Рішення

від 16.05.2017 по справі 910/3327/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

 ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2017Справа №910/3327/17 За позовомДержавного підприємства Національно-виробничий комплекс "Фотоприлад" до           Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан ВДМ"                                   простягнення 98 823,80 грн.                                                                                                 Суддя Борисенко І.І. Представники за позовом: від позивача –           не з'явився; від відповідача –             не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 98  823,80 грн. суми заборгованості за поставлений товар, з яких: 88  413,99 грн. - основна заборгованість, 8  634,28 грн. - інфляційні нарахування, 1  775,53 грн. - 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому було поставлено товар на загальну суму 89  636,95 грн., який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 88  413,99 грн. Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 03680, м. Київ, вул. Радищева, буд. 10. Відповідно до ст. 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (за закінченням терміну зберігання). Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. 10.05.2017 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Державним підприємством Національно-виробничий комплекс "Фотоприлад" було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Меридіан ВДМ"   товар – мікрозборки, мікросхеми конденсатори,транзистори, перемикачі (надалі – електронні компоненти), всього 81 найменування на загальну суму 89  636,95 грн. згідно видаткової накладної №Ф-00000019 від 01.09.2015. Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеною накладною, яка підписана повноважними представниками позивача, відповідача та скріплені печатками господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності. Вказаний товар був частково попередньо оплачений відповідачем на суму 1  222,96 грн. Отже, сума основного боргу, яка не погашена відповідачем за розрахунком позивача становить 88  413,99 грн. Позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України. Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару видаткову накладну від 01.09.2015 №Ф-00000019 на суму 89  636,95 грн. Вищевказана накладна містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача, скріплена печатками позивача та відповідача. В матеріалах справи наявна довіреність від імені відповідача на отримання матеріальних цінностей за вказаною видатковою накладною. Так, оскільки Позивач поставив товар, а Відповідач отримав товар згідно з видатковою накладною №Ф-00000019 від 01.09.2015, то у Відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше 02 вересня 2015 року. Отже, строк виконання обов'язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.   Проте, відповідачем своє зобов'язання з оплати виконано не в повному обсязі, станом на час розгляду за відповідачем рахується борг у розмірі 88  413,99 грн. Згідно зі ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен сплатити позивачу 88  413,99 грн., а позов в цій частині підлягає задоволенню. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. За перерахунком суду з відповідача на користь позивача в межах визначеного позивачем періоду прострочення підлягає стягненню 7  286,16 грн. – інфляційних втрат та 1  671,39 грн. - 3% річних, в частині 1 348,12 грн. інфляційних втрат та 104,14 грн. 3% річних суд відмовляє за необґрунтованістю. Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан ВДМ" (03068, м. Київ, вул. Радищева, буд. 10, ідентифікаційний код 38185590) на користь Державного підприємства Національно-виробничий комплекс "Фотоприлад" (18000,Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 85, ідентифікаційний код 14312329) 88 413 (вісімдесят вісім тисяч чотириста тринадцять) грн. 99 коп. основний борг, 7  286 (сім тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 16 коп. інфляційні втрати, 1  671 (одну тисячу шістсот сімдесят одну) грн. 39 коп. 3% річних, 1  576 (одну тисячу п'ятсот сімдесят шість) грн. 49 коп. судового збору. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України. У решті в позові відмовити. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено: 23.05.2017 Суддя                                                                                           І.І. Борисенко