Рішення

від 24.05.2017 по справі 127/1501/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/1501/17

Провадження № 2/127/1955/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 травня 2017 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі: головуючого судді Гриневича В.С.,

при секретарі: Марценюк А.М.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача (Вінницької міської ради): ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці цивільну справу №127/1501/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Вінницької міської ради, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування та просила визнати за ОСОБА_3 право власності на статутний капітал Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-М", що складає 300,00 грн. та на цілісний майновий комплекс - Приватне виробничо-комерційне підприємство "Гранд-М", після смерті батька ОСОБА_5, померлого 05.02.2015 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що позбавлена можливості оформити спадщину у позасудовому (нотаріальному) порядку, оскільки спадкування юридичної особи не передбачено чинним законодавством.

Надалі позивач уточнила позовні вимоги та просила визнати за позивачем право власності в порядку спадкування на 100% частку статутного капіталу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-М", що складає 300,00 грн. та на єдиний майновий комплекс - Приватне виробничо-комерційне підприємство "Гранд-М". (а.с. 213-217)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2017 року до участі в справі як співвідповідача залучено Вінницьку міську раду. (а.с. 210-211)

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення, підтримала та просила їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала та просила їх задовольнити. (а.с. 79-80)

Представник відповідача - Вінницької міської ради - ОСОБА_2 при вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 лютого 2015 року помер ОСОБА_5, про що 06.02.2015 року було зроблено відповідний актовий запис за №378 та підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-АМ №307878 від 06.02.2015 року. (а.с. 8)

Позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою померлого спадкодавця ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-АМ №101786 від 22.02.2000 року. (а.с. 9)

Відповідач ОСОБА_4 Валентиніна є дружиною померлого спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії І-АМ №046230 від 22.02.2000 року. (а.с. 10)

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №9/2015, яка заведена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 після смерті 05.02.2015р. ОСОБА_5, позивач 17.02.2015 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідач ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини за законом на користь позивача ОСОБА_3, подавши Приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 заяву про відмову від прийняття спадщини від 04 серпня 2015 року. (а.с. 95, 99 - на звороті)

Інших спадкоємців у померлого немає.

Таким чином, позивач є єдиними спадкоємцем першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_3 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові вклади з належними відсотками та компенсаціями у банківських установах та на нерухоме майно (частку в праві власності на квартиру та земельну ділянку). (а.с. 117-138)

В той же час, як слідує з матеріалів справи, померлий ОСОБА_5 також був засновником Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-М". Відповідно до статуту останнього, це підприємство є юридичною особою, засноване на приватній власності ОСОБА_5, має самостійний баланс, власні основні та оборотні засоби, поточний валютний та інші рахунки, підприємство не відповідає за зобов'язаннями засновника, а засновник не відповідає за зобов'язаннями підприємства, для забезпечення діяльності підприємства за рахунок внеску засновника створюється статутний фонд підприємства, що складається з грошового внеску і становить 300 гривень; статутний фонд підприємства може поповнюватися за рахунок додаткових внесків засновника, а також прибутків від господарської діяльності підприємства, підприємство є приватною власністю засновника, яка передається його спадкоємцям, підприємство здійснює згідно законодавства України, статуту та рішень засновника володіння, користування, розпорядження майном. (а.с. 14-18)

Позивач зверталася до нотаріуса за оформленням спадщини на юридичну особу, однак нотаріусом роз'яснено, що чинним законодавством не передбачено спадкування юридичної особи (роз'яснення від 10.11.2016 року № 352/01-16), а постановою від 16.03.2017 року №80/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на статутний капітал даного підприємства та на єдиний майновий комплекс з підстав того, що спадкоємець не надала правовстановлюючих документів на підприємство як єдиний майновий комплекс, а також довідку про формування статутного фонду підприємства (а.с. 20, 208).

Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з того, що відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Статтею 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4 1 цього Закону.

Положеннями статті 191 ЦК України визначено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Виходячи з положень статті 182 ЦК України, до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстроване в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 №868, визначено, що в державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення. Державна реєстрація права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані (п.4 Порядку).

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи слідує, що правовстановлюючі документи на Приватне виробничо-комерційне підприємство "Гранд-М" як єдиний майновий комплекс, який належить засновнику, відсутні. При цьому суд не може взяти до увагу положення пункту 3.3 Статуту підприємства, оскільки він не підтверджує, що підприємство саме як єдиний майновий комплекс належить на праві власності померлому.

Натомість, з аналізу положень статуту ПВКП Гранд-М слідує, що майно закріплене за підприємством на праві власності, тобто підприємство, як юридична особа, є власником по відношенню до його майна, а відповідно і власником єдиного майнового комплексу (комплекс майна), а не його засновник. Майновий комплекс не може мати одночасно два власника, оскільки в даному випадку виникає інший вид права власності (спільна власність). Тільки в разі закріплення майна на праві господарського відання засновник має право власності на єдиний майновий комплекс, однак з положень даного статуту цього не слідує, не слідує це і з положень чинного законодавства.

Відповідно до статті 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Засновник, закріпивши таким чином майно за підприємством (на праві власності), набув майнові права на нього і відповідно спадкоємець вправі їх спадкувати, однак позивач з такими вимогами до суду не звертався.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно положень частини четвертої статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої та другої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими статті 212 ЦПК України з врахуванням положень ст. 57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Пленум Верховного суду України у пункті 3 постанови від 18.12.2009р. №14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснив судам, що відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак за загальним правилом не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, винятком є випадки лише прямо передбачені законом.

У даній справі позивач та її представник самостійно розпорядилася своїми процесуальними правами, звернувшись до суду з даним позовом та наполягали саме на позовних вимогах визначених ними у позовній заяві.

Однак, при розгляді даної справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем при зверненні до суду обрано не вірний способів захисту права, як визнання права власності на цілісний майновий комплекс, оскільки, як зазначено вище, засновник, закріпивши таким чином майно за підприємством (на праві власності), набув майнові права на нього і відповідно спадкоємець вправі спадкувати саме майнові права засновника , а тому відновлення прав позивача в такий спосіб, як просить позивач, не узгоджується з вимогами законому.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом на підприємство як єдиний майновий комплекс задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про визнання права власності на 100% частку в статутному капіталі Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-М" , то суд звертає увагу, що згідно з частиною четвертою статті 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Тобто, статутний капітал (фонд) унітарного підприємства не має часток.

Як встановлено судом, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Гранд-М" є унітарним підприємством. Зі змісту його статуту слідує, що за рахунок внеску засновника формується статутний фонд, який дорівнює 300 грн. (факт його сформування підтверджується довідкою підприємства від 19.01.2017 року №15, а. с.43). Однак, положення статуту не визначають частку засновника, її розмір та її належність, як окремого об'єкту права власності, засновнику. При цьому, суд відмічає, що відповідно до норм законодавства внесок (вклад) та частка не є тотожними поняттями. Частка ж як окремий об'єкт права може бути об'єктом обороту лише в господарських товариствах (ст.116 ЦК України), тоді як приватне підприємство таким не є.

Щодо ж внеску (вкладу), то за висновком Конституційного Суду України (рішення від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України) до складу підприємства входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу. Отже, власником цього вкладу після його внесення до статутного капіталу є саме товариство.

При цьому, суд також відмічає, що зазначення вимоги як спадкування 100% частки статутного капіталу в приватному підприємстві фактично є нічим іншим як спадкування права на статутний капітал приватного підприємства. Однак, статутний капітал є економічною категорією та лише являє собою загальну вартість внесених активів з метою забезпечення діяльності підприємства, яка відображається за даними бухгалтерського обліку, та не є, відповідно до статей 177-178 ЦК України, об'єктом цивільного обороту.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як роз'яснено у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику в справах про спадкування , за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як слідує з постанови приватного нотаріуса про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 березня 2017 року, єдиною підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на статутний капітал є відсутність довідки про формування статутного фонду.

Наразі, як встановлено в судовому засіданні, довідка про сформування статутного фонду від 19.01.2017 року, наявна в матеріалах справи, нотаріусу не подавалася, а відтак суд приходить до висновку, що спір в даному випадку відсутній та особа не позбавлена можливості, з огляду на підстави відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, звернутися для вирішення вказаного питання в позасудовому порядку.

З огляду на викладене суд, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

В той же час, суд звертає увагу на те, що звертаючись до суду з позовною заявою про визнання права власності на майно в порядку спадкування, позивачем первинно в якості відповідача визначено ОСОБА_4, яка як встановлено в судовому засіданні являється дружиною померлого ОСОБА_5 та відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка на користь доньки (позивача).

Пленум Верховного суду України у постанові №7 від 30.05.2008р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив судам, що відповідачами у спадкових правах є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, не прийняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка, остання є неналежним відповідачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови в позові, в частині вимог до ОСОБА_4

Згідно з частиною першою статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на те, що в задоволені позову відмовлено, судові витрати слід залишити без відшкодування.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити без відшкодування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя