Рішення

від 23.05.2017 по справі 925/426/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р.                                                  Справа № 925/426/17

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Гень С.Г.,

за участі представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 – представник за довіреністю,

від відповідача – ОСОБА_2 – представник за довіреністю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Вітіс Груп”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс”,

м. Черкаси

про стягнення 22 875 грн. 40 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Вітіс Груп” до товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс” про стягнення боргу у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06 травня 2016 року за №70-ОД в розмірі 22 875 грн. 40 коп., а саме: 16 661 грн. 77 коп. основний борг, 1 666 грн. 17 коп. штраф, 2 601 грн. 24 коп. пеня, 429 грн. 21 коп. 3% річних та 1 517 грн. 01 коп. інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 12 квітня 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 27 квітня 2017 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 27 квітня 2017 року на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 23 травня 2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 22 травня 2017 року та зазначав, що договір поставки від 06 травня 2016 року підписаний лише керівником Одеського представництва товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс”, що суперечить п. 10.7 Положення про Одеське представництво відповідача, згідно якого всі правочини підписуються двома особами: керівниками товариства та представництва.

Оскільки вищевказаний правочин підписаний представником з перевищенням повноважень, а договір відповідачем схвалений не був, то договір поставки, як зазначав відповідач, жодних прав та обов’язків для останнього не створив.

У зв’язку з вищенаведеним, відповідач просив суд у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні, яке відбулося 23 травня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/426/17.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 06 травня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Вітіс Груп” (постачальник) та Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс” (покупець) було укладено договір поставки за №70-ОД.

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов’язався поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцеві замовлений товар, а покупець – приймати товар та своєчасно оплачувати його у порядку, визначеному умовами цього договору. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач свої зобов’язання за договором поставки виконав та поставив відповідачу товар на суму 19 753 грн. 85 коп., що підтверджується копією видаткової накладної №161272 від 10 травня 2016 року.

Товар було прийнято Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс”, що підтверджується підписом уповноваженої особи у видатковій накладній та відтиском печатки представництва.

В подальшому Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс” було повернуто позивачу частину товару на суму 3 092 грн. 08 коп., що підтверджується копією накладної на повернення від покупця №2323 від 22 серпня 2016 року.

Однак обов’язок щодо оплати поставленого товару покупець не виконав, в зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 16 661 грн. 77 коп.

Як зазначалося вище відповідач заперечував проти позову, оскільки договір поставки підписаний особою з перевищенням своїх повноважень.

Згідно ч. ч. 2-5 ст. 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Приписами статті 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. У свою чергу настання передбачених статтею 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правова позиція з цього питання викладена в підпункті 3.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”.

Оскільки прийнятий товар відповідач на момент розгляду справи в суді позивачу не повернув, прострочка оплати складає фактично рік, слід дійти висновку, останній вчинив дії щодо схвалення договору поставки від 06 травня 2016 року.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто правомірність правочину презюмується.

Договір поставки в судовому порядку не визнавався недійсним.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.2. договору термін сплати 21 календарний день з дати поставки товару.

Отже, з урахуванням умов п. 4.2. договору поставки строк оплати поставленого товару настав 31 травня 2016 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору поставки, розрахунку з позивачем за поставлений товар.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином сума боргу в розмірі 16 661 грн. 77 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 5.4. договору у разі затримки оплати за отриманий товар, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 601 грн. 24 коп. пені нарахованої на суму боргу за період з 01 червня 2016 року по 30 листопада 2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 1 517 грн. 01 коп. боргу, що виник внаслідок інфляції нарахованого за період з червня 2016 року по березень 2017 року та 429 грн. 21 коп. 3% річних нарахованих за період з 01 червня 2016 року по 10 квітня 2017 року на суму боргу 16 661 грн. 77 коп.

Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3.” судом встановлено, що пеня та 3% річних нараховано вірно, розмір інфляційних нараховано позивачем в меншому розмірі, однак позивач самостійно визначив суму інфляційних, а тому з відповідача підлягає стягненню 1 517 грн. 01 коп. інфляційних втрат, а також 2 601 грн. 24 коп. пені та 429 грн. 21 коп. 3% річних.

Згідно п. 5.1. договору сторона, що не виконує належним чином умови договору, зобов’язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або виконаного неналежним чином зобов’язання.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 666 грн. 17 коп. штрафу, що складає 10% від суми боргу (неоплаченого товару).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому судом враховано відповідні висновки, що викладені в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року N 06/5026/1052/2011.

Оскільки відповідачем не було виконано свого обов’язку щодо сплати вартості поставленого товару, то заявлена сума штрафу підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

          На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс люкс”, вул. Фрунзе,145, м. Черкаси, ідентифікаційний код 39920413 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Вітіс Груп”, вул. Шулявська,10/12-Д, м. Київ, ідентифікаційний код 36126345 – 16 661 грн. 77 коп. основного боргу, 1 517 грн. 01 коп. інфляційних втрат, 429 грн. 21 коп. 3% річних, 2 601 грн. 24 коп. пені, 1 666 грн. 17 коп. штрафу та 1 600 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 24 травня 2017 року.

Суддя                     А.В.Васянович