Рішення

від 19.05.2017 по справі 541/726/17

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/726/17

Провадження №2/541/551/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 травня 2017 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренка Ю.В..,

з участю секретаря судового засідання - Олешко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підприємства імені Зубковського про стягнення боргу з врахуванням індексу інфляції, пені, 3% річних, розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и в:

31.03.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 підприємства імені Зубковського про стягнення боргу по орендній платі з врахуванням індексу інфляції, пені та 3% річних, розірвання договору оренди землі.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення розміром 2,8223 га. з кадастровим номером 5323289600:00:002:0016, яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області. 15 грудня 2012 року між нею і відповідачем було укладено договір оренди землі № 83, який зареєстрований 26 грудня 2013 року. Умовами п.31 договору орендар зобов'язується прийняти земельну ділянку та приступити до її використання в строки, встановлені цим договором, який буде зареєстрований у відповідності до закону. Умовами п.38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором. Умовами п.39 договору допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у випадку невиплати орендної плати в повному обсязі до 01.01. поточного року за попередній рік оренди землі (договір вважається розірваним з 01.02. поточного року). Відповідач виплатив позивачу орендну плату за 2013 рік, чим підтвердив, що ним було порушено вимоги п.31 договору, тобто він використав спірну земельну ділянку до дати державної реєстрації договору, що є підставою для розірвання договору за умов, передбачених п.38 договору.

Також позивач зазначив, що п.9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (43200,97 грн.), що становить на момент підписання договору 3024,07 грн. При цьому позивач вважає, що п.10 договору є нечинним, так як сторони до його реєстрації не визначилися з порядком обчислення розміру орендної плати. Посилаючись на ч.3 ст.21 Закону України Про оренду землі позивач стверджує, що розмір орендної плати необхідно коригувати на індекс інфляції на момент виплати орендної плати. На цій підставі, із застосуванням відповідних коефіцієнтів інфляції, позивачем здійснено розрахунок заборгованості по орендній платі. Відповідно до даного розрахунку заборгованість по орендній платі в 2014 році становить 771,88 грн., за 2015 рік - 1662,34 грн., а за 2016 рік - 1413,48 грн. Враховуючи не виплату орендної плати в повному обсязі за вищевказані роки, що є систематичним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, позивач неодноразово зверталася до відповідача з вимогою щодо розірвання договору оренди землі та повернення їй земельної ділянки. Останній раз лист-повідомлення було направлено 06.03.2017 року (отриманий відповідачем 09.03.2017р.) але у встановлений позивачем триденний строк з дати отримання листа-повідомлення й до дня подання позову відповідач жодних дій не вчинив, тобто ухиляється від повернення спірної земельної ділянки, що спонукало позивача звернутися до суду з даним позовом, в якому вона просить стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 5047,38 грн., з них сума основного боргу з врахуванням інфляції у розмірі 4620,24 грн., 3% річних у сумі 123,70 грн., пеня в сумі 303,44 грн., та розірвати договір оренди землі № 83, укладений 15.12.2012 року на земельну ділянку площею 2,8223га, кадастровий номер 5323289600:00:002:0016, розташовану на території Ярмаківської сільської ради, укладений між позивачем та відповідачем і зареєстрований реєстраційною службою Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області 26.12.2013 року за індексним номером 9665590.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, направила до суду заяву, в якій позов підтримала повністю, просила його задовольнити, розглянути справу без її участі (а.с.35).

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 (а.с. 32, 33, 34) в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_4 (а.с.37, 38) в судовому засіданні позов не визнав та в його задоволенні просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с.39-42), згідно з якими, в зв'язку з тим, що на момент укладення спірного договору (15.12.2012) право власності позивача на земельну ділянку не було зареєстроване відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , то й право оренди ПП ім.Зубковського цієї земельної ділянки не могло бути зареєстроване. При цьому позивач не надавала право відповідачу зареєструвати її право власності на земельну ділянку, проте зареєструвати право оренди відповідача могла будь-яка сторона договору, тому зазначені позивачем обставини виникли не з вини відповідача. Також відмічено, що згаданим законом не встановлено жодних строків або термінів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєструвала 29.12.2013 року. В той же самий день було зареєстроване й право її оренди ПП ім.Зубковського. Крім цього зазначено, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18.01.2017 року по цивільній справі № 6-2777цс16, договір оренди землі між ПП ім.Зубковського та ОСОБА_1 набув чинності лише з моменту його державної реєстрації 29.12.2013 року і з цього часу почали діяти права та обов'язки сторін по договору. Тому відповідно до ст.17 Закону України Про оренду землі вважається, що позивач передала земельну ділянку в оренду відповідачу з моменту державної реєстрації права її оренди, тобто з 29.12.2013 року. Всі правовідносини між сторонами до державної реєстрації права оренди відбулися не за цим договором, а тому не можуть бути підставою для його розірвання. З приводу внесення орендної плати з урахуванням інфляції представник відповідача зазначив, що відповідно до ст.21 Закону України Про оренду землі розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Пунктом 10 спірного договору оренди сторони погодили, що обчислення орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації, що відповідає положенням п.10 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220. Сторонами в спірному договорі визначена орендна плата у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначаючи про індекс інфляції позивач наводить у позовній заяві значення індексу споживчих цін, які обчислені та опубліковані в офіційних періодичних виданнях центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, відповідно до положень ст.3 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , яким передбачено що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. За приписами п.3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 до об'єктів індексації не відносяться доходи громадян від здачі в оренду майна. Отже порядок розрахунку індексації орендної плати за землю, наведений позивачем та передбачений вказаними Законом і Порядком, до цих правовідносин не застосовується. Проте, чинним законодавством, зокрема ст.289 Податкового кодексу України, визначений інший порядок індексації орендної плати за землю, відповідно до якого відповідач вносив позивачу орендну плату за землю з урахуванням індексації (індексу інфляції), а тому сплатив її в повному обсязі. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати відповідача на оплату допомоги адвоката.

Суд заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та проаналізувавши письмові докази у справі приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 2,8223 га. з кадастровим номером 5323289600:00:002:0016, яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 656230 (а.с.6) та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.12.2013 (а.с.10).

15 грудня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 підприємством ім.Зубковського було укладено договір оренди землі № 83, згідно з п.п. 2, 8 якого позивач передав в оренду відповідачу вказану земельну ділянку строком на 5 років починаючи з дати реєстрації договору (а.с.7-8). Пунктом 43 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди землі № 83 від 15.12.2012 року зареєстрований 26.12.2013 року реєстраційною службою Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 4135322 (а.с. 11). Отже, вказаний договір набрав чинності з 26.12.2013 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18.01.2017 року по цивільній справі № 6-2777цс16, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Згідно з ст.360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного суд вважає, що дії сторін договору, направлені на його виконання до набрання ним чинності, не можна вважати невиконанням обов'язків передбачених договором, оскільки права та обов'язки по договору не почали діяти.

Крім того, пунктом 29 договору обов'язок передати в користування земельну ділянку покладений на орендодавця, тобто позивача, і відповідно до п.20 договору така передача здійснюється у 5-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання передачі, а п.31 спірного договору передбачений обов'язок орендаря прийняти земельну ділянку та приступити до її використання в строки, встановлені цим договором, який буде зареєстрований у відповідності до закону. При цьому строки, в які орендар повинен приступити до використання прийнятої земельної ділянки, договором не встановлені, а п.31 договору не містить обмежень щодо того, коли можна починати використання переданої орендодавцем земельної ділянки, яку орендар зобов'язаний прийняти.

Згідно з наявним у матеріалах справи актом про передачу та прийом земельної ділянки позивач передала відповідачу земельну ділянку, зазначену в спірному договорі, 15 грудня 2012 року (а.с.9), тобто вчинила дії, спрямовані на використання земельної ділянки до набрання чинності договором оренди землі, внаслідок чого отримала за використання земельної ділянки у 2013 році дохід в сумі 3024,07 грн., що підтверджується довідками відповідача (а.с.12, 46), відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с.47) та не заперечується її представником.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Частиною 9 ст.93 ЗК України також передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разу істотного порушення договору другою стороною та інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 32 Закону України Про оренду землі , на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Оскільки позивачем та її представником під час розгляду справи судом не зазначено та не доведено, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки позивача до набрання чинності договором оренди землі №83 від 15.12.2012 позивач була позбавлена значною мірою того, на що вона розраховувала при укладенні договору, та враховуючи що права та обов'язки по договору на той час не почали діяти, вказана обставина не може бути підставою для розірвання договору ні відповідно до закону, ні відповідно до договору.

Щодо вимог позивача про порушення умов договору в частині виплати орендної плати суд вважає наступне.

Як зазначеноу постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст.627 ЦК України. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Таким чином, підписання позивачем згаданого договору оренди свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та те, що волевиявлення позивача було спрямоване саме на передачу земельної ділянки в оренду та отримання орендної плати в розмірі і порядку, передбаченому договором.

Отже твердження позивача та його представника про те, що п.10 договору є нечинним, так як сторони до його реєстрації не визначилися з порядком обчислення розміру орендної плати, є безпідставним.

Відповідно до пунктів 8 та 11 договору оренди землі орендар вносить орендну плату в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року. На момент укладення договору оренди землі, його сторонами в п. 5 визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Пунктом 10 договору оренди землі визначено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Те, що сторони дійшли згоди щодо цієї умови договору, підтверджується, крім його підписання сторонами, також і отриманням позивачем орендної плати, яка щорічно виплачувалась у сумі, більшій ніж за попередній рік, пропорційно до збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при тому, що зміни до договору щодо її розміру у відсотках сторонами не вносились.

Згідно з ст.15 Закону України Про оренду землі однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Умови укладеного між сторонами договору оренди землі не містять положень щодо застосування індексів інфляції при внесенні орендної плати, як вже було зазначено, ними передбачене інше - обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації. Аналізуючи ці умови договору суд приходить до висновку що сторони мали на увазі індексацію нормативної грошової оцінки землі, оскільки індексація грошових доходів населення відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення до даних правовідносин не застосовується, а інших видів індексації діючим законодавством не передбачено.

Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена ст.289 Податкового кодексу України, згідно з якою для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, суд вважає, що оскільки розрахунок коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки базується на врахуванні індексу споживчих цін, що є основним показником рівня інфляції в державі, для додаткового застосування індексу інфляції до розміру орендної плати немає підстав.

Як вбачається з копій повідомлень Управління Держземагентства у Миргородському районі Полтавської області та Управління Держгеокадастру у Миргородському районі Полтавської області за період чинності спірного договору оренди (а.с. 43, 44, 45) вартість однієї земельної ділянки, виділеної за рахунок однієї земельної частки (паю) в межах Ярмаківської сільської ради становила: станом на 01.01.2014 - 43200,97 грн., станом на 01.01.2015 - 53960,71 грн., станом на 01.01.2016 - 64752,85 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов договору розмір орендної плати за 2014 рік становить - 43200,97 грн.?7% = 3024,07 грн., за 2015 рік - 53960,71 грн.?7% = 3777,25 грн., за 2016 рік - 64752,85 грн.?7% = 4532,70 грн.

Згідно з довідками відповідача (а.с.12, 46) достовірність яких не заперечувалась представником позивача у судовому засіданні, відповідачем було нараховано орендну плату за спірним договором у 2014 році - 3024,07 грн., у 2015 році - 3777,25 грн., у 2016 році - 4700,62 грн.(тобто більше, ніж передбачено договором) та виплачено позивачу повністю за вирахуванням прибуткового податку та військового збору у строк, встановлений договором.

Таким чином умови договору оренди землі № 79 від 15.12.2012 року, укладеного між сторонами, в частині виплати орендної плати відповідачем дотримані повністю, отже підстави для застосування п.п.14, 39 договору оренди і ст.625 ЦК України, тобто стягнення боргу з врахуванням індексу інфляції, пені та 3% річних та розірвання вказаного договору оренди землі відсутні.

Враховуючи викладене у задоволенні позову слід відмовити.

В зв'язку з відмовою в позові судові витрати, понесені позивачем (а.с.1, 48, 49), відшкодуванню не підлягають.

Щодо вимоги представника відповідача про відшкодування понесених відповідачем витрат на оплату його правової допомоги (а.с.36) суд вважає наступне.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79 ЦПК України до складу судових витрат відносяться витрати на правову допомогу. Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. У відповідності з ст. 56 ЦПК України процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу, відрізняється від процесуального статусу представника особи, яка бере участь у справі.

За змістом зазначених норм закону витрати, пов'язані з оплатою участі у справі представника сторони не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України. Представник особи, яка бере участь у справі має процесуальний статус саме представника цієї особи, що передбачений статтями 26, 42 ЦПК України і не може одночасно мати процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу.

Згідно договору про надання правової допомоги від 18 квітня 2017 року адвокат ОСОБА_4 прийняв на себе зобов'язання здійснити представництво ОСОБА_2 підприємства імені Зубковського на всіх стадіях судового процесу в цивільній справі за позовом до нього ОСОБА_1 Також в цьому договорі зазначено, що він посвідчує повноваження адвоката саме як представника клієнта (а.с.37), отже витрати понесені відповідачем на оплату його послуг, стягненню з позивача в порядку, передбаченому ст.88 ЦПК України, не підлягають.

Керуючись ст. ст.10, 11, 26, 42, 56, 60, 61, 79, 84, 88, 212, 214, 215, 218, 360-7 ЦПК України, ст.ст. 629, 651, 792 ЦК України, ст.93 ЗК України, Законом України Про оренду землі , суд,

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підприємства імені Зубковського про стягнення суми боргу, з врахуванням індексу інфляції, пені, 3% річних, в розмірі 5047,38 грн. та розірвання договору оренди землі № 83, укладеного 15 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємством імені Зубковського на земельну ділянку площею 2,8223га, кадастровий номер 5323289600:00:002:0016, розташовану на території Ярмаківської сільської ради - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: ОСОБА_5