Постанова

від 13.05.2017 по справі 826/2145/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2017 року № 826/2145/17

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мілльвілль до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Мілльвілль (надалі - позивач/ТОВ Мілльвілль ) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (надалі - відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати, винесене ГУ ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 30.11.2016 року № 2582615147, яким ТОВ Мілльвілль збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1864629, 00 грн., з яких на 1243086, 00 грн. за основним платежем та на 621543, 00 грн. за штрафними санкціями.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх протиправністю винесення відповідачем оскаржуваних рішень.

Представник відповідача заперечував проти позову, з огляду на те що перевіркою встановлено порушення п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 243 086, 00 грн., а відтак контролюючим органом правомірно було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, з огляду на що просив відмовити у задоволені позову.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 122 КАС України, а також згоду представника позивача та відповідача у справі, суд прийшов до висновку про можливість перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачається здійснення адміністративного судочинства відповідно до конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно пп. 21.1.1, пп.21.1.2, пп.21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Підпунктом а п. 198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст.198 ПК України, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до абз. 2 та 3 п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно п. 201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами п. п. 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Крім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту та відповідати господарській меті підприємства.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року - сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вба чається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях плат ника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактич но здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування подат кового обліку платника податків.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Тобто, за змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (код ЄДРПОУ 36337418) з 14.04.2009 р. зареєстрований Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 15.04.2009 року взятий на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебував на обліку у ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

У період з 01.01.2016 по 30.09.2016 року на підставі направлення ГУ ДФС у м. Києві від 01.11.2016 № 772/26-15-14-07-02, Карпецем Євгеном Юрійовичем - головним державним ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління по взаємодії з правоохоронними та іншими органами ГУ ДФС у м. Києві, згідно із п. п. 78.1.11, п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, згідно наказу ГУ ДФС у м. Києві від 28.11.2016 року № 6831 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Мілльвілль з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП Алкор Груп (код 39958117), ПП Альмапром (код 39958211), ПП Градо-Інвест (код 39952878), ПП Аеропостач (код 40178850), ПП Інтерсток (код 40186462), ПП Блюмєр (код 40301686), ПП Кластер Сет (код 40317130).

За результатами перевірки складено Акт від 14.11.2016 року № 183/ 26-15-14-07-02-10/36337418 згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ Мілльвілль п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198.; п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 1 243 086, 00 грн., у тому числі по періодах:

за січень 2016 року на суму 500 884, 00 грн.;

за лютий 2016 року на суму 2 422 002, 00 грн.;

за червень 2016 року на суму 500 000, 00 грн..

На підставі вищезазначеного акту перевірки відовідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2016 року № 2582615147, яким ТОВ Мілльвілль збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1 864 629, 00 грн., з яких на 1 243 086, 00 грн. за основним платежем та на 621 543, 00 грн. за штрафними санкціями.

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що фактичним видом діяльності ТОВ Мілльвілль було виробництво харчових продуктів.

За даними КВЕД основним видом діяльності ТОВ Мілльвілль є КВЕД 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання .

Для здійснення основної діяльності, зберігання сировини та розміщення виробничих потужностей ТОВ Мілльвілль орендує приміщення загальною площею 1 338, 3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориспільска, 9 корпус № 103-А, що підтверджується відповідним договором оренди нерухомого майна №19/16А від 01.11.2016 р. (а.с. 201 Додаток 3)

Для розміщення офісу ТОВ Мілльвілль орендує приміщення загальною площею 22, 4 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 9, що підтверджується Договором № Н/9-2.78 суборенди нежитлового приміщення від 06.05.2015 р.(а.с. 189 Додаток 3)

Крім цього, ТОВ Мілльвілль має необхідні основні засоби для ведення основної діяльності, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10, яка надавалася під час перевірки.

Так, згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 10 ТОВ Мілльвілль на балансі підприємства є морозильне обладнання, печі, вагове обладнання, котли, різні засоби для приготовуння харчової продукції на реалізацію тощо (а.с. 184-188 Додаток 3).

Згідно Штатного розкладу ТОВ Мілльвілль за січень-червень 2016 року підприємство мало в наявності достатню кількість працівників для здійснення господарської діяльності (а.с. 1-4 Додаток 1) та несло відповідні матеріальні затрати на його утримання.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ Мілльвілль (покупець) та ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер (постачальник) було укладено договори поставки від 01.05.2016 р., від 08.12.2015 р., від 01.06.2016 р., від 12.01.2016 р., від 01.02.2016 р., від 01.06.2016 р. відповідно, предметом договорів був товар згідно рахунків-фактур.

На підтвердження виконання вищевзазначених договорів поставки було надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, платіжні доручення ( Додатки 1, 2, 3).

Так, вся продукція, відображена в видаткових накладних, в повному обсязі була поставлена до ТОВ Мілльвілль .

Відповідно до платіжних доручень на здійснення оплати вартості товару, копії яких наявні в матеріалах справи, позивачем було здійснено оплату в повному обсязі (Додатки 1, 2, 3).

Зазначені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку.

За фактом поставок контрагентами виписано позивачу податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом із цього реєстру.

Суми сплаченого постачальнику податку на додану вартість включені позивачем до складу податкового кредиту та відображено у додатку № 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) до декларації з податку на додану вартість за січень-лютий 2016 року, а факт отримання вищевказаних податкових накладних відображений у відповідному реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Продукція, поставлена контрагентами позивача була перероблена на виробничих потужностях ТОВ Мілльвілль та реалізована згідно Договорів поставки наступним підприємствам - ТОВ Група Рітейлу України , ТОВ Сільпо-Фуд , ТОВ Фоззі-Фуд , ТОВ Фудмережа , ТОВ Модерн- Трейд , ТОВ Атлантік-Трейдінг , ТОВ Омега , ТОВ Рітейл Тренд , ТОВ Київське , ТОВ МАГАЗИН ЕГЕРЗУНД , ТОВ СИМПАТИК , ТОВ Ашан Україна Гіпермаркет , ФОП ОСОБА_3, ТОВ БК Квадр , ТОВ Еко , ТОВ Альвар , ТОВ Фора , ТОВ Білла-Україна , що підтверджується матеріалами справи.

Внаслідок реалізації продукції ТОВ Мілльвілль було отримано дохід, що узгоджується з пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України яким передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, з аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що діяльність особи, пов'язана з реалізацією товарів, надання послуг повинна бути направлена на отримання доходу, що є метою одержання економічного ефекту від результатів господарської діяльності (діловою метою). Зв'язок витрат платника податків із його господарською діяльністю є однією з основоположних засад, з якими законодавець пов'язує можливість віднесення витрат на оплату товарів (послуг) до складу валових витрат, а сум ПДВ у їх ціні до складу податкового кредиту.

Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту. Намір одержати дохід лише шляхом відшкодування ПДВ з бюджету не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Як вбачається з Акту перевірки фактично заперечення контролюючого органу проти податкових наслідків розглядуваних операцій ґрунтуються на матеріалах протоколів допиту осіб, які значаться засновниками та директорами контрагентів позивача, однак, не спростовують обставин, засвідчених поданими платником доказами.

Так, неперебування контрагента за адресою, вказаній в установчих документах, не суперечить податковому законодавству, не виключає можливості провадження ним фактичної господарської діяльності за іншою адресою та не є ознакою безтоварності господарської операції.

Факт відсутності у постачальника матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу.

Інспекцією не наведено й обставин, які б свідчили про існування ризиків та умов, що вимагали у рамках прояву розумної обережності здійснення позивачем ретельної перевірки діяльності спірних постачальників, окрім одержання відомостей про них з офіційних інформаційних баз з відкритим доступом.

За таких обставин з урахуванням сукупності встановлених у справі фактичних даних зі спору та наявних доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування при відображенні у податкового обліку операцій з придбання товарів та робіт у спірних контрагентів та правомірно задовольнили даний позов. (Рішення ВАСУ К/800/11542/14 від 23.12.2015 )

В зв'язку з цим, неподання контрагентами позивача до податкової перевірки товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості придбаного товару, не може бути однозначним свідченням нереальності таких поставок адже вказані документи не являються документами первинного бухгалтерського обліку відносно поставок товару, і їх відсутність.

Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які складені під час господарських відносин із контрагентами, які підтверджують дійсні поставки останніми позивачу товару, доведено прямий зв'язок відповідних операцій із його господарською діяльністю та рух активів у процесі їх здійснення.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Тобто, спірні правовідносини відбулись між правосуб'єктними платниками податків і, до того ж, відповідають звичайній для цих підприємств господарській діяльності згідно КВЕД.

Під час податкової перевірки контролюючим органом не висловлено жодних зауважень до змісту та форми документів, які складались між позивачем та його контрагентами. Більш того, із акту податкової перевірки взагалі не вбачається, що посадовими особами податкової інспекції досліджувались відповідні первинні документи, здійснювався їх аналіз та надавалась оцінка фактам, які вони підтверджують.

Висновки податкової інспекції про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на припущеннях щодо недотримання податкового законодавства контрагентами позивача.

Проте, такі доводи контролюючого органу є безпідставними, адже за правилами податкового законодавства, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Податкове законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та від'ємного значення податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів (послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні валових витрат, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати відсутні.

Висновки про нереальне вчинення господарських операцій з придбання платником податку товарів (послуг) мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами. Податковий орган під час перевірки має досліджувати первинні документи та інші докази з метою встановлення реального руху активів.

Допущені постачальником чи його контрагентами порушення певних вимог податкового законодавства можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат сплачених витрат.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Податковий орган в акті перевірки та судам попередніх інстанцій не наводив доводів та не надав доказів щодо вищенаведеного. Зокрема, обставина про те, що позивач знав про реєстрацію ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер його засновником і директором за винагороду та непричетність цих осіб до господарської діяльності підприємства не доведена.

Єдиним передбаченим законом (ч. 1 ст. 551 Господарського кодексу України ) наслідком фіктивності суб'єкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших юридичних дій, учинених таким суб'єктом господарювання, в законі не ставиться. Так само законом не передбачено, що діяльність суб'єкта господарювання з ознаками фіктивності, не породжує будь-яких наслідків його діяльності, а всі вчинені від імені такого суб'єкта юридичні дії - є нікчемними.

Відповідно до вимог ч. 4. ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

До Єдиного державного реєстру вносяться відомості щодо наявності юридичної особи та керівників і ці дані використовуються третіми особами як достовірні.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.(Рішення ВАС України від 18 січня 2016 року К/9991/81796/12)

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України та від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії .

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. (ухвала Вищого адміністративного суду України №К-24491/10 від 10.10.2012).

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер ; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ Мілльвілль та підприємствами - ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер , а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договору та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагентами позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу вимог ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Однак, відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер , - безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків ГУ ДФС у м. Києві стосовно порушення позивачем ТОВ Мілльвілль вимог Податкового Кодексу України.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача при проведенні позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ Мілльвілль про те, що Договори поставки між останнім та ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер було укладено без мети настання реальних наслідків, оскільки чинним законодавством України не передбачено права контролюючого органу щодо визнання правочинів недійсними, рішення суду у цивільній чи господарській справі на підтвердження недійсності правочину відповідачем до суду надано не було, тому такі посилання відповідача при встановленні порушень з боку позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства України, також, слід зазначити, що само по собі дотримання норм цивільного чи господарського права не означає реальності вчинення господарської операції в контексті податкового законодавства України.

Крім того, слід зазначити, що якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Отже, виходячи з вищевикладеного, вбачається, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер .

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем надано до суду належні докази, на підтвердження, того, що господарські договори укладені ТОВ Мілльвілль з ТОВ Інтерсток , ТОВ Алкор Груп , ТОВ Аеропостач , ТОВ Альмапром , ТОВ Градо-Інвест , ТОВ Блюмер з метою настання реальних наслідків та обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є безпідставними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи,.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України, судовий збір відшкодовується на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Мілльвілль - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.11.2016 року № 2582615147, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Мілльвілль збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1 864 629, 00 грн., з яких на 1 243 086, 00 грн. за основним платежем та на 621 543, 00 грн. за штрафними санкціями.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мілльвілль (код ЄДРПОУ 36337418) понесені судові витрати в розмірі 27 969,44 (Двадцять сім тисяч девятсот шістдесят девять) гривень із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.v

Суддя І.А. Качур