Ухвала

від 25.05.2017 по справі 826/6149/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6149/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

25 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКЛАМНА АГЕНЦІЯ САММІТ до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року, Товариство з обмеженою відповідальністю РЕКЛАМНА АГЕНЦІЯ САММІТ (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі - Відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.02.2015 р. № 0001042213 на суму 1394918,00 грн., винесене ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.02.2015 р. № 0001052213 на суму 1149041,00 грн., винесене ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Контролюючим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.02.2015 р. № 0001042213 на суму 1394918,00 грн., винесене ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.02.2015 р. № 0001052213 на суму 1149041,00 грн., винесене ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламна агенція Самміт (код ЄДРПОУ 34494413), з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ Торенія (код ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р.

За результатами перевірки складено акт перевірки №42/22-13/34494413 від 10.02.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду в розмірі 929 945, 00 грн., в т.ч. по періодах: листопад 2012 р. - 42 001, 00 грн.; грудень 2012 р. - 329 029, 00 грн.; січень 2013 р. - 179 135, 00 грн.; березень 2013 р. - 53 521, 00 грн.; квітень 2013. - 86 520, 00 грн.; травень 2013р. - 33 085, 00 грн.; червень 2013р. - 32 116, 00 грн.; липень 2013р. - 51 213, 00 грн.; серпень 2013р. - 27 081,00 грн.; вересень 2013р. - 32 346, 00 грн.; жовтень 2013р. - 31 740, 00 грн.; листопад 2013р. - 494, 00 грн.; грудень 2013р. - 25 21,00 грн.; січень 2014р. - 3 919,00 грн.; лютий 2014р. - 25 224, 00 грн. та п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток всього у сумі 19 233,00 грн., в т.ч. по періодам: 2012 рік - 398 409, 00 грн.; 2013 рік - 520 824, 00 грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 23.02.2015 року: № 0001042213, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1394918,00 грн., з них за основним платежем 929 945,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 464973,00 грн.; № 0001052213, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 1 149 041,00 грн., з них за основним платежем 919233,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 229 808,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими Контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем подано скарги до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - ГУ ДФС у м. Києві) та до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України) за результатом розгляду скарги ГУДФС у м. Києві 07.05.2015 р. прийнято Рішення №7455/10/26-15-10-05-35, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу позивача без задоволення та рішенням ДФС України від 10.07.2015 р. №14434/6/99-99-10-01-04-25, , яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Позивач вважає висновки Акту перевірки безпідставними, незаконними та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства та фактичним обставинам справи та податкові повідомлення-рішення неправомірними, а тому звернувся до Суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Так, встановлено, що між позивачем (Замовником), з однієї сторони, та ТОВ Торенія (Виконавець), з іншої сторони, укладено Договір поставки №Т-0409 від 04.09.2012 року (надалі - Договір №Т-0409).

У відповідності до п. 1, п. 4 Договору №Т-0409, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується, протягом всього терміну дії цього Договору, надати Замовнику послуги щодо виготовлення поліграфічної, рекламної та іншої продукції , послуги з виготовлення та монтажу обладнання в мережах магазинів. Виконавець зобов'язується на основі оформлених у відповідності до даного Договору додатках надати Замовнику послуги з розміщення інформації про товари замовника у вигляді інформаційних матеріалів ( інформаційні матеріали ) на спеціальному торговому обладнанні (дисплеї, стелажі, полиці тощо), конструкціях презентаційного характеру (тумби, виставкові стійки, стенди, підставки під інформаційні матеріали та ін.) з метою розповсюдження інформації про товари, про їх споживчі якості на території України (надалі за текстом - послуги , у випадку якщо результатом робіт є матеріальні об'єкти (надалі - Продукція), Сторони узгоджують кількість Продукції, ціну за одиницю, загальну вартість продукції, а також умови, строки та місце поставки Продукції. На умовах цього Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити на умовах EXW (правила ІНКОТЕРМС 2000 року) продукцію визначений у Додатках до цього Договору. Асортимент, кількість та якість послуг та продукції конкретизується та визначається Сторонами в окремих Додатках, які підписуються Сторонами та є невід'ємними частинами цього Договору. В Додатках також визначається строк, протягом якого Виконавець зобов'язаний буде надати послуги (виготовити продукцію), вартість договору в частині означеного додатку, а також інші умови за погодженням Сторін. Послуги, надані за цим договором, передаються Виконавцем Замовникові шляхом підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг, а продукція - шляхом підписання накладної. Порядок передачі послуг та продукції. Виконавець зобов'язаний скласти і направити Акт приймання-передачі Замовникові відразу після надання послуг (або відповідного етапу, якщо це буде узгоджене у відповідному Додатку), але не пізніше 10-ти (десяти) календарних днів з моменту закінчення граничного терміну надання послуг (чи відповідного етапу) згідно до відповідного Додатку. Акти приймання - передачі послуг повинні бути складені українською мовою і затверджені уповноваженою посадовою особою Виконавця та скріплені його печаткою, а після цього узгоджені підписом та печаткою Замовника. Виконавець зобов'язаний надати Замовнику податкову накладну, оформлену згідно з вимогами діючого законодавства України. Вартість вказаних послуг (продукції) фіксується Сторонами виключно у Додатках до даного Договору, актах приймання-передачі послуг, накладних. Замовник у 3-й денний термін з дня отримання Акту приймання-передачі послуг, накладної прийому-передачі продукції повинен підписати та направити Виконавцю Акт (накладну) або мотивовану відмову від прийняття послуг (продукції). Підписані Сторонами Акти приймання - передачі послуг (накладні прийому-передачі продукції) є підтвердженням виконання Виконавцем своїх зобов'язань за цим Договором належним чином, факту прийому - передачі послуг (продукції)., а також підставою для проведення взаєморозрахунків між Сторонами. У випадку, якщо продукція не відповідає умовам цього Договору та/або відповідному Додатку до нього, Виконавець зобов'язаний усунути ці недоліки за свій рахунок і в строк, узгоджений з Замовником.

Сторонами підписано Додатки №1 - №40 до Договору №Т-0409, в яких погодили найменування, асортимент продукції (товару), його ціну та вартість, а також кількість і терміни поставки, умови оплати.

В підтвердження виконання умов Договору позивачем надано наступні документи: Видаткові накладні: №РН-0110 від 01.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58812,00 грн.; №РН-0210 від 02.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47658,00 грн.; №РН-0310 від 03.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 59280,00 грн.; №РН-0410 від 04.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 59280,00 грн.; №РН-0510 від 05.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 45600,00 грн.; №РН-0810 від 08.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; №РН-0910 від 09.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; №РН-1010 від 10.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; №РН-1110 від 11.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; №РН-0511 від 05.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 38723,04 грн.; №РН-0611 від 06.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 32928,84 грн.; №РН-0711 від 07.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 14817,36 грн.; №РН-0811 від 08.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 31369,14 грн.; №РН-1211 від 12.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 9617,00 грн.; №РН-1611 від 16.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47990,04 грн.; №РН-2611 від 26.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 36201,00 грн.; №РН-2811 від 28.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 26581,80 грн.; №РН-0612 від 06.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47990,04 грн.; № РН-2112 від 21.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 54240,00 грн.; №РН-2512 від 25.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47796,00 грн.; №РН-2612 від 26.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 39052,32 грн.; №РН-2812 від 28.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 1345837,20 грн.; №РН-0000023 від 23.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 884246,16 грн.; № РН-0000018 від 18.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 58836,00 грн.; № РН-0000017 від 17.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 43200,00 грн.; № РН-0000021 від 21.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 50400,00 грн.; № РН-0000022 від 22.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 27636,00 грн.; № РН-0000024 від 20.03.2013 р. на загальну суму з ПДВ 888436,20 грн. та інші; Податкові накладні: № 879 від 01.010.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58812,00 грн.; № 880 від 02.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47658,00 грн.; № 881 від 03.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 59280,00 грн.; № 882 від 04.10.2012 на загальну суму з ПДВ 59280,00 грн.; № 883 від 05.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 45600,00 грн.; № 884 від 08.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; № 885 від 08.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; № 886 від 08.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; № 887 від 08.10.2012 р. на загальну суму з ПДВ 58212,00 грн.; №1591 від 05.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 38723,04 грн.; №1592 від 06.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 32928,84 грн.; №1593 від 07.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 14817,36 грн.; №1594 від 08.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 31369,14 грн.; №1595 від 12.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 9617,00 грн.; №1596 від 16.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47990,04 грн.; №1597 від 26.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 36201,00 грн.; №1598 від 28.11.2012 р. на загальну суму з ПДВ 26581,80 грн.; №1391 від 06.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47990,04 грн.; №1392 від 21.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 54240,00 грн.; №1393 від 25.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 47796,00 грн.; №1394 від 26.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 39052,32 грн.; №964 від 28.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 1345837,20 грн.; №322 від 23.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 884246,16 грн.; №1120 від 18.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 58836,00 грн.; № 1119 від 17.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 43200,00 грн.; № 1121 від 21.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 50400,00 грн.; № 1122 від 22.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 27636,00 грн.; № 232 від 23.01.2013 р. на загальну суму з ПДВ 888436,20 грн. та інші; Подорожні листи: №01102 за 01-10.10.2012 р.; №01102 за 11-20.10.2012 р.; №01112 за 01-10.11.2012 р.; №11112 за 11-20.11.2012 р.; №21112 за 21-30.11.2012 р.; №01122 за 01-10.12.2012 р.; №21122 за 21-31.12.2012 р.; № 21012 за 21-31.01.2013 р.; №11012 за 11-20.01.2013 р.; № 11032 за 11-20.03.2013 р. та інші; Рахунки-фактури; банківські виписки, надані документи досліджено та залучено Судом до матеріалів справи (стор. 80-250 том І; стор. 1-92 том ІІ).

Встановлено, що предметом господарської діяльності позивача є рекламна діяльність згідно з статутом та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з Додатків до Договору № Т-0409 предметом постачання між Сторонами є товари, що використовується в рекламній діяльності. Таким чином, поставка товару за Договором № Т-0409 відповідала предмету та господарській меті Позивача.

На підтвердження тієї обставини, що товари, придбані позивачем у ТОВ Торенія (Контрагента) були використані ним в господарській діяльності, в тому числі - для виготовлення обладнання, яке було відчужено позивачем ТОВ Остін (Контрагенту-замовнику) в матеріалах справи наявне Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Спортивна індустрія України від 10.06.2016 р. по справі № 2-1/16, Ухвала Господарського суду м. Києва від 06.07.2016 р. по справі № 910/11449/16, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З аналізу вказаних правових норм суд першої інстанції прийшов до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних юридичних осіб під час укладання та виконання договору.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

На підтвердження виконання умов Договору позивачем було надано первинні бухгалтерські документи: додаткові угоди, видаткові накладні, подорожні листи; рахунки - фактури; банківські виписки, які були долучені до матеріалів справи.

Матеріали справи містять оригінали податкових накладних, виписаних позивачу контрагентом ТОВ Торенія . Як було встановлено судом першої інстанції, податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. На момент складання податкових накладних позивач та ТОВ Торенія , були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

На підтвердження тієї обставини, що товари, придбані Позивачем у ТОВ Торенія (Контрагента) були використані позивачем в господарській діяльності, в тому числі - для виготовлення обладнання, яке було відчужено Позивачем ТОВ Остін (Контрагенту- замовнику) в матеріалах справи наявне Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Спортивна індустрія України від 10.06.2016 р. по справі № 2-1/16, Ухвала Господарського суду м. Києва від 06.07.2016 р. по справі № 910/11449/16, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Колегія суддів зертає увагу на те, що суд першої інстанції в своїх висновках також посилався на те, що доказів того, що контрагента Позивача ТОВ Торенія було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність під час укладання та виконання Договору відповідачем не надано. Так само не було надано доказів наявності вироку відносно Позивача або контрагента позивача ТОВ Торенія за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, договір, укладений позивачем з ТОВ Торенія , в судовому порядку недійсним не визнано.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

На підставі аналізу матеріалів справи та норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано переконливі докази того, що договір було укладено з метою настання реальних обставин, а поставка товару за договором відповідала предмету та господарській меті позивача.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача, був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на те, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними : при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що 26 серпня 2014 року Подільський районний суд м. Києва, розглянувши кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4, директора ТОВ Торенія , встановив, що ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразились у створенні суб'єкта підприємницької діяльності вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений Позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 березня 2015 року у справі № 826/18258/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, відмовлено державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві в задоволенні позовних вимог до ТОВ Торенія , третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві, про: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ Торенія (код ЄДРПОУ 38091691) через порушення закону, допущені при його реєстрації, які не можна усунути; скасування державної реєстрації установчих документів ТОВ Торенія (код ЄДРПОУ 38091691) з моменту реєстрації; визнання недійсними установчих документів ТОВ Торенія (код ЄДРПОУ 38091691) з моменту реєстрації; припинення юридичної особи ТОВ Торенія (код ЄДРПОУ 38091691).

З Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 березня 2015 року у справі № 826/18258/14 вбачається, що ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, як на підставу своїх вимог про припинення юридичної особи ТОВ Торенія посилається на проведення реєстрації товариства в державних органах на фізичну особу ОСОБА_4, яка в дійсності не мала наміру створювати підприємство, проводити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження з порушенням діючого законодавства України. ДПІ у Подільському районі м. Києва у справі № 826/18258/14 не надано доказів притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ Торенія чи інших осіб, причетних до створення ТОВ Торенія , за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 КК (не надано відповідного вироку суду, який набрав законної сили), а отже, і не надано суду достатніх і належних доказів наявності підстав для задоволення позовних вимог, в тому числі для припинення відповідача.

Слід відмітити, що Контролюючим органом не було надано рішення суду у цивільній, адміністративній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем (Контрагентом Позивача) господарських операцій, а надані докази не відповідають вимогам ст. 72 КАС України.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Крім того, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є документами первинного обліку.

З Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що за для вжиття належних заходів із метою встановлення обставин по справі суди повинні витребувати ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати певні обставини по справі.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем. .

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку, а відповідачем не надано жодних доказів та письмових пояснень - на підставі чого прийнятті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Також, колегія суддів звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Враховуючи викладене, встановлено, що придбання позивачем у контрагента послуг (товару) безпосередньо пов'язане із його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Щодо доводів відповідача на в матеріалах справи протоколу допиту свідка від 31.03.2014 р. гр. ОСОБА_4 (директора ТОВ Торенія ), згідно з яким останній повідомив, що до створення та діяльності ТОВ Торенія ніякого відношення не має, вказане підприємство зареєстроване на його ім'я за грошову винагороду, документів фінансово-господарської діяльності від не підписував, а також посилання відповідача на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 р. по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, якою ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності по нереабілітуючих обставинах, у зв'язку із закінченням строків давності посилання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

З наведених норм вбачається, що обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки не можуть розглядатись як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Оскільки ухвала Подільського районного суду міста Києва про закриття кримінального провадження не є обвинувальним вироком суду, вона не є належним доказом фіктивності створення та діяльності ТОВ Торенія у даній адміністративній справі.

Як було зазначено судом першої інстанції, платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

В ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 суд не досліджував та не давав оцінки господарським операціям позивача та ТОВ Торенія , не встановив недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарської операції, а позивач або його посадові особи не є учасниками вказаної кримінальної справи. Досліджувані судом в ухвалі обставини стосуються періоду створення та реєстрації юридичної особи, подальша ж господарська діяльність підприємства не досліджувалась.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 березня 2015 року у справі № 826/18258/14 відмовлено державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві в задоволенні позовних вимог до ТОВ Торенія , третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві, про: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ Торенія через порушення закону, допущені при його реєстрації, які не можна усунути; скасування державної реєстрації установчих документів ТОВ Торенія з моменту реєстрації; визнання недійсними установчих документів ТОВ Торенія з моменту реєстрації; припинення юридичної особи ТОВ Торенія .

Зазначена постанова була залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2015 року та Верховного Суду України від 1 жовтня 2015 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд у вказаній справі зазначив, що ДПІ у Подільському районі м. Києва у справі № 826/18258/14 не надано доказів притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ Торенія чи інших осіб, причетних до створення ТОВ Торенія , за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 КК (не надано відповідного вироку суду, який набрав законної сили), а отже, і не надано суду достатніх і належних доказів наявності підстав для задоволення позовних вимог, в тому числі для припинення відповідача.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що є судові рішення у справі № 826/18258/14, якими надано оцінку ухвалі Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/9746/14-к від 26 серпня 2014 року та встановлено, що цей доказ не може бути підставою для визнання фіктивною діяльності ТОВ Торенія .

Отже, вказані доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступні вимоги законодавства.

Також, згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень у 2014 році ТОВ Торенія звернулось з позовом до ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій по проведенню зустрічної звірки ТОВ Торенія за результатом якої складено довідку від 20.03.2014 №145/26-56-22-01-03/38091691 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Торенія щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2013 по 31.01.2013 , визнання протиправними дій, які полягають у зміні в Аналітично - інформаційній системі Податковий блок показників податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, які задекларовані ТОВ Торенія в січні 2014 року на підставі вказаної довідки, зобов'язання вилучити з Аналітично - інформаційної системи Податковий блок інформацію внесену на підставі довідки від 20.03.2014 №145/26-56-22-01-03/38091691.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014 по справі № 826/5312/14 ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві зобов'язано вилучити з Аналітично - інформаційної системи Податковий блок інформацію внесену на підставі довідки від 20.03.2014 №145/26-56-22-01- 03/38091691 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Торенія щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2013 по 31.01.2013 .

Щодо обставин зазначених ОСОБА_4 в протоколі допиту свідка, то заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, колегія суддів зазначає наступне.

Так, не є беззаперечним доказом обізнаності платника податків з дефектами у правовому статусі контрагента, адже відповідні пояснення можуть надаватись, у тому числі, з метою уникнення кримінальної відповідальності взагалі або більш суворого покарання.

Тому формальна відмова особи від будь-якого відношення до створеного нею підприємства не може розглядатися як обставина, достатня для висновку про достовірність даного факту. Вказані висновки були зроблені колегією суддів Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 810/5645/14, в якій встановлювались обставини щодо реальності господарських обставин між ТОВ Торенія та ТОВ Фоззі-Фуд .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 р., апеляційну скаргу ГУ ДФС у Київській області було залишено без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 р., якою було задоволено позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишено без змін.

Згідно з частиною 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Відповідно до підпункту 4.1.3 пункту 4 ПК, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи міститься повідомлення про початок досудового розслідування кримінальному провадженні № 32015100100000107 від 09.09.2014 р.

Станом на сьогоднішній день вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. .284 КПК України - через не встановлення в діянні складу кримінального правопорушення, що підтверджується листом ГУ ДФС у м. Києві від 30.01.2017 р. (копія додається). Вказаний доказ не міг бути наданий під час розгляду судом першої інстанції, оскільки був отриманий після винесення постанови судом першої інстанції.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ Торенія .

Натомість доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується, що товари, придбані позивачем у контрагента ТОВ Торенія за договором поставки, були оплачені та реально поставлені позивачу, що призвело до зміни майнового стану позивача, а отже, господарські операції між позивачем та ТОВ Торенія мали реальний характер.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2015 р. № 0001042213 та від 23.02.2015 р. № 0001052213, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що податковим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 30 травня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.