Рішення

від 18.05.2017 по справі 910/3070/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2017Справа №910/3070/17 За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту

економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс"

про стягнення 40818652,48 грн.

Суддя Усатенко І. В.

Представники сторін:

від прокуратури: Чумаченко А. А. (прокурор);

від позивача: Макеєнко О.Г. (за дов.);

від відповідача: Гусак А. М. (за дов.).

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 18.05.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс" про стягнення боргу за договором № 281 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 18.04.2008 в сумі 40 818 652,48 грн.

Ухвалою суду від 01.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3070/17, розгляд останньої призначено на 06.04.2017.

Ухвалою суду від 06.04.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 04.05.2017.

В судовому засіданні 04.05.2017 судом оголошено перерву на 18.05.2017.

Через відділ канцелярії господарського суду 18.05.2017 від позивача надійшли пояснення по справі (вих. б/н від б/н) щодо розрахунку позовних вимог.

В судове засідання 18.05.2017 учасники судового процесу з'явилися. Представник відповідача надав суду в судовому засіданні клопотання про зупинення провадження у справі (вих. б/н від 18.05.2017), розрахунок заборгованості по сплаті пайової участі (внеску) у створені соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста та пояснення (вих. б/н від 18.05.2017).

Всі учасники судового процесу, також, надали суду усні пояснення по суті справи, в яких прокурор та позивач заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, а відповідач заперечив проти розміру позовних вимог.

Відповідач, також, підтримав своє клопотання про зупинення провадження у справі, прокурор та представник позивача проти задоволення відповідного клопотання заперечили.

В клопотанні про зупинення провадження у справі відповідач просив суд зупинити провадження у справі № 910/3070/17 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/16053/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс до Київської міської ради про визнання нечинним п. 36 рішення Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385 в частині.

Клопотання обґрунтоване тим, що предметом розгляду даної справи № 910/3070/17 є стягнення суми заборгованості за договором, який укладений на підставі Порядку, визнання нечинним п. 36 якого є предметом розгляду іншої справи № 826/16053/16, вказане, на думку відповідача, свідчить про неможливість розгляду справи № 910/3070/17 до вирішення по суті справи № 826/16053/16.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вих. б/н від 18.05.2017) суд відмовив в його задоволенні з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Так, відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі (п. 3.18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 2612.2011 N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Предметом розгляду справи № 826/16053/16 є визнання нечинним п. 36 рішення Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385 в частині, яким затверджено порядок визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва згідно з додатком 16.

Порядок визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва визначає розмір пайової участі (внеску) забудовників (інвесторів) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва з урахуванням оцінки соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції), перепланування, зміни функціонального призначення об'єктів для міста в грошовому виразі (гривнях) без ПДВ у цінах поточного року.

Згідно ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 826/16053/16, наданої відповідачем до клопотання про зупинення провадження у справі, вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю Будекосервіс п. 36 рішення Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 оскаржується в частині, проте не вбачається в якій самій частині.

В клопотанні про зупинення провадження у справі відповідачем зазначається, що п. 36 рішення Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 оскаржується в частині визначення наслідків порушення забудовником (інвестором) умов сплати пайових внесків у разі прострочення термінів сплати, проте таке твердження не підтверджено доказами, які б відповідали вимогам ст. 33, 34 ГПК України. При цьому, відповідачем не вказано, які обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі встановлюються у справі № 826/16053/16, не вказано причин неможливості розгляду справи № 910/3070/17 до розгляду справи № 826/16053/16. Отже, відповідачем не обґрунтовано та не доведено належним чином пов'язаність справ № 826/16053/16 та № 910/3070/17 та неможливість розгляду справи № 910/3070/17 до розгляду справи № 826/16053/16.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті пайового внеску, у зв'язку із будівництвом офісного центру загальною площею 27 513, 50 кв. м. та відкритою автостоянкою на 16 м/м площею 350, 00 кв. м. на вул. Дмитрівській, 38, 40 у Шевченківському районі м. Києва відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед бюджетом у розмірі 40 818 652, 48 грн., з яких 37 286 084, 56 грн. - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 532 567, 92 грн. - пеня.

Відповідач заперечує суму заборгованості за договором, з підстав неправильного зарахування частково сплачених коштів за договором в рахунок погашення штрафних санкцій за договором, а не в рахунок погашення пайового внеску, та неправомірності розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 03.02.2010 по 03.02.2017. За розрахунком відповідача несплачена частка пайового внеску складає 5 673 490, 00 грн., пеня складає - 1 236 820, 82 грн., інфляційні втрати за період з 01.07.2016 по 03.02.2017 складають 465 226, 18 грн. Також, на думку, відповідача позивач здійснює нарахування санкцій не на суму залишку пайового внеску, а на суму штрафних санкцій за договором, що є порушенням ст. 61 Конституції України. Також, відповідач просить суд при ухвалені рішення зменшити розмір штрафних санкцій (інфляційних нарахувань та пені), з огляду на його тяжке фінансове становище, вийти за межі позовних вимог та визнати недійсними додаткові угоди до договору в частині визначення розміру залишку пайового внеску в сумі 16 204 440, 00 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 18.04.2008 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є позивач, та відповідачем, як забудовником було укладено Договір № 218 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва (далі за текстом - договір), предметом якого згідно з п.1.1 є сплата відповідачем пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку з будівництвом офісного центру загальною площею 27 513, 50 кв. м. та відкритою автостоянкою на 16 м/м площею 350, 00 кв. м. на вул. Дмитрівській, 38, 40 у Шевченківському районі м. Києва.

Розмір пайового внеску становить 41 624, 70 тис. грн. (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній в п. 2.1. договору, у строк з травня 2008 року по жовтень 2010 року рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Згідно з п. 3.4. договору, не пізніше ніж за три дні до сплати останньої частки пайового внеску забудовник повинен отримати у Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розрахунок остаточної суми пайового внеску, що підлягає сплаті за договором з урахуванням індексу інфляції від дати розрахунку.

Відповідно до п. 3.9. договору довідка про виконання вимог пайової участі видається представнику забудовника особисто під розписку або з відміткою про отримання на копії довідки, яка залишається у Головного управління економіки та інвестицій.

В п. 4.7. договору сторонами погоджено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги Головного управління економіки та інвестицій у такій черговості: 1) у першу чергу сплачується неустойка (штраф та пеня); 2) у другу чергу сплачується основна сума боргу.

Разом з цим, 04.02.2010 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до п. 1 якої сторони встановили, що забудовником згідно договору станом на 03.02.2010 перераховані пайові кошти у сумі 7 650, 12 тис. грн.

В п. 2 додаткової угоди № 1 до договору сторони встановили, що заборгованість по сплаті забудовником пайової участі згідно договору становить 32 730, 80 тис. грн., в т. ч. штрафні санкції (пеня та інфляція) у сумі 10 530, 95 тис. грн.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № 1 до договору розмір пайового внеску згідно договору підлягає коригуванню та, відповідно до розрахунків 2, 3, 4 та 5 від 03.02.2010, становить 13 323, 61 тис. грн.

Пункт 1.2. договору, в п. 4 додаткової угоди № 1 до договору, сторони виклали в редакції: 1.2. Розмір пайового внеску, згідно з розрахунками становить 13 323, 61 тис. грн .

Відповідно до рішення постійно діючої комісії з питань пайової участі КМДА від 03.02.2010 штрафні санкції (пеня та інфляція) у сумі 10 530, 95 тис. грн., підлягають обов'язковій оплаті (п. 5 додаткової угоди № 1 до договору).

Пункт 2.1 договору, в п. 6 додаткової угоди № 1 до договору, сторони виклали в редакції: 2.1. Забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 23 854, 56 тис. грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у договорі. .

Перераховані забудовником пайові кошти у сумі, вказаній в п. 1 цієї угоди, зараховуються в оплату пайового внеску, визначеного в п. 6 цієї угоди (п. 7. додаткової угоди № 1 до договору).

Пункт 3.1. договору з врахуванням п. 7 додаткової угоди № 1 до договору був викладений сторонами в такій редакції: 3.1. Забудовник сплачує залишок пайового внеску у сумі 16 204, 44 тис. грн. (без ПДВ) в термін до 29.10.2012 включно, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету. .

Згідно пункту 3.11. договору (в редакції викладеній в додатковій угоді № 1 до договору) сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту здійснення розрахунку пайового внеску .

Відповідно до п. 4.1. договору (в редакції викладеній в додаткової угоди № 1 до договору) у випадку порушення зазначених в п. 3.1. договору строків сплати пайового внеску: сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту розрахунку пайового внеску до моменту фактичного виконання зобов'язань по його сплаті ; у випадку, якщо індекс інфляції є меншим за 100 % коригування суми первинного платежу не відбувається (п. 4.1.1); забудовник сплачує пеню в розмірі 0, 1 % від заборгованості пайового внеску, зазначеного у п. 2.1. договору за кожен день прострочення; пеня, що передбачена даним пунктом договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь - яких обмежень строків нарахування (4.1.2.).

В подальшому, 19.06.2013 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2, в якій сторони погодили нову редакцію п. 3.1. договору, згідно якої забудовник сплачує залишок пайового внеску у сумі 16 204, 44 тис. грн. (без ПДВ) в термін до 01.07.2013 включно, але не пізніше введення об'єкту в експлуатацію.

Згодом в додаткових угодах № 3 від 08.11.2013 та № 4 від 05.05.2016 сторонами було погоджено, сплату залишку пайового внеску у сумі 16 204, 44 тис. грн. в термін до 31.01.2015 та до 30.06.2016 відповідно.

За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати залишку пайового внеску у сумі 16 204, 44 тис. грн. в строк до 30.06.2016 не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок того, що відповідач не сплатив залишок внеску належним чином у відповідності з умовами укладеної між сторонами додаткової угоди № 4 від 05.05.2016 до договору, за ним утворився борг перед позивачем в сумі 37 286 084, 56 грн. з урахуванням коригування суми на індекс інфляції, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Заперечуючи розмір позовних вимог відповідач стверджує, що розмір пайового внеску, згідно з розрахунками становить 13 323 610, 00 грн., а розрахована позивачем загальна сума штрафних санкцій (інфляція та пеня) становить 24 614 212, 48 грн., що в 1, 85 рази перевищує суму пайового внеску. На думку відповідача, сплачена ним сума за договором в розмірі 7 650 120, 00 грн. підлягає зарахуванню в оплату пайового внеску, з огляду на що, відповідач вже сплатив більшу частину нарахованого пайового внеску, оплативши 7 650 120, 00 грн. із загального розміру пайового внеску - 13 323 610, 00 грн. Так, за розрахунком відповідача його заборгованість щодо сплати пайового внеску становить 5 673 490, 00 грн. (13 323 610, 00 - 7 650 120, 00 = 5 673 490, 00), і саме на зазначену суму позивач за період прострочення з 01.07.2016 по 03.02.2017 вправі нараховувати інфляційні втрати та пеню.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього суми основного боргу за договором в розмірі 37 286 084, 56 грн. з урахуванням коригування суми на індекс інфляції та суми пені в розмірі 3 532 567, 92 грн. нарахованої за весь період прострочення відповідача з 01.07.2016 по 03.02.2017.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Згідно ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки, у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до Порядку визначення розмірів пайової участі (внеску) забудовників у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 № 573/5385 (далі - Порядок), пайова участь (внесок) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) є внеском, який забудовник (інвестор) має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ.

Пайовий внесок сплачується на підставі договору між містом (управлінням) та забудовником (інвестором). Договір на сплату пайової участі оформлюється: зокрема, при будівництві (реконструкції) будь-яких об'єктів - після надання забудовником (інвестором) документів про затвердження в установленому порядку проектної та кошторисної документації проекту, з відповідним коригуванням договору після введення об'єкта в експлуатацію, та передує оформленню дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (п. 4.6 Порядку).

Згідно п. 4.7 Порядку, пайовий внесок сплачується на підставі договору між містом (Управлінням) та забудовником (Інвестором).

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що законодавство встановлює обов'язок забудовника звернутися до відповідного органу з приводу укладення договору пайової участі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Крім того, згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати інфляційних втрат і річних процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

В п. 4.1.1. договору (в редакції погодженій в додатковій угоді № 1 до договору) сторонами було погоджено, що у випадку порушення зазначених в п. 3.1. договору строків сплати пайового внеску сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту розрахунку пайового внеску до моменту фактичного виконання зобов'язань по його сплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору в строки та в обсягах, які встановлені укладеним між сторонами договором та додатковою угодою № 4 до договору, тобто до 30.06.2016, залишок пайового внеску до міського бюджету не вніс, у зв'язку з чим у відповідності до положень п. 4.1.1. договору за ним утворився, за розрахунком суду здійсненим за допомогою системи ЛІГА , борг у сумі 37 020 359, 90 грн. з урахуванням коригування суми на індекс інфляції з моменту розрахунку пайового внеску до моменту фактичного виконання зобов'язань по його сплаті.

При здійсненні розрахунку суд виходив із таких вихідних даних: сума залишку пайового внеску - 16 204 440, 00 грн., у відповідності до п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 4; сукупний індекс інфляції за період з 03.02.2010 по 03.02.2017 - 2, 285; період нарахування інфляційних втрат розраховувався судом з моменту здійснення розрахунку (03.02.2010) до моменту фактичного виконання зобов'язань по сплаті (в даному випадку на дату здійснення позивачем розрахунку позовних вимог за позовом у справі), у відповідності до п. 4.1.1. договору в редакції додаткової угоди № 1.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням інфляційних втрат в розмірі 37 286 084, 56 грн. підлягає задоволенню частково, в розмірі розрахованому судом - 37 020 359, 90 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 532 567, 92 грн. - пені за весь період прострочення (218 днів) з 01.07.2016 по 03.02.2017 (дата на яку позивачем здійснено розрахунок пені).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 4.1.2 договору сторони визначили, що у разі прострочення строків сплати пайових внесків, забудовник сплачує пеню в розмірі 0, 1 % від заборгованості пайового внеску, зазначеного у п. 2.1. договору за кожен день прострочення, яка нараховується протягом усього строку прострочення без будь - яких обмежень строків нарахування.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1.2. договору сторонами був визначений строк нарахування пені інший ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, тому суд дійшов висновку що нарахування позивачем пені за період з 01.07.2016 по 03.02.2017 (за 218 днів прострочення) є правомірним.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України внормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України наданими в п. 2.3. його постанови від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

Отже, беручи до уваги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд відзначає, що згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 551 ЦК України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Отже, сума пені, яку просить стягнути позивач, відповідає визначеним договором умовам і не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 3 532 567, 92 грн.

Щодо до доводів відповідача наведених у його відзиві (вих. б/н від 04.05.2017) та поясненнях (вих. б/н від 18.05.2017), то суд відхиляє відповідні доводи з підстав їх недоведеності та не обґрунтованості.

Так, доводи відповідача, що 7 650 120, 00 грн. сплачені ним за договором мають бути зараховані в оплату пайового внеску в розмірі 13 323 610, 00 грн. суперечать положенням чинного законодавства, додаткової угоди № 1 до договору та договору.

Як встановлено судом, в п. 7 додаткової угоди № 1 до договору сторонами було чітко погоджено, що перераховані забудовником пайові кошти у сумі 7 650, 12 тис. грн. зараховуються в оплату пайового внеску, визначеного в п. 6 цієї угоди. В свою чергу в п. 6 додаткової угоди № 1 до договору сторонами погоджено, що забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 23 854, 56 тис. грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у договорі.

В п. 8 додаткової угоди № 1 до договору сторонами погоджено, що забудовник сплачує залишок пайового внеску у сумі 16 204, 44 тис. грн. в термін до 29.10.2012. В подальшому сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до договору, якими строк сплати залишку пайового внеску переносився до 30.06.2016.

У відповідності до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, так правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В п. 6 додаткової угоди № 1 до договору сторонами визначено зобов'язання забудовника перерахувати пайовий внесок у сумі 23 854, 56 тис грн., в п. 8 додаткової угоди № 1 до договору сторонами встановлено зобов'язання забудовника сплатити залишок пайового внеску у сумі 16 204, 44 тис. грн. Так само, в п. 3 додаткових угод № 2, № 3, № 4 до договору встановлено обов'язок забудовника сплатити пайовий внесок у сумі 16 204, 44 тис. грн. Вказані додаткові угоди на момент розгляду справи є чинними, а їх недійсність судом не встановлювалася. Доказів іншого матеріали справи не містять.

Підписавши додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4 до договору відповідач погодився з визначенням за домовленістю сторін розміру залишку пайового внеску в сумі 16 204, 44 тис грн., та підтвердив своє зобов'язання по його сплаті у строк до 30.06.2016. За вказаних обставин суд визнає вищевказані доводи відповідача юридично неспроможними.

Суд також, звертає увагу відповідача на положення ст. 534 ЦК України та п. 4.7 договору, якими визначена черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, що також підтверджують юридичну неспроможність доводів відповідача стосовно того, що сплачені ним 7 650 120, 00 грн. мають бути зараховані в оплату пайового внеску в розмірі 13 323 610, 00 грн. Оскільки, у відповідності до чинного законодавства та умов договору у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає в першу чергу вимоги по сплаті неустойки, і в останню вимоги по сплаті основної суми боргу.

З огляду на вищевикладене, судом відхиляються також доводи відповідача про правомірність нарахування пені за прострочення строків сплати пайового внеску тільки на суму 5 673 490, 00 грн.

Щодо доводів відповідача стосовно понесення ним подвійної юридичної відповідальності у випадку нарахування штрафних санкцій на суму пайового внеску 16 203, 44 тис. грн. (коригування суми боргу на індекс інфляції).

Згідно норм ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 4.1.1. договору (в редакції погодженій в додатковій угоді № 1 до договору), сторонами була встановлена міра відповідальності забудовника за порушення його зобов'язань щодо сплати залишку пайового внеску в розмірі 16 203, 44 тис. грн. у строк встановлений п. 3.1. договору (тобто до 30.06.2016).

Враховуючи зазначене, порушення відповідачем його зобов'язання щодо сплати залишку пайового внеску в розмірі 16 203, 44 тис. грн. вперше стялося 01.07.2016, а штрафні санкції в розмірі 10 530, 95 тис. грн. були нараховані відповідачу за інше правопорушення і до підписання додаткових угод - несплату пайового внеску в розмірі 41 624, 70 тис грн. у строк з травня 2008 року по жовтень 2010 року рівними частками щомісячно.

Статтею 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

Сторони договору підписали додаткові угоди, якими штрафні санкції (пеня та інфляція) у сумі 10 530, 95 тис. грн. включили до розміру пайового внеску та визначили саме пайовий внесок в сумі 23854,56 тис. грн. Цією ж додатковою угодою пайовий внесок в розмірі 23854,56 тис. грн. зменшили на перераховані відповідачем 7650,12 тис. грн. та визначили залишок пайового внеску, що підлягає сплаті в сумі 16204, 44 тис. грн. (23854,56 - 7650 = 16204,44) . Також додатковими угодами були встановлені нові строки сплати саме пайового внеску, а не відстрочення або розстрочення штрафних санкцій.

Так, для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено відповідачем поза межами строків, визначених договором

Таким чином, оскільки сторони погодили додатковими угодами інший строк виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором, тобто змінили цей строк, нарахування позивачем пені на несплачені суми грошового зобов язання є правомірним.

Отже, доводи відповідача, про притягнення його до подвійної юридичної відповідальності у випадку нарахування штрафних санкцій на суму пайового внеску 16 203, 44 тис. грн. (коригування суми боргу на індекс інфляції) відхиляються судом, як необґрунтовані.

Доводи відповідача про невірне визначення позивачем періоду прострочення за який нараховується інфляційні втрати відхиляються судом з тих підстав, що такі доводи суперечать умовам п. 4.1.1. договору (в редакції погодженій в додатковій угоді № 1 до договору), і відповідно є неспроможними.

Пунктом 4.1.1 договору (в редакції погодженій в додатковій угоді № 1 до договору) чітко визначено, що у випадку порушення зазначених в п. 3.1. договору строків сплати пайового внеску: сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту розрахунку пайового внеску до моменту фактичного виконання зобов'язань по його сплаті .

Таким чином, визначення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 03.02.2010 по 03.02.2017 відповідає погодженим сторонами умовам договору, і при цьому, не суперечить чинному законодавству.

Щодо заявленого відповідачем в судовому засіданні усного клопотання про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсними додаткових угод до договору в частині визначення розміру залишку пайового внеску в сумі 16 204 440, 00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Реалізація господарським судом цього права здійснюється в залежності від наявності відповідного клопотання позивача, який і є в даному випадку заінтересованою стороною, оскільки суд наділений правом виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача. Враховуючи відсутність такого клопотання від позивача, у суду відсутні процесуальні підстави для виходу за межі позовних вимог.

При цьому, при розгляді справи судом не встановлено, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору.

Відповідач, також, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій (інфляційних нарахувань та пені) зважаючи на тяжкий майновий стан відповідача, сплату відповідачем більшої половини нарахованого пайового внеску, незначного строку прострочення, готовність завершувати об'єкт будівництва та сплачувати пайовий внесок, відсутність завданих збитків іншим суб'єктам господарських відносин та помилковість нарахування пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 2612.2011 N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Відповідно до ст.. 549 ЦК України визначено поняття неустойки. Індекс інфляції не є неустойкою.

Статтями 551 ЦК України та 233 ГК України передбачено лише зменшення за рішенням суду неустойки (штрафу та пені), відповідно господарський суд не наділений правом, згідно чинного процесуального законодавства, зменшення інфляційних нарахувань. Таким чином, клопотання відповідача у вказаній частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (абзац 3 пункту 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні сторонами договору зобов'язання відповідача було визначено в розмірі 41 624, 70 тис. грн., і не було виконано забудовником у строк визначений договором, а своє зобов'язання по сплаті залишку пайового внеску в розмірі 16 203, 44 тис. грн.. (зменшеного за угодою сторін) відповідач не виконує вже майже протягом семи років, впродовж зазначеного часу строк виконання відповідачем його зобов'язання неодноразово переносився за взаємною згодою сторін, тобто за згодою позивача. Вказане свідчить, про відсутність у кредитора заінтересованості у порушенні зобов'язання боржником та намірів щодо збагачення за рахунок боржника. Також, судом прийнято до уваги, що у відповідності до діючого законодавства пайовий внесок сплачується забудовником до відповідного місцевого бюджету з метою створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

За переконанням суду відповідачем не подано жодного документу (доказу), що свідчив би про винятковість обставин, виходячи з інтересів сторін та який би надав суду дозвіл зменшити розмір пені, застосувавши положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України. Обставини сплати відповідачем більшої половини нарахованого пайового внеску, готовність сплачувати пайовий внесок та помилковість нарахування пені не доведено матеріалами справи, а строк прострочення виконання зобов'язання становить понад шість місяців, що є суттєвим на переконання суду.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин та враховуючи викладене вище позов підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 37 020 359, 90 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 532 567, 92 грн. пені.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, буд. 1-3/2 літ. А; ідентифікаційний код 24748170) на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Києві (р/р 31517921700001, код банку 820019, код ЄДРПОУ 37993783, код доходів 24170000) заборгованість зі сплати пайової участі з урахуванням інфляційних втрат у сумі 37020359 (тридцять сім мільйонів двадцять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн 90 коп. та пеню в сумі 3532567 (три мільйони п'ятсот тридцять дві тисячі п'ятсот шістдесят сім) грн 92 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, буд. 1-3/2 літ. А; ідентифікаційний код 24748170) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; код 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062) витрати по сплаті судового збору в сумі 238437 (двісті тридцять вісім тисяч чотириста тридцять сім) грн 63 коп.

4 . В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.05.2017

Суддя І.В.Усатенко