Рішення

від 23.05.2017 по справі 478/2409/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №478/2409/16-ц 23.05.2017 23.05.2017

Провадження №22-ц/784/896/17

Справа № 478/2409/16-ц

Провадження № 22-ц/784/896/17 Головуючий першої інстанції: Іщенко Х.В.

Категорія: 23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 травня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Локтіонової О.В. та Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.

за участі представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідачів - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами

представника ОСОБА_4 -

ОСОБА_2 та

ОСОБА_5

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення коштів і визнання договорів оренди землі недійсними,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 р. ОСОБА_4 звернувся через свого представника ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 27 жовтня 2011 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали від нього по 40 000 грн. кожний в рахунок орендної плати за земельні ділянки (паї) площею 5,52 га, та 5,65 га відповідно строком до 2021 р. Зазначені обставини підтверджуються розписками відповідачів. Крім того, у зазначених розписках вказано, що у випадку недотримання зазначених зобов'язань відповідачі повертають йому отримані грошові кошти у подвійному розмірі, тобто по 80 000 грн. кожен. У 2016 р. позивач отримав лист-повідомлення від відповідачів про те, що останні уклали договори оренди землі з ОСОБА_7, предметом яких є оренда зазначених у розписках земельних ділянок, та вказали на свої заперечення щодо користування земельними ділянками позивачем.

Посилаючись на те, що відповідачі в односторонньому порядку відмовились від взятих на себе зобов'язань щодо передачі в користування позивачу земельних ділянок (паїв) на строк 10 років, позивач просив стягнути з кожного з них по 80 000 грн.

В подальшому, збільшивши позовні вимоги, та пред'явивши їх також до ОСОБА_7, посилаючись на те, що 21 вересня 2016 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладені договори оренди належних їм земельних ділянок з ОСОБА_7, які порушують наявне у позивача право оренди цих земельних ділянок, яке виникло на підставі укладених 19 жовтня 2006 р. договорів, представник позивача просив суд: стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача грошові кошти у розмірі 80 000 грн. з кожного, визнати недійсними договори оренди землі від 21 вересня 2016 р., укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3, розташована в межах Миколо-Гулаківської сільської ради та між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4, розташована в межах Миколо-Гулаківської сільської ради.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Поясняв, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання, а відтак з них підлягає стягненню сума боргу за розпискою. Також, відповідачі порушили наявне право оренди позивача, уклавши договори оренди з ОСОБА_7, тому просив визнати недійсним зазначені договори оренди землі від 21 вересня 2016 р.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та представник відповідачів за довіреністю - ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити, зазначали, що земельні ділянки відповідачів знаходились у користуванні позивача більше ніж п'ять років, отримана сума оплати за строк користування землею становить 40 000 грн., тобто відповідачами всі зобов'язання, зазначені в розписках виконані в повному обсязі і штрафні санкції щодо них не підлягають задоволенню, а позивач в свою чергу не виконав зобов'язання по належному оформленню та реєстрації договорів оренди. Представник відповідачів за довіреністю вказав на відсутність у розписках від 27 жовтня 2011 р. істотних умов притаманних договорам оренди землі, про які стверджує представник позивача, а отже позовні вимоги щодо визнання недійсним договорів оренди землі від 21 вересня 2016 р. є необґрунтованими.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 р. позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму по 80 000 грн. з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням того ж суду від 11 квітня 2017 р. з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в солідарному порядку стягнуто на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1 600 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 вказує, що при ухваленні судом рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів оренди землі від 21 вересня 2016 р., укладених між відповідачами, судом порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і просить рішення суду скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що рішення суду щодо стягнення з нього та ОСОБА_6 грошових коштів ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, і просить рішення суду в цій частині скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 27 жовтня 2011 р. відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були складені розписки, відповідно до яких ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здали ОСОБА_4 земельні паї розмірами 5,52 га та 5,65 га відповідно в користування на 10 років, за що отримали по 40 (сорок) тисяч грн. кожний, та зобов'язувались у випадку розірвання розписки повернути суму в двократному розмірі.

Стягуючи з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача 80 000 грн., суд виходив з того, що складена та підписана ОСОБА_5 розписка підтверджує, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, а тому останній як позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором, тому позовні вимоги щодо повернення обумовленої сум позики підлягає задоволенню.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України).

В силу ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Рішення суду першої інстанції наведеним положенням закону не відповідає.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, сторони договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 18 вересня 2013 р. по справі № 6-63цс13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Зі змісту складеної ОСОБА_5 27 жовтня 201 р. розписки вбачається, що між ним та ОСОБА_4 існували правовідносини, які виникли не у зв'язку із укладенням договору позики та отриманням грошових коштів у борг, а з приводу відплатного користування ОСОБА_4 земельною ділянкою, належною відповідачу, та оплати за таке користування.

За такого суд помилково дійшов висновку, що передані ОСОБА_4 ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 40 000 грн. є позикою.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В порушення зазначених положень процесуального закону суд, застосувавши норми права, які регулюють правовідносини позики, вийшов за межі заявлених позовних вимог та розглянув вимоги, які не заявлялись ОСОБА_4, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом та, збільшуючи в наступному позовні вимоги, не посилався на наявність між ним та ОСОБА_5 правовідносин позики, але вважав, що між ними виникли правовідносини з приводу оренди належної відповідачу земельної ділянки і порушення останнім зобов'язань щодо оренди землі.

Крім того, судом не було встановлено усіх обставин, що мають значення для справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5, виданого 29 серпня 2005 р. на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації № 206-р від 22 квітня 2003 р., ОСОБА_5 є власником двох земельних ділянок загальною площею 5,52 га (земельна ділянка площею 5,14 га з кадастровим № НОМЕР_3 та земельна ділянка площею 0,38 га з кадастровим № НОМЕР_6), що розташовані в межах Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області та мають цільове призначення - товарне сільськогосподарське виробництво (а.с. 95).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 547397, виданого 29 серпня 2005 р. на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації № 206-р від 22 квітня 2003 р., ОСОБА_6 є власником двох земельних ділянок загальною площею 5,65 га (земельна ділянка площею 0,9 га з кадастровим № НОМЕР_7 та земельна ділянка площею 4,75 га з кадастровим № НОМЕР_4), що розташовані в межах Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області та мають цільове призначення - товарне сільськогосподарське виробництво (а.с. 96).

19 жовтня 2006 р. між ОСОБА_6 (орендодавець) та ПП ОСОБА_10 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,65 га строком на 5 років.

Згідно п. 43 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК 20 жовтня 2006 р. (а.с. 70-71).

Також між ОСОБА_5 (орендодавець) та ПП ОСОБА_10 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,65 га строком на 5 років (без зазначення дати укладання).

Згідно п. 43 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК 20 жовтня 2006 р. (а.с. 73-74).

21 вересня 2016 р. між ОСОБА_6 (орендодавець) та ОСОБА_7 (орендар) укладено договір оренди строком на 7 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої в межах Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області площею 4,75 га з кадастровим № НОМЕР_4 (а.с. 76-77), державна реєстрація якого проведена 25 листопада 2016 р. (а.с.33).

21 вересня 2016 р. між ОСОБА_5 (орендодавець) та ОСОБА_7 (орендар) укладено договір оренди строком на 7 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої в межах Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, площею 5,14 га з кадастровим № НОМЕР_3 (а.с. 46-47), державна реєстрація якого проведена 25 листопада 2016 р. (а.с.37).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договорів оренди земельних ділянок, ОСОБА_4 посилався на невизнання відповідачами його переважного права, яке виникло на підставі укладених 2006 р. договорів оренди, та передбачене ст. 33 Закону України Про оренду землі , унаслідок чого останніми були укладено договори оренди цих саме земельних ділянок з іншим орендарем.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Частинами першою - п'ятою статті 33 Закону України Про оренду землі (в редакція яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на час виникнення переважного права у орендаря) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Так, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Права наймача, що встановлені статтею 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами.

У випадку виявлення наміру у наймодавця на укладення нового договору найму, реалізація переважного права попереднього наймача можлива лише в разі, коли йому стане відомо про такий намір.

За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення останнього щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України Про оренду землі , буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Наведені положення закону свідчать про те, що обов'язковою передумовою виникнення у особи переважного перед іншими особами права на укладення договору оренди землі на новий строк є укладання у встановленому законом порядку такою особою як орендарем договору оренди землі.

Згідно з текстами договорів оренди землі за 2006 рік (а.с. 70-71, 73-74) ці договори укладені власниками земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з ОСОБА_10 (паспорт серія НОМЕР_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), тобто не з позивачем ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_9, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), а з іншою особою.

За такого після закінчення строку дії таких договорів 20 квітня 2011 р. у позивача не виникло переважне право на укладання договорів оренди землі на новий строк, оскільки їх стороною він не був, а тому укладанням нових договорів не було порушено законні права та інтереси позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо недійсності укладених відповідачами договорів оренди не підлягають задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами відбулися домовленості щодо користування ОСОБА_4 належних відповідачам ОСОБА_11 та ОСОБА_6 земельних ділянок, в рахунок яких останні отримали по 40 000 грн., на підтвердження чого відповідачами були складені 27 жовтня 2010 р. розписки.

Однак в подальшому договір оренди земельних між ОСОБА_4 та ОСОБА_12, ОСОБА_6 укладено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, визначені ст. 571 ЦК України, згідно положень ч. 1 якої якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Отже, правила ч. 1 ст. 570, ч. 1 ст. 571 ЦК України поширюються лише на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання щодо оренди земельних ділянок може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке виникло на підставі укладеного у встановленому порядку та формі договору оренди земельних ділянок.

Оскільки договір оренди, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 укладений не був, а сторони лише мали наміри його укласти, передані ОСОБА_4 ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 40 000 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу саме з таких підстав і такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-176цс12.

Враховуючи, що передана ОСОБА_11 сума не є завдатком, відсутні підстави для її стягнення у подвійному розмірі.

З урахуванням викладеного та положень п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі та про стягнення з ОСОБА_5 грошової суми підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у визнанні недійсними договорів оренди земельних ділянок та часткове задоволення заявлених до ОСОБА_5 позовних вимог.

Також відповідно до положень ст. 88 ЦПК України та ч. 3 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню й додаткове рішення суду, яким розподілено судові витрати.

Так, порядок розподілу судових витрат при ухваленні рішення по справі визначений ст. 88 ЦПК України.

Суд, в порушення положень цієї норми, вирішуючи спір, стягнув з відповідачів судовий збір на користь позивача у солідарному порядку, тоді як такий спосіб розподілу судових витрат не передбачено законом.

Враховуючи, що позовні вимоги до ОСОБА_5 задоволено частково ( в розмірі 40 000 грн., що становить ? частині від заявлених вимог) та частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5 (також на ? частину вимог), з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 400 грн. судового збору, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5- 440 грн., а після заліку однорідних вимог - з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 40 грн.

Що стосується рішення суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_6, то в цій частині рішення суду предметом апеляційного перегляду не було, оскільки відповідачка апеляційну скаргу не подавала, а вимоги апеляційної скарги, поданої ОСОБА_5 про скасування рішення суду в частині стягнення грошових сум з ОСОБА_6, не можуть бути задоволені, тому що в силу положень ст.ст. 3, 4, 11 ЦПК України ОСОБА_5 не має повноважень на представництво інтересів відповідачки і може звертатися до суду лише на захист своїх порушених прав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та додаткове рішення цього ж суду від 11 квітня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 40 000 (сорок тисяч) грн.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання договорів оренди землі недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 40 (сорок) грн. судового збору.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова