Постанова

від 29.11.2017 по справі 925/426/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 925/426/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В., суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А. за участю представників: позивача не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином відповідача не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі№925/426/17 господарського суду Черкаської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" простягнення заборгованості у сумі 22875,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" про стягнення боргу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06 травня 2016 року за №70-ОД в розмірі 22875,40 грн., з якого: 16661,77 грн. основний борг, 1666,17 грн. штраф, 2601,24 грн. пеня, 429,21 грн. 3% річних та 1517,01 грн. інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 (суддя Васянович А.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 (головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Чорна Л.В., Разіна Т.І.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Сервіс люкс" на користь ТОВ "Вітіс Груп" 16661,71 грн. основного боргу, 1517,01 грн. інфляційних втрат, 429,21 грн. 3% річних, 2601,24 грн. пені, 1666,17 грн. штрафу.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судові рішення ухвалено з порушенням положень статті 241 Цивільного кодексу України, без повного всебічного з'ясування обставин справи, висновки суду, викладені в рішенні не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Алєєва І.В., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.11.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача у судовому засіданні 29.11.2017, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 06.05.2016 між ТОВ "Вітіс Груп" (постачальник) та Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" (покупець) було укладено договір поставки №70-ОД, згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцеві замовлений товар, а покупець - приймати товар та своєчасно оплачувати його у порядку, визначеному умовами цього договору. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 19753,85 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №161272 від 10.05.2016 (а.с. 12-13)

Товар було прийнято Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс", що підтверджується підписом уповноваженої особи у видатковій накладній та відтиском печатки представництва.

В подальшому, Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" було повернуто позивачу частину товару на суму 3092,08 грн., що підтверджується копією накладної на повернення від покупця №2323 від 22.08.2016 (а.с. 42)

Однак, обов'язок щодо оплати поставленого товару покупець не виконав, що слугувало підставою для звернення з даним позовом про стягнення з відповідача 16661,77 грн. неоплаченої частини товару.

В свою чергу, відповідач повністю заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що договір поставки підписаний особою з перевищенням своїх повноважень.

Твердження відповідача про те, що договір поставки від 06.05.2016 підписаний лише керівником Одеського представництва товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс", що суперечить пункту 10.7 Положення про Одеське представництво відповідача, згідно якого всі правочини підписуються двома особами керівниками товариства та представництва, судами правомірно спростовано з огляду на те, що згідно частин 2-5 статті 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Приписами статті 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. У свою чергу настання передбачених статтею 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правова позиція з цього питання викладена в підпункті 3.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Колегія суддів вважає правомірним висновки судів першої та апеляційної інстанції в тій частині, що враховуючи те, що прийнятий товар відповідач на момент розгляду справи в суді позивачу не повернув, наразі прострочка оплати складає фактично рік, то слід дійти висновку, що останній вчинив дії щодо схвалення договору поставки від 06.05.2016.

Також, судами вірно зазначено, що згідно Статуту ТОВ "Сервіс люкс" від 12.02.2016 ОСОБА_4, яка є підписантом від імені представництва спірного договору поставки від 06.05.2016 №70-ОД, є засновником товариства та має 50% частки у статутному фонді основного товариства (а.с.61) В той же час, згідно Положення про Одеське представництво ТОВ "Сервіс люкс" від 25.11.2015 та Наказу №3 від 15.02.2016 (а.с.33) ОСОБА_4 призначено директором Одеського представництва ТОВ "Сервіс люкс". Таким чином, оскільки ОСОБА_4 є і засновником товариства і призначена на посаду директора представництва товариства, наведене свідчить про обізнаність сторони даного договору з таким Статутом, Положенням про Одеське представництво, у частині, яка стосується відповідних повноважень, умов щодо підписання договорів, і відповідно спростовує ствердження скаржника про те, що ТОВ "Сервіс люкс" взагалі не було відомо про укладення спірного договору.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто правомірність правочину презюмується.

Слід звернути увагу, що спірний договір поставки в судовому порядку не визнавався недійсним.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 4.2. договору сторонами визначено, термін сплати 21 календарний день з дати поставки товару.

Таким чином, з урахуванням умов пункту 4.2 договору поставки, строк оплати поставленого товару настав 31.05.2016.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведено, касаційна інстанція погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача боргу в розмірі 16661,77 грн.

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 1666,17 грн. штрафу, 2601,24 грн. пені, 429,21 грн. 3% річних та 1517,01 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 546 та статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається, як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 5.4 договору у разі затримки оплати за отриманий товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2601,24 грн. пені, нарахованої на суму боргу за період з 01.06.2016 по 30.11.2016.

Названий розрахунок позивача колегією суддів перевірено, визнано обґрунтованим та арифметично вірним, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2601,24 грн.

Згідно пункту 5.1 договору сторона, що не виконує належним чином умови договору, зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або виконаного неналежним чином зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, слід взяти до уваги відповідні висновки, що викладені в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 №06/5026/1052/2011.

Таким чином, оскільки відповідачем не було виконано свого обов'язку щодо сплати вартості поставленого товару, то заявлена сума штрафу у розмірі 1666,17 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення 1517,01 грн. інфляційних втрат за період з червня 2016 року по березень 2017 року та 429,21 грн. 3% річних нарахованих за період з 01.06.2016 по 10.04.2017 на суму боргу 16661,77 грн.

Колегія суддів апеляційного суду, здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних дійшла вірного висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних на суму 429,21 грн.

При цьому, розмір інфляційних обраховано позивачем в меншому розмірі ніж за розрахунком суду, однак, враховуючи те, що у апеляційного господарського суду відсутні підстави виходити за межі позовних вимог з відповідача підлягає стягненню 1517,01 грн. інфляційних втрат.

Інших доводів та доказів, окрім того, що договір поставки підписаний особою з перевищенням своїх повноважень, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі відповідачем не наведено.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про наступне.

У відповідності до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів касаційної інстанції вирішуючи даний спір опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Відповідно до статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 111 7 Господарського процесуального кодексу України).

Інші доводи скаржника, зазначені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують встановленого судами попередніх інстанції та стосуються переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції.

За таких обставин, підстав для скасування судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі № 925/426/17 господарського суду Черкаської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді І. Алєєва

В. Корсак