Постанова

від 23.05.2017 по справі 910/357/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 910/357/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Дмитренко В.П. - дов. № 258 від 09.11.2015

від відповідача не з'явились

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Західінфо

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.02.2017 (суддя Карабань Я.А.)

у справі 910/357/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Західінфо

до Товариства з обмеженою відповідальністю Метал - Плаза

про стягнення грошових коштів, що знаходяться на збереженні без

достатньої правової підстави, індексу інфляції та 3% річних за

користування чужими коштами в розмірі 84 205, 54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 у справі № 910/357/17 у задоволенні позову ТОВ Західінфо відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт наполягав на необґрунтованості висновків суду першої інстанції стосовно укладеного сторонами договору у спрощеній спосіб, оскільки рахунок відповідача № 164 від 06.08.2015, адресований покупцеві з найменуванням приватна особа , не може вважатися офертою, а є запрошенням невизначеному колу осіб. На думку апелянта, посилання в рахунку на договір з найменуванням основний договір свідчить про те, що відповідач та приватна особа , якою в даному випадку виявився позивач, вважали необхідним укласти договір, не бажаючи обмежуватись виставленим рахунком, як запрошенням до пропозиції укласти договір. Однак такий договір між позивачем та відповідачем укладено не було. Дійшовши висновку про укладення договору у спрощеній формі, місцевий суд не встановив моменту його укладення на підставі ст. 640 ЦК України, хоча це має значення, адже між позивачем та відповідачем строк його дії не визначено. Якщо згідно ч. 1 ст. 267 ЦК України договір вважається укладеним на 1 рік й моментом укладення договору вважається дата здійснення позивачем оплати виставленого рахунку (11.08.2015), річний строк такого договору закінчився 11.08.2016. Оскільки відповідач в цей строк товару не поставив та сплачених грошових коштів не повернув, позивач (апелянт) заявив про їх стягнення на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/357/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 11.04.2017.

05.04.2017 надійшло клопотання ТОВ Західінфо про проведення судового засідання 11.04.2017 о 10:00 год. за участю представника позивача в режимі відеоконференції через Господарський суд Львівської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 за технічної неможливості проведення розгляду справи в режимі відеоконференції в Господарському суді Львівської області 11.04.2017 о 10:00 год. в задоволенні клопотання ТОВ Західінфо про участь в судовому засіданні 11.04.2017 о 10:00 год. в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 розгляд справи відкладено на 16.05.2017. Ухвалено судове засідання 16.05.2017 об 11:00 год. провести в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції доручено Господарському суду Львівської області.

Судове засідання 16.05.2017 у відповідності до ст. 74-1 ГПК України відбулось в режимі відеоконференції.

16.05.2017 в Господарський суд Львівської області з'явився представник позивача Дмитренко В.П.

В судове засідання в приміщення Київського апеляційного господарського суду представник відповідача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутній в Господарському суді Львівської області представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, неявка його представника не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги по суті, апеляційний суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю Західінфо звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Метал-Плаза про стягнення грошових коштів, що знаходяться на збереженні без достатньої правової підстави, а також індексу інфляції та 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 84 205, 54 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що позивачем на підставі рахунку від 06.08.2015 № 164 перераховано на користь відповідача грошові кошти в розмірі 79 999, 97 грн. за поставку товарів, однак відповідач зазначеного в рахунку товару не поставив й сплачених позивачем грошових коштів не повернув, відтак останній вважав, що відповідач безпідставно отримав згадані кошти та просив їх стягнути на підставі ст. 1212 ЦК України. Крім цього, позивач заявиви про стягнення 3 720, 32 грн. інфляційних втрат та 485, 25 грн. 3 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено матеріалами справи, 06.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю Метал-Плаза виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Західінфо рахунок № 164 на оплату товару: швеллер 12 б/у в кількості 2 шт. загальною вартістю 16 666, 66 грн., швеллер 16 б/у в кількості 4 шт. загальною вартістю 33 333, 32 грн. та швеллер 20 б/у в кількості 2 шт. загальною вартістю 16 666, 66 грн., на загальну суму 79 999, 97 грн.

На підставі згаданого рахунку позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 79 999, 97 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 11.08.2015 № 3491 на суму 20 000, 00 грн. та від 12.08.2015 № 3496 на суму 59 999, 97 грн. з призначенням платежу оплата за швеллер згідно рах. № 164 від 06.08.2015 .

Проте, відповідач зазначеного в рахунку товару не поставив та сплачених позивачем грошових коштів не повернув.

В зв'язку з цим, 07.10.2016 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу від 05.10.2016 № 198 про повернення 79 999, 97 грн. протягом семи календарних днів з дати пред'явлення вимоги. Докази направлення цієї вимоги, а саме належним чином засвідчена копія поштового чеку та опису вкладення у цінний лист, наявні в матеріалах справи.

Так, спір між сторонами у даній справі виник, за твердженнями позивача, в зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання щодо поставки товару та неповернення позивачу сплачених ним грошових коштів.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд посилався на укладення сторонами договору у спрощений спосіб, адже оплата позивачем рахунку від 06.08.2015 № 164 з призначенням платежу оплата за швеллер згідно рах. № 164 від 06.08.2015 свідчить про прийняття ним пропозиції відповідача щодо придбання товару згідно переліку, зазначеного в рахунку, волю позивача до настання правових наслідків, передбачених чинним законодавством України для договору поставки, та визначення себе стороною такого договору - покупцем.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Так, зобов'язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 названого Кодексу) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

За приписами п.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Договір на підставі ст. 638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору (ч. 1 ст. 641 згаданого Кодексу).

Положеннями ч.1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказано строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом встановленого актом цивільного законодавства строку, а якщо цей строк не встановлено - протягом нормально необхідного для цього часу (ч. 2 ст. 644 ЦК України).

Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.3 згаданої статті ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів укладення сторонами господарського договору у спрощений спосіб, зокрема, доказів обміну сторонами листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, які містять відомості про узгодження ними усіх істотних умов щодо предмету договору (його найменування, виду, кількості, якості тощо), ціни договору в розмірі 79 999, 97 грн., строку його дії та поставки товару, а також доказів прийняття виконання будь-якою з сторін попередньо направлених замовлень в розумінні ст. 181 ГК України.

Крім цього, для з'ясування факту вчинення договору та його змісту необхідно також виходити з приписів ч. 2 ст. 205 ЦК України, відповідно до яких він може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання бажаного правового результату.

В даному випадку, позивачем перераховано відповідачеві грошові кошти, що підтверджують його волевиявлення отримати відповідний товар, в свою чергу відповідач доказів свого волевиявлення на поставку саме такого товару і саме на отриману від позивача суму коштів не надав.

З огляду на наведене, висновки господарського суду стосовно укладення сторонами по справі договору у спрощений спосіб, є помилковими.

Так, на підставі ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи не належних та допустимих доказів укладення сторонами господарського договору у спрощений спосіб та досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов договору, сплачені позивачем кошти по рахунку від 06.08.2015 № 164 відповідач на даний час утримує безпідставно. Доказів повернення відповідачем одержаної суми матеріали справи також не містять.

Навіть якщо й припустити, що відповідач вважав укладеним між сторонами договір у спрощеній формі за досягнутої ними згоди, враховуючи момент укладення такого договору 11.08.2015 (дата оплати позивачем виставленого відповідачем рахунку), закінчення строку його дії 11.08.2016 згідно ч. 1 ст. 267 ГК України, після пред'явлення позивачем вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, яка у визначений законом строк відповідачем не виконана, сплачені позивачем кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 79 999, 97 грн. безпідставно збережених коштів, які позивачем доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак такі підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 3 720, 32 грн. інфляційних втрат та 485, 25 грн. 3 % річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За приписами ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, на безпідставно отримані згідно ст.1212 ЦК України грошові кошти не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційні втрати, оскільки такі кошти не можна вважати боргом, який виник внаслідок невиконання взятих на себе грошових зобов'язань.

В зв язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 720, 32 грн. інфляційних втрат та 485,25 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, отже вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про часткове задоволення позову. Тому доводи апелянта по суті апеляційної скарги в частині вимог про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України заслуговують на увагу, а його скарга підлягає частковому задоволенню.

В зв'язку з частковим задоволенням позову та апеляційної скарги позивача з відповідача на його користь на підставі ст. 49 ГПК України підлягає стягненню 1 309, 10 грн. судового збору за подання позову та 1 440, 01 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Західінфо задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 у справі № 910/357/17 скасувати та прийняти нове:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Західінфо до Товариства з обмеженою відповідальністю Метал-Плаза про стягнення грошових коштів, які знаходяться на збереженні без достатньої правової підстави, індексу інфляції та 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 84 205, 54 грн. частково задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Метал-Плаза (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 5, офіс 712, ідентифікаційний код 39227877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Західінфо (79069, Львівська обл., м. Львів, вул. Шевченка, буд. 341, ідентифікаційний код 37073734) 79 999, 97 грн. безпідставно отриманих коштів та 1 309, 10 грн. судового збору за подання позову.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Метал-Плаза (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 5, офіс 712, ідентифікаційний код 39227877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Західінфо (79069, Львівська обл., м. Львів, вул. Шевченка, буд. 341, ідентифікаційний код 37073734) 1 440, 01 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/357/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук