Постанова

від 23.05.2017 по справі 815/7397/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/7397/16

Категорія: 3.5 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

23 травня 2017 року Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

судді - Потапчука В.О.

судді - Семенюка Г.В.

за участю секретаря - Алексєєвої Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці в Одеській області про скасування постанов №№ 88, 89, 90 від 27.09.2016 року про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2017 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якому просила скасувати постанови №№ 88, 89, 90 від 27.09.2016 року про накладення штрафу за порушення законодавство про працю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 27.09.2016 року посадові особи Головного управління Держпраці в Одеській області ухвалили постанови №№ 88, 89, 90 про накладення на позивача штрафних санкцій за недотримання трудового законодавства України. Позивач не погоджується із вказаними постановами, посилаючись на те, що про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлена не була, що, на її думку, свідчить про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов чотирьох пунктів постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 209, яка встановлює порядок накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Також, в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних постанов, позивач послалась на те, що станом на день початку оскаржуваної перевірки трудові договори були нею укладені з усіма працівниками, а інші порушення встановлені відповідачем усунені на виконання вимог припису позивача, у строк, встановлений цим приписом. На підставі наведеного, позивач вважає, що у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваних постанов про накладення на неї штрафу за порушення законодавство про працю.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року заявлений позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанови №№ 88, 89, 90 від 27.09.2016 року про накладання штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці Одеської області за порушення законодавства про працю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпраці в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняття нової постанови про відмову в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 29.08.2016 року по 09.09.2016 року, відповідно до наказу ГУ Держпраці України в Одеській області від 26.08.2016 року № 1083 та направлення на перевірку від 26.08.2016 року № 15/-1/-29-2029, посадовими особами відповідача була проведена перевірки додержання ФОП ОСОБА_2 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування безпосередньо за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт № 15-31-032/0588 від 29.08.2016 року (а.с.16-23).

На підставі висновків наведеного акту, за встановлені з боку позивача порушення вимог: ч. 1 ст. 53 КЗпП України - тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів не скорочена на 1 годину за червень-серпень 2016 року; ч. 2 ст. 65 КЗпП України - облік надурочних годин кожного працівника не ведеться за червень-серпень 2016 року; ст. 72 КЗпП України - робота у вихідний день не компенсується за згодою сторін іншим днем відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі за червень-серпень 2016 року; ч. 1 ст. 94 КЗпП України - заробітна плата працівнику не виплачується за виконану ним роботу за червень-серпень 2016 року, відповідачем винесено постанову від 27.09.2016 року № 88, якою згідно абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 1450 грн.

За встановлені з боку позивача порушення вимог: ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме допуск працівників ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем винесено постанову від 27.09.2016 року № 89, якою згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 130500 грн.

За встановлені з боку позивача порушення вимог: ст. 107 КЗпП України, а саме робота працівників позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у святкові і неробочі дні у червні-серпні 2016 року не оплачена у подвійному розмірі; ст. 106 КЗпП України, а саме робота працівників позивача за погодинною системою оплати праці в надурочний час не оплачується в подвійному розмірі годинної ставки, відповідачем винесено постанову від 27.09.2016 року № 89, якою згідно абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 72500 грн.

Не погоджуючись із вказаними постановами, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу та задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції послався на те, що відповідачем було порушено п.п. 6, 7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 року, оскільки справа була розглянута без участі представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 29.08.2016 року, тобто на день перевірки, трудові договори позивачем укладені з усіма працівниками, тобто зазначені в акті перевірки відомості про відсутність договорів спростовуються.

Крім того, скасовуючи оскаржувані постанови про накладення на позивача штрафів за порушення законодавство про працю, суд першої інстанції послався на встановлені обставини усунення порушення позивачем зазначених в приписі від 09.09.2016 року № 15-31-032/0588-0520.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи спірне питання, з огляду на викладене.

Підставою для накладення на позивача штрафу у розмірі 1450 грн. оскаржуваною постановою від 27.09.2016 року № 88 згідно абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України стали встановлені з боку останньої порушення вимог: ч. 1 ст. 53 КЗпП України - тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів не скорочена на 1 годину за червень-серпень 2016 року; ч. 2 ст. 65 КЗпП України - облік надурочних годин кожного працівника не ведеться за червень-серпень 2016 року; ст. 72 КЗпП України - робота у вихідний день не компенсується за згодою сторін іншим днем відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі за червень-серпень 2016 року; ч. 1 ст. 94 КЗпП України - заробітна плата працівнику не виплачується за виконану ним роботу за червень-серпень 2016 року.

Згідно вимог ч. 1 ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

За правилами ч. 1 ст. 53 КЗпП України напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

При цьому, згідно вимог ч. 2 ст. 65 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Також, за правилами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Згідно вимог ч. 1 ст. 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Згідно вимог ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з табелем обліку робочого часу працівників позивача за червень 2016 року (а.с.133) ОСОБА_5 відпрацював 10.06.2016 року, 13-15.06.2016 року, 16.06.2016 року, 17.06.2016 року, 20-24.06.2016 року, 27-30.06.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_6 відпрацювала 16-18.06.2016 року, 17.06.2016 року, 21-25.06.2016 року, 28-30.06.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_7 відпрацював 16.06.2016 року, 17.06.2016 року, 20-24.06.2016 року, 27-30.06.2016 року - щоденно 8 годин.

Згідно з табелем обліку робочого часу працівників позивача за липень 2016 року (а.с.134) ОСОБА_5 відпрацював 01.07.2016 року, 04-08.07.2016 року, 11-15.07.2016 року, 18-22.07.2016 року, 25-29.07.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_6 відпрацювала 01-02.07.2016 року, 05-09.07.2016 року, 12-16.07.2016 року, 19-23.07.2016 року, 26-30.07.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_7 відпрацював 01.07.2016 року, 04-08.07.2016 року, 11-15.07.2016 року, 18-22.07.2016 року, 25-29.07.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_1 відпрацювала 21-24.07.2016 року, 26-27.07.2016 року, 29-31.07.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_3 відпрацював 21-24.07.2016 року, 26-29.07.2016 року, 31.07.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_4 відпрацювала 21-24.07.2016 року, 26-27.07.2016 року, 29-31.07.2016 року - щоденно 8 годин.

Згідно з табелем обліку робочого часу працівників позивача за липень 2016 року (а.с.135) ОСОБА_5 відпрацював 01-05.08.2016 року, 08-12.08.2016 року, 15-19.08.2016 року, 22-25.08.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_6 відпрацювала 01-06.08.2016 року, 09-13.08.2016 року, 16-20.08.2016 року, 23-25.08.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_7 відпрацював 01-05.08.2016 року, 08-12.08.2016 року, 15-19.08.2016 року, 22-25.08.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_1 відпрацювала 02-03.08.2016 року, 05-07.08.2016 року, 09-10.08.2016 року, 12-14.08.2016 року, 16-17.08.2016 року, 19-21.08.2016 року, 23-24.08.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_3 відпрацював 02-05.08.2016 року, 07.08.2016 року, 09-12.08.2016 року, 14.08.2016 року, 16-19.08.2016 року, 21.08.2016 року, 23-25.08.2016 року - щоденно 8 годин; ОСОБА_4 відпрацювала 02-03.08.2016 року, 05-07.08.2016 року, 09-10.08.2016 року, 12-14.08.2016 року, 16-17.08.2016 року, 19-21.08.2016 року, 23-24.08.2016 року - щоденно 8 годин.

Таким чином, вказаними табелями обліку робочого часу працівників позивача підтверджується факт допущення з боку позивача порушення вимог ч. 1 ст. 53 КЗпП України, а саме не скорочення на 1 годину тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів.

Також, дослідженими судом апеляційної інстанції табелями обліку робочого часу працівників позивача за червень - серпень 2016 року, відомостями про видачу заробітної плати за червень - серпень 2016 року (а.с.125-135) підтверджується, що позивачем за вказаний період не вівся облік надурочних годин кожного працівника, робота працівників позивача у вихідні дні не компенсувалась за згодою сторін іншим днем відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі, а також відповідно заробітна плата працівникам позивача не виплачувалась за виконану ним роботу, що є порушенням наведених вимог ч. 1 ст. 53, ч. 2 ст. 65, ст. 72, ч. 1 ст. 94 КЗпП України.

Встановлені відповідачем порушення з боку позивача вимог ч. 1 ст. 53, ч. 2 ст. 65, ст. 72, ч. 1 ст. 94 КЗпП України не спростовуються позивачем, а навпаки підтверджуються останньою.

Так, як зазначає сам позивач, на виконання вимог припису відповідача останньою були складені додаткові табеля обліку робочого часу за червень - серпень 2016 року, в яких визначено кількісні показники роботи працівників позивача надурочно та у вихідні, святкові дні (а.с.31-33).

Також, наданою позивачем додатковою відомістю донарахування заробітної плати ФОП ОСОБА_8 за червень - серпень 2016 року від 03.10.2016 року та видатковим касовим ордером від 03.10.2016 року підтверджується, що заробітна плата працівникам позивача за червень - серпень 2016 року була виплачена у повному обсязі лише у жовтні 2016 року (а.с.38-39).

Відповідно до вимог абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Таким чином, з огляду на встановлення під час проведення перевірки позивача фактів допущення з боку останньої порушень вимог ч. 1 ст. 53, ч. 2 ст. 65, ст. 72, ч. 1 ст. 94 КЗпП України, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується позивачем, колегія суддів вважає, що відповідачем цілком обґрунтовано та правомірно накладено на позивача штраф у розмірі 1450 грн. оскаржуваною постановою від 27.09.2016 року № 88.

Підставою для накладення на позивача штрафу у розмірі 72500 грн. оскаржуваною постановою від 27.09.2016 року № 90 згідно абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України стали встановлені з боку останньої порушення вимог: ст. 107 КЗпП України, а саме робота працівників позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у святкові і неробочі дні у червні-серпні 2016 року не оплачена у подвійному розмірі; ст. 106 КЗпП України, а саме робота працівників позивача за погодинною системою оплати праці в надурочний час не оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Статтею 17 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 року № 2017-III визначено основні державні соціальні гарантії.

Зокрема, до числа основних державних соціальних гарантій належить мінімальний розмір заробітної плати.

Статтею 11 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 року № 108/95-ВР передбачено, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати як мінімальні гарантії з оплати праці визначаються генеральною угодою.

Частиною 2 статті 12 цього Закону встановлено, що норми i гарантії з оплати праці, передбачені ч. 1 цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

До них, зокрема, належать норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Згідно вимог ч. 1 ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

За правилами ч. 1 ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Також, частинами 1, 2 статті 73 КЗпП України визначено перелік святкових і неробочих днів.

За правилами ч. 3 ст. 73 КЗпП України у дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 73 КЗпП України робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки.

Згідно наявних в матеріалах справи табелів обліку робочого часу працівників позивача за червень-серпень 2016 року (а.с.133-135), додаткових табелів обліку робочого часу за червень-серпень 2016 року (а.с.31-33) працівники позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у наведений період працювали надурочно та у святкові дні.

Проте, згідно відомостей про видачу заробітної плати за червень - серпень 2016 року (а.с.125-135) оплата роботи наведеним працівникам надурочно та у святкові дні не проведена позивачем у подвійному розмірі, що є порушенням вимог ст.ст. 106, 107 КЗпП України та свідчить про недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Встановлені відповідачем порушення з боку позивача вимог ст.ст. 106, 107 КЗпП України не спростовуються позивачем, а навпаки підтверджуються останньою.

Так, як зазначає сама позивач, заробітна плата працівникам позивача за червень - серпень 2016 року була виплачена з урахуванням відпрацьованих ними святкових днів та роботи надурочно лише у жовтні 2016 року на виконання вимог припису відповідача відповідно до додаткової відомості про донарахування заробітної плати ФОП ОСОБА_8 за червень - серпень 2016 року від 03.10.2016 року та видаткового касового ордеру від 03.10.2016 року (а.с.38-39).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлення під час проведення перевірки позивача фактів допущення з боку останньої порушень вимог ст.ст. 106, 107 КЗпП України, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується позивачем, колегія суддів вважає, що відповідачем цілком обґрунтовано та правомірно накладено на позивача штраф оскаржуваною постановою від 27.09.2016 року № 90.

Посилання позивача, як на підставу для скасування оскаржуваних постанов, з чим погодився суд першої інстанції, на факт усунення порушень вимог ст.ст. ч. 1 ст. 53, ч. 2 ст. 65, ст. 72, ч. 1 ст. 94, 106, 107 КЗпП України самостійно на виконання вимог припису відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки усунення встановлених відповідачем порушень законодавства про працю не звільняє позивача від відповідальності за допущення таких порушень.

Колегія суддів зазначає, що усунення виявлених порушень при проведені перевірки не є підставою для скасування штрафних санкцій, які застосовані за сам факт вчинення порушення у сфері законодавства про працю.

Що стосується посилань позивача та суду першої інстанції, як на підставу для скасування оскаржуваних постанов, на допущення відповідачем порушення порядку накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 209, в частині розгляду справи про накладення на позивача штрафу за її відсутності та без її повідомлення, колегія суддів також вважає такі посилання позивача та суду першої інстанції безпідставними з огляду на викладене.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.

У відповідності до пункту 2 вказаного Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Згідно п.п. 3, 4, 5, 6 наведеного Порядку уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що справа про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю була розглянута за її відсутності.

При цьому, згідно відміток на повідомленні від 19.09.2016 року № 72 про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафів на ФОП ОСОБА_2 вказане повідомлення про дату, час та місце проведення розгляду наведеної справи відносно позивача передано останній головним державним інспектором Багно В.В. шляхом направлення телефонограми у присутності двох свідків, що засвідчено їх підписами (а.с.110).

Зазначені обставини свідчать про дотримання відповідачем вимог п. 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та відповідно наявності підстав у останнього для розгляду справи про накладення штрафу на позивача за її відсутності, що відповідає вимог п. 7 цього Порядку.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних позивачем постанов від 27.09.2016 року №№ 88, 90 та про наявність підстав для задоволення вимог позивача у цій частині.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови від 27.09.2016 року № 89 колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для накладення на позивача штрафу у розмірі 130500 грн. оскаржуваною постановою від 27.09.2016 року № 89 згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України стали встановлені з боку останньої порушення вимог: ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме допуск працівників ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

За правилами ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно наданих самим відповідачем копій табелів обліку робочого часу працівників позивача за червень-серпень 2016 року (а.с.133-135) працівники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 працювали у ФОП ОСОБА_2 з 21.07.2016 року.

Станом на наведену дату - 21.07.2016 року, позивачем були укладені письмові трудові договори з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що підтверджується наявними в матеріалах справи трудовими договорами від 21.07.2016 року між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (а.с.75-77).

Також, матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем повідомлення до Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області про прийняття вказаних працівників на роботу 20.07.2016 року (а.с.66).

При цьому, згідно вказаного повідомлення дата початку роботи ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є 21.07.2016 року, що узгоджується з відомостями табелів обліку робочого часу працівників позивача за червень-серпень 2016 року (а.с.133-135).

Крім того, згідно наданих позивачем копій наказів про прийняття ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на роботу від 20.07.2016 року №№ 14, 15, 16 (а.с.69-70) вказані працівники прийняті на роботу позивача з 21.07.2016 року.

Будь-яких доказів на підтвердження факту допуску позивачем наведених працівників до роботи без оформлення трудового договору та відповідного повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідачем не надано, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду.

Посилання апелянта на акт перевірки Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, яким, як вважає апелянт зафіксовано факт допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору та відповідного повідомлення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки доказів на підтвердження викладених у цьому акті обставин відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність винесення постанови від 27.09.2016 року № 89, а тому вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування цієї постанови є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права,що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів, керуючись ст. 202 КАС України вважає, що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці в Одеській області про скасування постанов №№ 88, 89, 90 від 27.09.2016 року про накладення штрафу - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.09.2016 року № 89, якою на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 130500 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 25 травня 2017 року.

Головуючий: Л.П. Шеметенко

Суддя: В.О. Потапчук

Суддя: Г.В. Семенюк