Постанова

від 18.05.2017 по справі 910/23054/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2017 р. Справа№ 910/23054/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Отрюха Б.В.

При секретарі судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.05.2017 року по справі №910/23054/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2016

у справі № 910/23054/16 (суддя М.О. Лиськов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейн "

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 901 552,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Трейн" (надалі - позивач; ТОВ "Транс Трейн") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (надалі - відповідач; ПАТ "Українська залізниця" ) про стягнення заборгованості у сумі 901 552,88 грн., з якої: 89 412,00 грн. 3 % річних, 557 137,22 грн. пені, 207 875,49 грн. інфляційних втрат, 46 501,20 грн. 20 % штрафу за несвоєчасну сплату податку ДФС України. (згідно розрахунку заборгованості від 26.12.2016 б/н.; а/с 80-82)

20.01.2017 через відділ документального забезпечення суду першої інстанції відповідачем було подано клопотання (від 18.01.2017 б/н) про зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема пені. (а/с 77-80)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 № 910/23054/16 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейн" 89 412 грн. 00 коп. - 3 % річних, 277 568 грн. 61 коп. - пені, 207 875 грн. 50 коп. - інфляційних втрат, та 12 786 грн. 77 коп. - судового збору за подання позовної заяви. В частині позовних вимог, щодо битків у зв'язку із нарахуванням штрафу за несвоєчасну сплату податку ДФС України в сумі 46 501 грн. 20 коп. - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У доводах апеляційного оскарження відповідач просить у задоволенні стягнення штрафних санкцій відмовити повністю, при цьому, скаржник посилається на Наказ Укрзалізниці від 28.02.2012 № 069-Ц Порядок здійснення перерахування коштів залізницями контрагентам згідно зобов'язань . Представником відповідача у судовому засіданні було пояснено, що названим Наказом Укрзалізниці передбачена тривала процедура виділення грошових коштів, яка здійснюється виключно на підставі заявок. Відповідач наголосив, що ним не було отримано рахунки-фактури, відповідно він був позбавлений можливості здійснити заявку та оплату поставленого товару. Крім того, скаржник зазначав, що відсутність рахунків-фактури є порушенням порядку оплати визначеного згідно п. 4.2 договорів.

Позивач у відзиві від 29.03.2017 просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 №910/23054/16 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 по даній справі змінити в частині стягнення розміру 3 % річних, в іншій частині судове рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Трейн" (далі - позивач, Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач, Покупець) був укладений Договір поставки № ПЗ/НХ-152018/ню (надалі - Договір-1) та Договір поставки № ПЗ/НХ-152019/ню (надалі - Договір-2).

Відповідно до п. 1.1 Договорів у відповідності з цим договором Постачальник зобов'язується у 2015 році поставити і передати у власність Покупцю певну продукцію, далі товар, відповідно до Специфікації № 1, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах Даного Договору.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами є договорами поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 названого кодексу).

На виконання умов Договорів, позивач поставив Продукцію відповідачеві на загальну суму 5180 248,08 грн., що підтверджується видатковими накладними підписаними та скріпленими печатками Сторін. (а/с 21; 26)

Відповідно до п. 4.2 Договорів визначено, що Покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідачем було сплачено отриманий товар на загальну суму 5 180 248, 08 грн. лише 13.09.2016, що підтверджено банківською випискою АТ УкрСиббанк (а/с 27), тобто з порушенням строку передбаченого п.п. 4.2. Договорів.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 901 552,88 грн., з якої: 89 412,00 грн. 3 % річних, 557 137,22 грн. пені, 207 875,49 грн. інфляційних втрат, 46 501,20 грн. 20 % штрафу за несвоєчасну сплату податку ДФС України. (згідно розрахунку заборгованості від 26.12.2016 б/н.; а/с 80-82) у зв'язку з порушенням строків оплати за договорами поставки № ПЗ/НХ-152018/ню та № ПЗ/НХ-152019/ню.

Як вбачається з розрахунку позивача він просив стягнути з відповідача 555 137,22 грн. пені нарахованої в період з 16.02.2016 по 13.09.2016 заявленої до стягнення на підставі п.7.2 Договору.

Відповідно до п. 7.2. Договору Покупець у разі порушення строків оплати сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, зазначає, що ним не враховано один день стягнення пені в період з 29.07.2016 по 13.09.2016, тобто пеня за цей період обрахована за 46 днів, згідно розрахунку суду прострочено 47 днів, хоча початок та кінець періоду визначено вірно. (а/с 81 зворотня сторона) Однак, враховуючи межі позовних вимог, колегія суддів вважає за можливе задовольнити позов в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача 555 137,22 грн. пені за період з 16.02.2016 по 13.09.2016, (включаючи день оплати).

Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь 207 875,50 грн. інфляційних втрат та 89 412 грн. 3 % річних нарахованих за період з 16.02.2016 по 13.09.2016 на підставі ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку позивача стосовно правильності визначення періодів нарахування похідних вимог на підставі ст. 625 ЦК України, зазначає, що позивачем допущено помилку. Так, щодо початку періоду колегія суддів не заперечує, однак при цьому вважає, що позивачем невірно визначено кінцевий період обрахування - 13.09.2016. Як свідчать матеріали справи, згідно платіжних доручень від 12.09.2016 № 383 та № 384 відповідачем було здійснено сплату основного боргу. В той же час, згідно банківської виписки АТ УкрСиббанк вбачається, що операція із зарахування коштів була здійснена -13.09.2016. Відтак, датою сплати боргу є 13.09.2016, що сторонами не заперечується.

В даному випадку, слід звернути увагу, що відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013р. № 14 визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, інфляційних втрат, тощо.

З метою всебічного, повного і обєктивного розгляду обставин справи колегію суддів встановлено, що позивачем безпідставно включено до розрахунку - 13.09.2016, що є датою зарахування коштів, що суперечить п. 1.9 вказаної постанови.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно з виконаним апеляційним судом арифметичним розрахунком 3 % річних з визначенням періодів з 16.02.2016 по 12.09.2016 - дата, що передує погашенню боргу, колегія суддів зазначає, що правильний розмір 3% річних складає 89 168,20 грн., у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, в частині стягнення 243,80 грн. 3% річних слід відмовити, як обрахованих невірно.

Перевіривши заявлений до стягнення розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що у зазначений період розмір інфляційних втрат не змінився, відтак вважає його вірним, та таким, що підлягає задоволенню у розмірі 207 875,50 грн. за період з 16.02.2016 по 12.09.2016.

Як зазначалось вище, відповідачем було заявлено клопотання (від 18.01.2017 б/н) про зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема розміру пені. (а/с 77-80) В обґрунтування цього клопотання відповідач посилався на ст. 233 ГК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України. При цьому, просив суд врахувати, що сплату основного боргу на час розгляду даного спору здійснено, тобто зобов'язання по оплаті виконано. Крім того, звертав увагу на майновий стан відповідача та на те, що Укрзалізниця наразі перебуває у стані реорганізації, а тому має складне становище, тощо.

Суд першої інстанції, розглянувши назване клопотання, дійшов висновку зменшити розмір пені до 50 %, тобто стягнути на користь позивача пеню у сумі 277 568,61 грн., беручи до уваги, що розмір санкцій становить надмірно велику суму, те, що відповідачем виконано зобов'язання за Договором, а нарахована сума пені досить велика і стягнення з відповідача у повному обсязі може негативно позначитися на його подальшій господарській діяльності.

У доводах апеляційного оскарження відповідач, посилаючись на 233 ГК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, наголошує, що місцевим господарським судом не повністю досліджено обґрунтування клопотання про зменшення пені. Зокрема не встановлено обставин, які б вказували на завдання збитків позивачеві, не взяв до уваги складність реорганізації відповідача. Скаржник вважає, що дані обставини є винятковими та є підставою для відмови у стягненні з нього пені.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, та зваживши підстави наведені відповідачем, не приймає їх до уваги, вважає в цій частині висновки суду першої інстанції цілком обґрунтованими та об'єктивними.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України , п.3 ч.1 ст.83 ГПК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2011 у справі №5005/4542/2011).

Окремо колегія суддів звертає увагу, що право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, - є правом суду. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 №3-35гс13).

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши доводи апеляційного оскарження відповідача, колегія суддів не приймає їх до уваги та вважає висновки суду першої інстанції про зменшення розміру пені до 50 % правомірними.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача, понесені позивачем збитки у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договорами в сумі 46 501,20 грн., а саме нарахування 20 % штрафу за несвоєчасну сплату податку ДФС України.

Суд першої інстанції, за результатом розгляду цієї вимоги, дійшов висновку відмовити в її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно підпункту а) статті 187.1 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше тобто дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають постачанню.

Статтею 137.3. Податкового кодексу України визначено, що відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного в пункті 57.1і статті 57 та 141.4 статті 141 цього Кодексу, покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати.

Крім того, позивач не може посилатись на норми ст. 225 Господарського кодексу України, адже відповідальність за сплату податків на прибуток є прямим обов'язком ТОВ "Транс-Трейн", а застосовані штрафні санкції до позивача у ДФІ виникли у зв'язку із невиконанням ним своїх обов'язків перед державою. Так, згідно норм ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 46 501,20 грн. - 20 % штрафу за несвоєчасну сплату податку ДФС України.

Доводи апеляційного оскарження відповідача, а саме те, що ним не було отримано рахунки-фактури, відповідно він був позбавлений можливості здійснити заявку та оплату поставленого товару, а також ствердження про те, що відсутність рахунків-фактури є порушенням порядку оплати визначеного згідно п. 4.2 договорів колегією суддів не приймаються до уваги, як необґрунтовані.

Як свідчить банківська виписка АТ УкрСиббанк про сплату основного боргу (а/с 270), у призначеннях платежу зазначено, що оплата за запчастини здійснювалась згідно рахунку № 3 від 30.12.2015 та № 4 від 30.12.2015 та містяться посилання на договори поставки № ПЗ/НХ-152018/ню, № ПЗ/НХ-152019/ню. Аналогічна інформація наявна і у платіжних дорученнях від 12.09.2016 №383 та № 384 про сплату основного боргу.

Також, слід зазначити, пунктом 4.2 договорів визначено, що Покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної. Видатковими накладними підписаними та скріпленими печатками сторін (а/с 21; 26) підтверджується, що позивач виконав свій обов'язок та поставив Продукцію відповідачеві на загальну суму 5 180 248,08 грн.. Відтак, умови договору безумовно слід брати до уваги, однак попри все імовірна наявність/відсутність рахунків-фактур жодним чином не звільняє відповідача обов'язку оплатити поставлений товар, який було прийнято.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За результатом апеляційного перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/23054/16 змінити, позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 89 168 грн. 20 коп. - 3 % річних, 277 568 грн. 61 коп. - пені, 207 875 грн. 50 коп. - інфляційних втрат, в решті позовних вимог відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/23054/16 змінити та викласти резолютивну частину у наступній редакції:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейн" (03194, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 91; ідентифікаційний код 39477722) 89 168 грн. 20 коп. - 3 % річних, 277 568 грн. 61 коп. - пені, 207 875 грн. 50 коп. - інфляційних втрат та 12 782 грн. 72 коп. - судового збору за подання позовної заяви.

В частині позовних вимог, щодо збитків у зв'язку із нарахуванням штрафу за несвоєчасну сплату податку ДФС України в сумі 46 501 грн. 20 коп. - відмовити .

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

4. Матеріали справи №910/23054/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Б.В. Отрюх