Рішення

від 18.05.2017 по справі 530/284/17

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/284/17

Номер провадження 2/530/296/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Благовість" до головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про захист права користування земельною ділянкою та визнання договору припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Благовість" ( далі СТОВ) звернулося в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про захист права користування земельною ділянкою та визнання договору припиненим.

В судове засідання представник позивача змінив позовні вимоги та підтримав змінені позовні вимоги.

Представник відповідача, головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, позовні вимоги не визнав.

Представник відповідача, ОСОБА_1, позовні вимоги не визнав.

Заслухавши пояснення представника позивача СТОВ Благовість за довіреністю ОСОБА_2, представника відповідачаголовного управління Держгеокадастру у Полтавській області за довіреністю ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_4, вивчивши та проаналізувавши наявні матеріали справи, приходить до висновку, що змінені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст.11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що розпорядженнями Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області від 22.06.2005 року № 307 (із змінами від 17.10.2012 № 533 і від 19.12.2012 № 692) прийнято рішення про передачу в оренду СТОВ Благовість земельних ділянок загальною площею 577,33 га, з них: рілля - 100,00 га, сіножаті - 161,83 га, пасовища - 291,61 га, господарські будівлі і двори - 23,89 га, за рахунок земель запасу, що розташовані за межами населених пунктів Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 17 років (а.с.7-9).

26.12.2012 року між Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області та СТОВ Благовість укладено договір оренди земельної ділянки площею 40.06 га кадастровий номер 5321381700:00:008:0053, терміном до 22 червня 2022 року (а.с.10-12). 26.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 38.0234 га у тому числі ріллі - 38.0234 га та 05.12.2015 року реєстраційною службою Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області зареєстровано речове право за №12387133 (площа 38.02 га). Термін дії договору 21 рік (а.с.2-6,15-20). Відповідно до наказу № 2687/0/75-15-СГ від 24.11.2015 року затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Передано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5321381700:00:008:0053, загальною площею 38.0234 га з них: ріллі-38.0234 га, земель запасу для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 21 рік на території Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. У місячний термін укласти договір оренди землі та зареєструвати право користування на земельну ділянку (а.с. 38).

Главою 15 Земельного Кодексу України визначено поняття та різновиди користування землею - постійне та тимчасове (оренда).

Відповідно до ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно положень ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державноїі комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). З огляду на все вищезазначене, позовні вимоги є надуманими та безпідставними, а тому такими, - що не підлягають задоволенню (ст. 81 ЗК України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Відповідно до ст. 92-93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до ст. ст. 31-32 Закону України Про оренду землі (станом на 26.11.2015 р.), договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи спірний договір оренди землі, укладений 26.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1, укладений з неухильним дотриманням Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220.

Відповідно до ст. 207 Цивільного Кодекс України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України , саме на момент вчинення правочину.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Дейкалівської сільської ради від 12.02.1993р. Про перерозподіл земель між землекористувачами на території сільської ради було дозволено колгоспу ім. Леніна тимчасово використовувати земельні ділянки, які залишаються після перерозподілу земель запасу .

Суд не бере до уваги надані представником позивача 18.05.2017 року копії рішення та архівної довідки, так як вони по перше подані не в оригіналі (відповіді), по друге не завірені відповідно до чинного законодавства.

Також суд звертає увагу і на те, що позивачем не вказано у наданих ним доказах які саме зміни (колгосп ім.Леніна, КСП ім.Леніна на СВБК Світанок , СТОВ Благовість ) , і у яких саме законодавчих актах мали місце, коли саме відбулись ці зміни і в чому вони полягають.

Як було встановлено в судовому засіданні спірний договір оренди земельної ділянки укладений 26.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 з неухильним дотриманням Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220, а тому позивач СТОВ Благовість не є в даному випадку тим суб'єктом, що може визнавати його недійсним, оскільки не є стороною договору та не є власником чи землекористувачем вищезазначеної земельної ділянки, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні змінених позовних вимогсільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Благовість" до головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки площею 38,0234 га. кадастровий номер 5321381700:00:008:0053 укладеного 26.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 недійсним.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Зазначена норма узгоджується з вимогами ст. 41 Конституції України.

В рішенні у справі Беєлер проти Італії від 5 січня 2000 року Європейський Суд зазначив, що поняття майно у статті 1 Першого протоколумає автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися, як право власності і, таким чином, як майно в цілях даного положення .

В справі ОСОБА_5 Девелопмент ЛТД проти Ірландії суд постановив, що ст. 1 може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому.

Європейський Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льон рот проти Швеції (Sporrong and roimroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series А № 98).

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

А тому зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Благовість" не підлягають задоволенню.

За змістом ч.1 ст.88 ЦПК України , стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 2 ст.88 ЦПК України визначено, що, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України , якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені ним судові витрати не підлягають йому відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1,3, 10,11, 15, 30, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст.31,32,81,92,93,152 ЗК України,ст. 203, 215 ЦК України суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні змінених позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Благовість" до головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про захист права користування земельною ділянкою та визнання договору припиненим - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2017 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_6