Постанова

від 30.05.2017 по справі 805/1502/17-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2017 р. Справа № 805/1502/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки про розрахунку та зобов'язання відповідача виконати певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04 квітня 2017 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при розрахунку у сумі 17266,25 грн., та вчинити певні дії.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 06 серпня 2001 року працював на різних посадах у Краматорському МВ УМВС України в Донецькій області.

Наказом МВС України № 1535 о/с від 12.08.2014 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у відповідності з п.66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового та начальницького складу.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року наказ № 1535 о/с МВС України від 12.08.2014 року в частині звільнення позивач було визнано протиправним та його було скасовано, позивача було поновлено на посаді, та з Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області було стягнуто на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. 02.12.2015 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким апеляційну скаргу МВС України зашив без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року залишив без змін.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області № 331 о/с від 03.11.2015 року позивач був поновлений на службі та у займаній посаді з 13.08.2014 року, фактично рішення суду було виконано та позивач був поновлений на посаді 03.11.2015 року.

06.11.2015 року наказом ГУМВС України в Донецькій області № 354 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 г Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ - через скорочення штатів. При звільненні розрахунок з позивачем проведений не був. Частково, не в повному обсязі, розрахунок з позивачем був проведений лише 11.12.2015 року.

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.09.2016 року по 27.02.2017 року у розмірі 17266,25 грн.

Крім того, 31.08.2016 року Донецьким окружним адміністративним судом було встановлено факт зниження Краматорським МВ ГУМВС України в Донецькій області розміру грошового забезпечення. Після вступу рішення суду в законну силу позивач звернувся до Краматорського міського центру зайнятості з проханням здійснити перерахунок належних позивачу виплат, на підставі розміру його грошового утримання, що було встановлено рішенням суду. Міський центр зайнятості повідомив, що позивачу необхідно надати довідку відповідача про розмір заробітної плати позивача з урахуванням перерахунку на підставі рішення суду. 13.02.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відповідної довідки, на момент звернення до суду позивач вказаної довідки не отримав (а.с.3-11, 35-38).

30.05.2017 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Відповідач - Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області явку свого представника до судового засідання не забезпечив, заперечень не надав, ставлення до позову суду не відоме.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач - Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671509) зареєстроване як юридична особа 10.07.1994 року, про що 07.06.2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 270 120 0000 000733.

З 09.11. 2015 року відповідач перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду справи запис про державну реєстрацію припинення Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 55-58).

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2016 року по день проведення розрахунку 27.02.2017 року з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 17 266,25 грн. суд зазначає наступне.

Нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ КЗпП стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів з приводу розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

За правилами ст. 9 КАС у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 116 КЗпП визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Наявні у справі письмові докази свідчать, що 06.11.2015 року наказом ГУМВС України в Донецькій області № 354 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 г Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ - через скорочення штатів.

Остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 28.02.2017 року.

Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2016 року позивачу було сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07.11.2015 року по 31.08.2016 року. Період з 01.09.2016 року по 27.02.2017 року рішенням суду не охоплено. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість днів затримки розрахунку з 01.09.2016 року по 27.02.2017 року включно становить - 125 робочих дні Таким чином, середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні становить 138,13 грн. х 125 дні = 17 266,25 грн.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП всі належні позивачу виплати, пов'язані з його звільненням, мали бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок.

На час судового розгляду остаточний розрахунок з позивачем не проведено.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що в силу приписів ст. 117 КЗпП ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2016 року по 27.02.2017 року включно.

В постанові від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16) Верховний Суд України навів наступний правовий висновок.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

В постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 6-837цс15) міститься висновок Верховного Суду України, що за наявності між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

В постанові від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) міститься висновок Верховного Суду України, що оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені у повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

Щодо вимог позивача про зобов'язання Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області надати Краматорському міському центру зайнятості довідку про його грошове забезпечення з урахуванням розміру, встановленого рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2016 року суд зазначає наступне.

Відповідно до п.31, 33, 34 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 439) середня заробітна плата (дохід) для призначення допомоги по безробіттю, для страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності), та для призначення страхових виплат для добровільно застрахованих осіб обчислюється робочими органами фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування з використанням даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п'яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком. Відомості, необхідні для обчислення середньоденного грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим особам, які отримують грошове забезпечення, надаються за зверненням застрахованої особи військовими комісаріатами, де такі особи перебувають на обліку, або військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями, органами, де такі особи проходили службу, протягом п'яти робочих днів за формою згідно з додатком.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ненадання відповідачем нової довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 порушує його права, а вимога підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при розрахунку у сумі 17266,25 грн., та вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Стягнути з Краматорського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671509, місцезнаходження: 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Шкадінова, буд. 25) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 84333, АДРЕСА_1) одноразове грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 17 266 (сімнадцять тисяч двісті шістдесят шість) гривень 25к копійок.

Зобов'язати Краматорський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області надати на адресу Краматорського міського центру зайнятості довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням його розміру, встановленого постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2016 року по адміністративній справі № 805/2354/16-а.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Тарасенко І.М.