Постанова

від 22.05.2017 по справі 820/7210/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 травня 2017 р. № 820/7210/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Промавтоматика" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Промавтоматика" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 4746/20-30-22-03/23764504 від 24.11.2016 року, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в своїх письмових запереченнях проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Центральною об'єднаною Державною податковою інспекцією м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "КОМПАНІЯ ІНТЕГРАЛ-ЦЕНТР" (код 39905112) за серпень 2015 року, ТОВ "АВЕРТА" (код 39998940) за лютий 2016 року, ТОВ "ПРИРОДА- ТОРГ" (код 39807584) за липень 2015 року, серпень 2015 року, жовтень 2015 року, листопад 2015 року, ТОВ "АЛЬТТОР" (код 40055170) за грудень 2015 року, ТОВ "ГОЛДЕНМАЕР" (код 39405506) за лютий 2015 року, ТОВ "ПОСТУЛАТ ПЛЮС" (код 39873306) за лютий 2016 року, за результатами чого складено акт від 24.11.2016 року № 4746/20-30-22-03/23764504.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено:

- порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого виявлено завищення суми залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 129480,00 грн.;

- порушення ст. 185, ст.. 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податкове зобов'язання на суму 68089 грн.

Позивач, не погодившись із вказаним актом перевірки, надав до Центральної ОДПІ заперечення від 05.12.2016 року.

Листом від 12.12.2016 року № 23377/10/20-30-14-02-20 Центральною ОДПІ висновки акту перевірки від 24.11.2016 року № 4746/20-30-22-03/23764504 залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки від 24.11.2016 року № 4746/20-30-22-03/23764504 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 03.03.2016 року по справі № К/800/11712/15.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З дослідженого акту перевірки 24.11.2016 року № 4746/20-30-22-03/23764504 судом встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем з ТОВ "КОМПАНІЯ ІНТЕГРАЛ-ЦЕНТР", ТОВ "АВЕРТА", ТОВ "ПРИРОДА- ТОРГ", ТОВ АЛЬТТОР , ТОВ ГОЛДЕНМАЕР , ТОВ "ПОСТУЛАТ ПЛЮС".

Як вбачається з матеріалів справи, між ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА (покупець) та ТОВ ГОЛДЕНМАЕР (постачальник) було укладено договір № 27/01-15 від 27.01.2015 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю визначені договором товари, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених договором, приймати та оплачувати його (т.1 а.с. 126-128).

Видаткова накладна є документом, підписання якого свідчить про передачу товару покупцю. Накладна є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Кількість, найменування/асортимент, ціна товару узгоджується сторона в рахунках-фактурах на кожну поставку (п. 2.1 договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ ГОЛДЕНМАЕР , поставило ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА товар, про що свідчать наступні документи: рахунок №82 від 02.02.2015р., видаткова накладна № 82 від 02.02.2015р. податкова накладна №4 від 02.02.2015р., зареєстрована в ЄДРПН; товарно-транспортна накладна N 14 від 02.02.2015р., банківська виписка (т.1 а.с. 129-132), зауважень до яких у податкового органу під час перевірки не виникло.

Бухгалтерська проводка отриманого товару підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 (т.1. а с. 133).

Транспортування придбаних ТМЦ здійснена ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА власним автотранспортом марка Chevrolet, реєстраційний номер АХ2581 ЄР, найманий працівник - водій ОСОБА_2

З приводу господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "ПРИРОДА- ТОРГ", то як вбачається з матеріалів справи, між ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА (покупець) та ТОВ "ПРИРОДА- ТОРГ" (постачальник) було укладено договір № 1707-1/2015 від 17.07.2015 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти Покупцю визначені договором товари, а Покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених договором, приймати та оплачувати їх. (т.3 а.с. 184-185).

Видаткова накладна є документом, підписання якого свідчить про передачу товару покупцю. Накладна є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Кількість, найменування/асортимент, ціна товару узгоджується сторона в рахунках-фактурах на кожну поставку (п. 2.1 договору).

Виконання умов вказаного договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, рахунками - фактурами (т. 3 а.с. 186-200).

Бухгалтерська проводка отриманого товару підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 (т.3. а с. 201-202).

Також, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Компанія Інтеграл-Центр (постачальник) та ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА (покупець) укладено договір поставки № 2015/08/1 від 20.08.2015 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю комплектуючі вироби в асортименті, кількості, зазначених в рахунках - фактурах, які є невідємною частиною договору, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених договором, приймати та оплачувати його (т.2 а.с. 12-13).

Видаткова накладна є документом, підписання якого свідчить про передачу товару покупцю. Накладна є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Кількість, найменування/асортимент, ціна товару узгоджується сторонами в рахунках-фактурах на кожну поставку (п. 2.1 договору).

Реальність виконання умов вказаного договору підтверджується рахунком - фактурою № 3 від 20.08.2015 року, № 9 від 25.08.2015 року, видатковою накладною № 3 від 20.08.2015 року, № 9 від 25.08.2015 року, податковою накладною від 20.08.2015 року № 3, № 9 від 25.08.2015 року банківськими виписками (т.2 а.с. 14-20).

Факт бухгалтерської проводки вказаних господарських операцій відображено по рахунку № 631.

З приводу господарських операцій позивача з ТОВ Постулат Плюс , то як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Постулат Плюс (постачальник) та ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА (покупець) укладено договір поставки № 23/02 від 23.02.2016 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю комплектуючі вироби в асортименті, кількості, зазначених в рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених договором, приймати та оплачувати його (т.2 а.с. 104-105).

Видаткова накладна є документом, підписання якого свідчить про передачу товару покупцю. Накладна є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Кількість, найменування/асортимент, ціна товару узгоджується сторона в рахунках-фактурах на кожну поставку (п. 2.1 договору).

Факт виконання умов вказаного правочину підтверджується рахунком - фактурою № 18 від 08.02.2016 року, видатковою накладною від 23.02.2016 року № 18, податковою накладною № 18 від 08.02.2016 року, банківськими виписками (т. 3 а.с. 106-110).

Бухгалтерська проводка отриманих ТМЦ відображена по рахунку 631 та на картці субконтролю (т.3 а.с. 111-113).

Також, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Аверта (постачальник) та ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА (покупець) укладено договір поставки № 8/02 від 08.02.2016 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю комплектуючі вироби в асортименті, кількості, зазначених в рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених договором, приймати та оплачувати його (т.1 а.с. 195-196).

Видаткова накладна є документом, підписання якого свідчить про передачу товару покупцю. Накладна є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Кількість, найменування/асортимент, ціна товару узгоджується сторона в рахунках-фактурах на кожну поставку (п. 2.1 договору).

Реальність виконання умов вказаного договору підтверджується рахунком - фактурою № 4 від 08.02.2016 року, видатковою накладною № 4 від 08.02.2016 року, податковою накладною № 4 від 08.02.2016 року, ТТН від 08.02.2016 року, банківськими виписками (т.1 а.с. 197-201, 214-215).

Факт бухгалтерської проводки вказаних господарських операцій відображено по рахунку № 631 та на картці субконтролю (т.1 а.с.202-208).

З приводу господарських операцій позивача з ТОВ Альттор , то як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Альттор (постачальник) та ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА (покупець) укладено договір поставки № 3 від 14.12.2015 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю комплектуючі вироби в асортименті, кількості, зазначених в рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується в порядку та умовах, визначених договором, приймати та оплачувати його (т.1 а.с. 109).

Видаткова накладна є документом, підписання якого свідчить про передачу товару покупцю. Накладна є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Кількість, найменування/асортимент, ціна товару узгоджується сторона в рахунках-фактурах на кожну поставку (п. 2.1 договору).

Факт виконання умов вказаного правочину підтверджується видатковою накладною від 21.12.2015 року № 14, податковою накладною від 21.12.2015 року № 14, банківськими виписками (т. 1 а.с. 155-159).

Бухгалтерська проводка отриманих ТМЦ відображена по рахунку 631 та на картці субконтролю (т.1 а.с. 160-161).

Як було встановлено контролюючим органом під час проведення перевірки, ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА орендує приміщення згідно договору №12/2015- Плант від 01.01.2015 року у НВП Хартрон-Плант ЛТД для здійснення господарської діяльності, за адресою: м. Харків, вул. Проскури, 1, корпус 40.3 (2 пов.), загальна площа -849,6 кв.м.

Також за договором оренди №12384/2014/01 від 15.01.2014 року ПрАТ Київстар передано в строкове платне користування ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА приміщення за адресою 61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21 - 6-й поверх №601 (16,2 кв. м.), №602 (34,6 кв. м.), №608 (17,5 кв. м.), №609 (33,9 кв. м.), №610 - кв. м.), №611 (36 кв. м.), №612 (18 кв. м.), №613 (17,2 кв. м.), загальна площа - 190,4 кв. м (т.1 а.с. 48).

На підтвердження факту наявності в штатному розкладі підприємства водіїв для керування транспортними засобами, позивачем залучено до матеріалів справи накази на прийняття на роботу водіїв, копії трудових книжок, копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (т.1 а.с. 120-125), зауважень щодо чого у контролюючого органу не виникло.

Як було встановлено під час розгляду справи, необхідність придбання деталей/комплектуючих частин по вищезазначеним договорам зумовлена необхідністю виконання позивачем своїх договірних зобов'язань щодо виготовлення та поставки обладнання та готових запчастин перед ДП Завод Електроважмаш , НВП Хартрон-Плант ЛТД, ДП Львівський бронетанковий завод , ДП Харківський завод спеціальних машин , ДП Харківське конструкторське бюро по машинобудуванню ім. О.О. Морозова , ПАТ Чернігівський завод радіоприладів , ДП Завод ім. В.А. Малишева , ПАО Вовчанський агрегатний завод , ДП Київський бронетанковий завод , ТОВ Техностар .

На підтвердження виконання позивачем умов вказаних правочинів позивачем залучено до матеріалів справи видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, ТТН, довіреності на отримання ТМЦ, банківські виписки, фіскальні чеки на відправку товарів (т. 1 а.с. 110-112, 135-152, 162- 194, 216-250, т.2 а.с. 1-11, 23- 103, 114-183, 203-250, т. 3 а.с. 1-173, 181-190), зауважень щодо чого у контролюючого органу не виникло як під час проведення перевірки (т.1 а.с. 50-53), так і під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена публікацією в Урядовому кур'єрі від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності. Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності Мінтрансом України та Держкомстатом України. Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обовязковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними,а тому судом до уваги не приймається.

Окрім того, слід відмітити, що наявність або відсутність документів на підтвердження якості ТМЦ має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій, а тому посилання відповідача в акті перевірки на відсутність вказаних первинних документів, судом до уваги не приймається.

Доводи відповідача про нереальність виконання договірних відносин між позивачем та його контрагентами суд вважає необґрунтованими, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту, які фактично обґрунтовано лише на підставі, зокрема, показань свідка (директора контрагента позивача - ТОВ ГОЛДЕНМАЕР ОСОБА_3Б.) та відсутністю у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з придбання послуг у контрагентів.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 28.01.2016 року по справі № К/800/64018/13.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані суду первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено судом, сума податкового кредиту підтверджена відповідними первинними документами.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Факт здійснення господарської діяльності підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами, що були надані до суду, а саме: договорами, рахунками-фактурами, прибутковими ордерами, накладними.

Відповідачами не надано належних доказів щодо визнання недійсними в установленому законом порядку договорів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених другим відповідачем, за умови, що такий постачальник зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України, суд зазначає, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, суд зазначає, що ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні придбаного товару у контрагентів, які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні. Підстав для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість встановлено не було.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного кодексу України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ покладається на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства контрагентом.

Якщо контрагент можливо не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід також зазначити, що податковим органам згідно покладених на них функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Виконання правочинів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Отримані позивачем від контрагента зазначені податкові накладні не мають недоліків, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що спричиняють втрату ними статусу первинного документа.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, суд зазначає, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання ДПІ на участь спірних постачальників в операціях з суб'єктами господарювання, діяльність яких носила протиправний характер, також не мають правового значення для вирішення цього спору. Адже самі по собі правовідносини постачальника позивача з контрагентами не можуть впливати на податковий облік товариства.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 04.06.2014 року по справі № К/800/55605/13.

Крім того, щодо посилань відповідача на нереальність господарських відносин, у зв'язку із порушенням контрагентами позивача вимог податкового законодавства суд зазначає наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд відмічає, що в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ "КОМПАНІЯ ІНТЕГРАЛ-ЦЕНТР', ТОВ "АВЕРТА", ТОВ "ПРИРОДА-ТОРГ", ТОВ АЛЬТТОР , ТОВ ГОЛДЕНМАЕР , ТОВ "ПОСТУЛАТ ПЛЮС" мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару до податкового кредиту.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що ПРАТ ПРОМАВТОМАТИКА є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а податкові повідомлення - рішення від 15.12.2016 року №0001591402, №0001601402 та №0001611402 підлягають скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Промавтоматика" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016 року №0001591402, №0001601402 та №0001611402.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства "Промавтоматика" (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, кім. 612, код - 23764504) сплачену суму судового збору в розмірі 5915 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 79 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61166, м. Харків, просп. Науки, буд. 9, код 39859805).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2017 року.

Суддя Р.В. Мельников