Постанова

від 23.05.2017 по справі 826/17868/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2017 року 11 год. 51 хв. № 826/17868/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г., за участю секретаря судового засідання Мини І.І., представника позивача - Бойко Н.В., представників відповідача - Тарасюка О.П., Фокіної В.О, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч.2 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Медіалайт ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №2922140303 від 04.11.2016 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення №2921140303 від 04.11.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №2922140303 від 04.11.2016 року та рішення №2921140303 від 04.11.2016 року винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України і, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, надали до cуду письмові заперечення на позов, в яких просили суд у задоволенні позову відмовити, зазначивши при цьому, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, а доводи, наведені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вимог ст. 77 Податкового кодексу України, наказу № 5658 від 06.09.2016 року, плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" (код ЄДРПОУ 38013409) з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2013 року по 30.06.2016 року, за результатами якої складено акт №380/1-26-15-14-03-03-38013409 від 19.10.2016 року (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 162, пп.164.2.1, пп.164.2.2 п. 164.2 ст. 164, пп. 164.2.1 п.164.2 ст. 164, пп.168.1.2 п.168.1, пп. 168.1, пп. 168.1.5 п. 168.1, абз.1 пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, абз. 1 п. 169.1 ст. 169, пп.169.4.1 п.169.4 ст. 169, п. 171.1 ст. 171, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб всього у сумі 24 772,97 грн.;

- пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, із змінами та доповненнями; п. 3 " Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого ( сплаченого) на користь платників податку, і сум отриманого з них податку" (порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум отриманого з них податку) затвердженого Наказом державної податкової адміністрації України від 524.12.2010 року №1020, Наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 року №49 та наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за III-IV кв. 2013 року, І-IV кв. 2015 року;

- п.1 ч. 1 ст. 4. абз. 1 п.1 ч.1 ст. 7, абз. 1 п. 5 ст. 8, п. 7 ст. 8, абз. 1 п.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VІ, зі змінами (в редакції чинній на момент вчинення правопорушення), в результаті чого встановлено заниження суми нарахованого єдиного внеску ( з доходів у вигляді заробітної плати) на загальну суму 60 507,53 грн. Заниження суми утриманого єдиного внеску ( з доходів у вигляді заробітної плати) на загальну суму 5 909,58 грн.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми Д №2922140303 від 04.11.2016 року., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 527, 89 грн., з яких: 24 772,97 грн. - основний платіж, а 16 754,92 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- рішення №22921140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 99 625,66 грн.

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вимогами щодо їх скасування.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно з п. 15.1. ст. 15 Податкового Кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Згідно з пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Також, в розумінні норми ст. 1 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Підпунктом 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України встановлено, що податковий агент (визначення терміну якого наведено у 14.1.180 п. 14. ст. 14 цього Кодексу), який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Підпунктом 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 ПК України визначено, що доходи у вигляді дивідендів остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною підпунктами 167.5.1 та 167.5.2 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу.

В силу норми п. 171.1 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

А згідно пп. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 ПК України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету, згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, а саме податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Тобто, сплата податку на доходи фізичних осіб відбувається під час виплати оподатковуваного доходу (в тому числі заробітної плати і дивідендів).

Згідно пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно положень п. 51.1 ст. 51 ПК України податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Підпунктом 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України положення підпункту 169.1.1 пункту 169 статті 169 Податкового кодексу України набирають чинності з 1 січня 2016 року. До 31 грудня 2015 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Згідно підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Таким чином, з набрання чинності Податковим кодексом України та до 01.01.2016 платники податку мають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати на суму, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем при визначенні загального оподаткованого доходу та утримання податку на доходи фізичних осіб за період з 01.07.2013 року по 30.06.2016 рік встановлено, що підприємством не утримано податок на доходи фізичних осіб, з доходів у вигляді інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що відносяться до фонду оплати праці (оплата послуг таксі, транспортного обслуговування) нарахованих на користь працівників підприємства ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в загальній сумі 164 155,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 24 772,97 грн.

Проте, суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ТОВ "Медіалайт" є юридичною особою, зареєстроване 23.01.2012 року.

Основним видом діяльності є підтримка театральних і концертних заходів.

16 січня 2013 року директором ТОВ "Медіалайт" підписано наказ №7 про користування послугами транспортних організацій для забезпечення безперебійної роботи товариства, ефективного координування виробничого процесу, підтримання зовнішнього зв'язку службами товариства, партнерами по діяльності та іншими контрагентами, в зв'язку з виробничою та господарською діяльністю товариства.

Згідно п. 4 наказу зазначено, не вважати додатковим благом працівника право його користування послугами транспортних організацій в межах діяльності товариства.

З вищезазначеним наказом були ознайомлені всі працівники товариства, в тому числіа ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зайнятість на яких дає право на використання в своїй діяльності послуг транспортних організацій.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копії наказів №38-К від 16.01.2013 року про прийняття на роботу ОСОБА_5 на посаду продюсера проектів, №22-К від 16.01.2013 року про прийняття на роботу ОСОБА_7 на посаду начальника відділу світлотехнічного обладнання (1223.2), №4-К про прийняття на роботу ОСОБА_4 на посаду виконавчого продюсера (1229.6).

16 січня 2013 року між ТОВ "Медіалайт", в особі директора ОСОБА_8 та суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_9 укладено договір №160113 на транспортне обслуговування, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за попереднім замовленням клієнта надати належний позивачу автомобіль для перевезення силами виконавця пасажирів клієнта в зазначений пункт, а клієнт зобов'язується оплатити за проїзд встановлену даним договором суму.

Відповідно до п. 1.5. договору факт надання послуг за договором підтверджується шляхом оформлення квитанції, згідно зразка, що є додатком №1 до договроу.

Згідно п. 4.1 приймання-передача послуг здійснюється на підставі актів приймання-передачі.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано за період який перевірявся відповідачем копії роздруківок з маршрутами поїздок працівників товариства та вартістю послуг, акти виконаних робіт, договорів укладених між позивачем та юридичними особами про надання технічних послуг.

При цьому судом встановлено, що місця виїзду працівників товариства, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 співпадають з адресами знаходження майданчиків, павільйонів, студій та ін. зазначених у договорах із компаніями - замовниками про надання технічних послуг. Зазначене не заперечувалось і відповідачем.

Згідно з пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Також, в розумінні норми ст. 1 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.2 ЗУ Про оплату праці заробітна плата складається з основної заробітної плати - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткової заробітної плати - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників урегульовані приписами Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату від 13.01.2004 № 5 (надалі також - Інструкція).

Так, п. 1.3. Інструкції визначено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з: - фонду основної заробітної плати; - фонду додаткової заробітної плати; - інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до п. 2.1-2.3 Інструкції виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі: витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у п.3.5) на користь працівників, пов'язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна). Указані суми включаються до фонду оплати праці в тому місяці, коли провадяться перерахунки страховій компанії; оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях оплата за утримання дітей працівників у дошкільних закладах; вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства (крім випадків, указаних у п.3.2); вартість проїзних квитків, які персонально розподіляються між працівниками, та відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користування; інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що витрати у вигляді оплати підприємством послуг з перевезення працівників підприємства протягом робочого часу для виконання ними своїх трудових обов'язків не входить до структури заробітної плати, а тому не підпадає під визначення бази нарахування єдиного соціального внеску.

З огляду на вище викладене суд знаходить достатніми підстави для скасування неправомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення №2922140303 від 04.11.2016 року.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступні обставини справи.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для фізичних осіб - підприємців (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), а також для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, єдиний внесок встановлюється у розмірі 34,7 відсотка суми доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає, обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску є може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід.

У відповідності з ч. 3 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску встановленої, цим законом.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при нарахуванні єдиного внеску база нарахування єдиного внеску не зменшується на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Згідно п. 4 ч. 1. ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 7-8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.

Єдиний внесок нараховується на базу нарахування єдиного внеску незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина п'ята ст. 7 Закону-2464).

Зважаючи на той факт, що вартість послуг по перевезенню зазначених в акті перевірки працівників позивача не підпадає під визначення заробітної плати та не відноситься до фонду оплати праці, не підпадає під визначення бази нарахування єдиного соціального внеску, а тому не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №2922140303 від 04.11.2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення №2921140303 від 04.11.2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Присудити з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт " (код ЄДРПОУ 38013409) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 118,00 грн. (дві тисячі сто вісімнадцять гривень).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текс рішення складено та підписано 29.05.2017 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа