, після підписання цього договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрегатметал виставило Публічному акціонерному товариству Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти рахунок-фактуру № 3300 від 04.11.2014 на суму 18 000,52 грн. та рахунок-фактуру № 3725 від 04.12.20154 на суму 548 496,02 грн. на оплату товару.

Згідно платіжних доручень № 0000052205 від 18.11.2014 та № 0000061349 від 29.12.2014 позивачем здійснено оплату в повному обсязі вказаних вище рахунків на суму 18 000,52 грн. та 548 496,02 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрегатметал виставило Публічному акціонерному товариству Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти рахунок-фактуру № 3769 від 10.12.2014 на оплату товару (круг) у кількості 442 кг вартістю 5 903,76 грн. Рахунок дійсний до оплати до 12.01.2015.

Позивач платіжним дорученням № 0000061101 від 25.12.2014 здійснив оплату рахунку-фактури № 3769 від 10.12.2014 та перерахував відповідачу кошти повністю в розмірі 5 903,76 грн.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань товар повністю не поставив, в зв'язку з чим має повернути сплачені позивачем кошти в розмірі 14 660,72 грн., а також нараховані пеню в розмірі 2 682,78 грн., інфляційні втрати в сумі 5 277,86 грн. та 3% річних в сумі 857,95 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Також статтею 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема в частині 1 цієї статті зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що між сторонами шляхом виставлення рахунку-фактури № 3789 від 10.12.2014 та здійснення повної оплати товару платіжним дорученням № 0000061101 від 25.12.2014 було укладено договір купівлі-продажу товару, за яким відповідач зобов'язався поставити товар на суму 5 903,76 грн.

З матеріалів справи вбачається, що загалом позивачем було сплачено товар на загальну суму 572 400,30 грн.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 договорів № 46 та № 48 строк поставки визначено: 4 квартал 2014 року - 1 квартал 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 557 739,58 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№ РН-0000105 від 13.01.2015 на суму 9 408,26 грн.,

№ РН-0000104 від 13.01.2015 на суму 245 023,49 грн.,

№ РН-00000106 від 13.01.2015 на суму 192 776,82 грн.,

№ РН-0000120 від 22.01.2015 на суму 109 211,01 грн.,

№ РН-0000121 від 22.01.2015 на суму 1 320,00 грн.

Доказів в підтвердження поставки позивачу товару на оплачену позивачем суму в розмірі 14 660,72 грн. відповідачем не подано (572 400,30 грн. - 557 739,58 грн.).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем від 22.01.2015, згідно якого за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 14 660,72 грн.

Листом № 15/03 від 30.03.2015 відповідач повідомив позивача про те, що відповідач вимушений повернути кошти за недопоставлений товар в розмірі 14 660,72 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 14 660,72 грн. коштів, сплачених за товар, який фактично поставлений не був.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки поставку товару на суму 14 660,72 грн. не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що за несвоєчасну поставку та/або недопоставку товару, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаної частини зобов'язання за кожний календарний день прострочення поставки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо недопоставки товару.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по поставці товару відповідач повністю не виконав він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за обґрунтованими розрахунками на суму 14 660,72 грн. за період з 01.04.2015 по 01.10.2015 становить 2 682,78 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 682,78 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 5 277,86 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 857,95 грн. - 3 % річних нарахованих на суму передоплати в розмірі 14 660,72 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на попередню оплату товару є необґрунтованими.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрегатметал (03035, м. Київ, вул. Митрополіта Василя Липківського, 16, код ЄДРПОУ 39045269) на користь Публічного акціонерного товариства Укртранснафта в особі філії Південні магістральні нафтопродукти (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 16, код ЄДРПОУ 35393340) 14 660 (чотирнадцять тисяч шістсот шістдесят) грн. 72 коп. основного боргу, 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 78 коп. пені, 1 181 (одна тисяча сто вісімдесят одна) грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 22.05.2017.

СуддяВ.В.Сівакова