Ухвала

від 16.05.2017 по справі 813/3188/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року № 876/10087/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

представників позивача Черв'якова О.В.,Павельчука С.Ф.,

представника відповідача Звіра Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства ,,ІДС Аква Сервіс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

28 вересня 2016 року Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) ,,ІДС Аква Сервіс" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС України (далі - СДПІ у м. Львові) від 06 червня 2016 року за №0000581400/7219 та №0000581400/7220.

Постановою від 29 листопада 2016 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, СДПІ у м. Львові подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи податкового органу про відсутність факту господарських операцій як таких, що не підтверджені необхідними первинними бухгалтерськими документами. Зокрема, підприємство не представило документів, що підтверджують факти транспортування товарів від контрагентів, технічних документів (сертифікатів відповідності) за відповідний період поставки, що підтверджують країну походження, виробника кулерів, відповідність даної продукції вимогам ДСТУ.

Частина наданих позивачем документів (товарно-транспортних накладних) не відповідає вимогам до первинного документа, а саме: не зазначено зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Крім того, не заповненні усі реквізити, передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, зокрема не зазначено вантажоодержувача, не вказано час навантаження та розвантаження, простою, не зазначено пункт розвантаження, не вказана ціна за одиницю ТМЦ загальна сума вантажу, відсутній підпис в товарно-транспортних накладних та не ідентифікована відповідальна особа вантажоодержувача.

За таких обставин відповідач вважає правомірними оскаржені податкові повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник податкового органу в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі з наведених у скарзі підстав.

Представники позивача заперечили вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що за наслідками позапланової виїзної документальної перевірки ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" з питань господарських відносин з ТОВ ,,УЦП" за січень-квітень 2014 року, ТОВ ,,Алаварс систем ЮА" за січень-лютий 2014 року, ТОВ ,,Трейдлайт" за січень 2014 року та ТОВ ,,Кайро" за січень-березень 2014 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, робіт (послуг) або подальшої реалізації цих товарів, робіт (послуг) від вищезазначених контрагентів, та з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства посадові особи СДПІ у м. Львові склали акт за № 28-06-14-00/22424953 від 19 травня 2016 року (т.1 а.с. 17-67).

На підставі висновків зазначеного акту СДПІ у м. Львові 06 червня 2016 року прийняла податкові повідомлення-рішення: - №0000581400/7219, яким визначила позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 208263,86 грн., в тому числі 166611,09 грн. за основним платежем та 41652,77 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с. 69);

- №0000581400/7220, яким збільшена суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 169459,78 грн., в тому числі 135567,82 грн. за основним платежем та 33891,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.71).

Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач допустив порушення п. 44.1, п. 44.3 ст. 44; п. 187.1 ст.187, ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження по податку на додану вартість на загальну суму 166 611,09 грн. по господарських операціях з ТОВ ,,УЦП" за січень-квітень 2014 року, ТОВ ,,Алаварс систем ЮА" за січень-лютий 2014 року, ТОВ ,,Трейдлайт" за січень 2014 року та ТОВ ,,Кайро" за січень-березень 2014 року.

Крім того, відповідач дійшов висновку про порушення підприємством позивача п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат за 2014 рік всього на суму 807484,58 грн., а також порушення п.135.1, п.135.2 ст.135, п. 137.1, п.137.4 ст.137 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму реалізованих кулерів - 54330,00 грн. та занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 753154,58 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 135567,82 грн..

До таких висновків контролюючий орган дійшов, зокрема, на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ ,, Трейдлайт" від 23.04.2014 року за № 357/05-64-22-02/38356720, складеного ДПІ у Київському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області; акту про неможливість проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ ,,Алаварс систем ЮА" від 13.08.2014 року за № 776/3-26-50-22-03-37558448, складеного ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; акту невиїзної документальної перевірки ТОВ ,,Український центр послуг" від 19.09.2014 року № 4251/26-58-22-03-17/34914295, складеного ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; довідки про результати зустрічної звірки ТОВ ,,Кайро" від 29.05.2014 року № 368/20-33-22-03-07/38974693, складеної Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

Згідно зазначених актів та довідки перевірками встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.01.2014 року по 28.02.12014 року, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 198 Податкового кодексу України та не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами постачальниками та покупцями за період з 01.01.2014 року по 28.02.12014 року.

Таким чином, СДПІ у м. Львові вважає, що укладені між ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" та вказаними контрагентами суперечать Цивільному кодексу України та є нікчемними, господарські операції між ними є нереальними та не створюють юридичних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції підприємства позивача з його контрагентами мають реальний характер, оскільки позивачем під час судового розгляду був підтверджений рух активів у процесі здійснення господарських операцій, а також наявність податкової правосуб'єктності у його контрагентів.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так , з матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 01 жовтня 2011 року ТОВ ,,Степ Бізнес Компані" (Постачальник) та ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" (Покупець) уклали договір за № 20/35 на поставку установок для підігріву та охолодження води - кулерів (т.1 а.с. 73-74).

Правонаступником ТОВ ,,Степ Бізнес Компані" є ТОВ ,,Алаварс Систем ЮА".

На підтвердження фактичного виконання умов договору позивач надав копії специфікації № 1 від 01 жовтня 2011 року до договору № 20/35 від 01 жовтня 2011 року, видаткових накладних за на поставку кулерів за № 16 від 10 січня 2014 року, № 59 від 15січня 2014 року, № 187 від 06 лютого 2014 року, № 256 від 24 лютого 2014 року, податкових накладних за № 40 від 10.01.2014 року, № 74 від 16.01.2014 року, № 60 від 06.02.2014 року № 169 від 24.02.2014 року, загальну суму 188280,13 грн., в тому числі ПДВ - 31380,03 грн. (т.1 а.с.75-83).

Відповідно до пункту 3.3 договору поставка кулерів здійснювалась силами та за рахунок постачальника, а саме за допомогою послуг служби кур'єрської доставки ,,Ін-Тайм", що підтверджується деклараціями про отримання вантажу, копії яких надані позивачем.

Відсутність сертифікатів відповідності на товар, отриманий від ТОВ ,,Алаварс Систем ЮА", позивач пояснює тим, що кулери не включені до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01.02.2005 року.

Відповідність кулерів санітарно-гігєнічним вимогам підтверджена висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 16.07.2013 року.

Придбані кулери використані підприємством позивача у власній господарській діяльності, а саме: реалізовано кінцевим споживачам 87 кулерів на загальну суму 109539,80 грн., решта кулерів надана клієнтам товариства в користування з умовою придбання води.

У 2013 році ТОВ ,, Трейдлайт" (Експедитор) та ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" (Замовник) уклали договір транспортного експедирування за №1/07 від 01.07.2013 року (т.1 а.с. 84-87), відповідно до умов якого Експедитор зобов'язався за плату і за рахунок Замовника виконувати послуги з перевезення вантажу, а Замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

02 грудня 2013 року ТОВ ,,Український центр послуг" (Експедитор) та ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" (Замовник) уклали договір транспортного експедирування за №12/70 (т.1 а.с. 144-145), відповідно до умов якого Експедитор зобов'язався за плату і за рахунок Замовника виконувати послуги з перевезення вантажу, а Замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

15 січня 2014 року ТОВ ,,Кайро" (Виконавець) та ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" (Замовник) уклали договір надання транспортних послуг за №1 (т.1 а.с. 117-119), відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався надавати послуги з перевезення вантажу у внутрішньо українському сполученні, а Замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

На підтвердження факту реального характеру укладення та виконання умов зазначених договорів позивач надав копії договорів оренди та суборенди автомобілів, договорів надання транспортних послуг, податкових та видаткових накладних, документів про здійснення оплати по договорах, актів виконаних робіт, звітів про реалізацію, маршрутних листів, які відображають рух товару зі складу компанії до транспортного засобу, яким надається транспортно-експедиторська послуга, товарно-транспортних накладних.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138 ПК України).

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені норми права дають підстави для висновку щодо наявності у позивача права на віднесення до складу витрат операційної діяльності усіх понесених та документально підтверджених витрат на придбання, виготовлення та реалізацію продукції.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що сукупність наданих позивачем документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів з контрагентами.

Крім того, зміст первинних документів, долучених до матеріалів, підтверджує наявність у діяльності позивача та його контрагентів розумних економічних та організаційно-адміністративних причин для укладання договорів, а також наявність чинників, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, а витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що господарські операції підприємства позивача з його контрагентом мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними та іншими.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України податковим органом не спростовується.

Придбані товари та послуги відображені позивачем у бухгалтерському обліку та використані у власній господарській діяльності.

На час здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ.

Апеляційний суд відхиляє як доказ посилання контролюючого органу на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки під час цих перевірок не досліджувались первинні документи бухгалтерського та податкового обліків, а тому висновки цих перевірок базуються виключно на припущеннях та проведеному аналізі податкової звітності контрагентів, а також бази даних автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

В листі від 29.09.2010 р. за № 20289/7/16-1617 Державна податкова адміністрація України роз'яснила, що наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Дефектність деяких первинних документів, а саме відсутність заповнення усіх граф товарно-транспортних накладних не є беззаперечним доказом відсутності реального надання транспортних послуг, оскільки зазначені послуги підтверджуються іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.

Крім того, товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту, а тому її наявність чи відсутність не може впливати на формування податкового кредиту.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що представники позивача належними та допустимими доказами підтвердили реальність господарських операцій ПрАТ ,,ІДС Аква Сервіс" з його контрагентами, а тому підприємством правомірно віднесено до витрат операційної діяльності витрати на придбання кулерів та транспортних послуг, а сум ПДВ по вказаних господарських операціях - до податкового кредиту відповідних звітних періодів, що свідчить про протиправність оскаржених повідомлень-рішень.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі № 813/3188/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складенні ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Ухвала в повному обсязі складена 22 травня 2017 року.