Ухвала

від 11.07.2017 по справі 826/17868/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17868/16 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

11 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Медіалайт до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Медіалайт (далі - Позивач, ТОВ Медіалайт ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2016 року №2922140303, рішення від 04.11.2016 року №2921140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не здійснювалося нарахування працівникам заохочувальних та компенсаційних виплат, а тому донарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та, як наслідок, єдиного внеску і застосування штрафних санкцій за таке донарахування, є безпідставним.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було враховано віднесення законодавцем виплат з вартості проїзних квитків, вартості проїзду транспортом загального користування до заохочувальних та компенсаційних, що, у свою чергу, свідчить про належність їх до фонду заробітної плати, на який нараховується податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у жовтні 2015 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2016 року, наказу від 06.09.2016 року №5658 (а.с. 167-168), повідомлення від 14.09.2016 року №20267/10/26-15-14-03-03 (а.с. 166), направлення від 28.09.2016 року №2502/26-15-14-03-03 (а.с.169) та у відповідності до ст. 77 ПК України проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Медіалайт з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2013 року по 30.06.2016 року.

У ході перевірки податковим органом було встановлено порушення Позивачем:

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 162, пп. пп. 164.2.1, 164.2.2 п. 164.2 ст. 164, пп. пп. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1, абз.1 пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, абз. 1 п. 169.1 ст. 169, пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169, п. 171.1 ст. 171, пп. а п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб всього у сумі 24 772,97 грн.;

- пп. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого ( сплаченого) на користь платників податку, і сум отриманого з них податку (порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум отриманого з них податку), затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020, наказом Міндоходів України від 21.01.2014 року №49 та наказом Мінфіну України від 13.01.2015 року №4, щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за III-IV кв. 2013 року, І-IV кв. 2014 року та І кв. 2015 року;

- п. 1 ч. 1 ст. 4. абз. 1 п.1 ч.1 ст. 7, абз. 1 п. 5 ст. 8, п. 7 ст. 8, абз. 1 п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування , у результаті чого встановлено заниження суми нарахованого єдиного внеску (з доходів у вигляді заробітної плати) на загальну суму 60 507,53 грн. та заниження суми утриманого єдиного внеску (з доходів у вигляді заробітної плати) на загальну суму 5 909,58 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 19.10.2016 року №380/1-26-15-14-03-03-038013409 (а.с. 171-189).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 04.11.2016 року винесені: податкове повідомлення-рішення форми Д №2922140303, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 527,89 грн., у тому числі за основним платежем - 24 772,97 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 16 754,92 грн. (а.с. 193); рішення №2921140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 33 208,55 грн. (а.с. 190).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та рішення, суд першої інстанції встановив, підставою для донарахування ТОВ Медіалайт податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування стало протиправне, на думку Відповідача, невіднесення Позивачем до фонду заробітної плати, та, відповідно не нарахування податкових зобов'язань та єдиного внеску на доходи, виплачені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вигляді компенсаційних витрат за використання транспорту загального користування за договором від 16.01.2013 року №160113, укладеного з ФОП ОСОБА_5

Досліджуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції встановив, що згідно наказів від 16.01.2013 року №38-К, 22-К та 4-К ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було прийнято на роботу у ТОВ Медіалайт на посаду продюсера проектів, начальника відділу світлотехнічного обладнання та виконавчого продюсера відповідно (а.с. 78-80).

Наказом ТОВ Медіалайт від 16.01.2013 року №7 приписано укласти договір на транспортне обслуговування підприємства, а також затверджено Правила користування послугами транспортних організацій (а.с. 81-84).

У зв'язку з викладеним між ФОП ОСОБА_5 (Виконавець) та ТОВ Медіалайт (Клієнт) укладено договір на транспортне обслуговування від 16.01.2013 року №160113 (а.с. 41-42), за умовами якого Виконавець зобов'язується за попереднім замовленням Клієнта надати належний Виконавцю автомобіль для перевезення силами Виконавця пасажирів Клієнта в указаний останнім пункт призначення, а Клієнт зобов'язується сплатити за проїзд установлену даним договором плату.

Забезпечення надання Виконавцем Клієнту підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: квитанцій та актів виконаних робіт за періоди: липень 2013 року, вересень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року, липень 2014 року, серпень 2014 року, вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року (а.с. 43-77).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 15, 163, 164, 168, 169, 170, 171, 176 ПК України, ст. 2 Закону України Про оплату праці , ст. ст. 1, 7, 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , а також Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року №5, прийшов до висновку, що витрати у вигляді оплати підприємством послуг з перевезення працівників протягом робочого часу для виконання ними трудових обов'язків не входять до структури заробітної плати, а тому з на них не може нараховуватися податок з доходів фізичних осіб та вони не є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписи пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 180 Податкового кодексу визначають податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайняту особу, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестора (оператора) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку з доходів фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

У пункті 164.1 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Приписи пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України визначають, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

За правилами пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до п. 164.6 ст. 164 ПК України під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Положеннями п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно п. 171.1 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід (пп. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168 ПК України).

Отже, як вбачається зі змісту наведених норм, на ТОВ Медіалайт як роботодавця ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, покладено обов'язок з нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати таких осіб.

Здійснюючи донарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, ГУ ДФС у м. Києві виходило з того, що ТОВ Медіалайт не було утримано даний податок з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що відносяться до фонду оплати праці, а саме - оплата послуг таксі, транспортного обслуговування, нарахованих на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 як працівників підприємства, на суму 164 155,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 24 772,97 грн.

Оцінюючи такі висновки податкового органу, з якими не погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 48 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 2 вказаного Закону закріплено складові заробітної плати - основна, додаткова та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Так, основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників містяться в Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року №5 (далі - Інструкція №5).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції №5 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно пп. 2.3.4 Інструкції №5 виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі: витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у п.3.5) на користь працівників, пов'язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна). Указані суми включаються до фонду оплати праці в тому місяці, коли провадяться перерахунки страховій компанії; оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях; оплата за утримання дітей працівників у дошкільних закладах; вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства (крім випадків, указаних у п.3.2); вартість проїзних квитків, які персонально розподіляються між працівниками, та відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користування; інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством).

Як вбачається з матеріалів справи, надання послуг з перевезення за договором від 16.01.2013 року здійснювалося працівникам з метою виконання службових обов'язків таких працівників, а місця виїздів останніх, як вірно встановлено судом першої інстанції, співпадають з адресами знаходження майданчиків, павільйонів, студій тощо, зазначених у договорах із компаніями - замовниками послуг у ТОВ Медіаліайт (а.с. 101-149). При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва відзначив, що наведені обставини не заперечувались і Відповідачем.

Крім того, Апелянтом не було враховано, що оплата послуг перевезення за договором від 16.01.2013 року здійснювалася на рахунок ФОП ОСОБА_5 на підставі квитанцій та актів виконаних робіт в якості оплати за надання послуг та і не виплачувалася працівникам в якості компенсаційних виплат.

Крім іншого, Позивач обґрунтовано звернув увагу, що укладення з ФОП ОСОБА_5 договору на транспортне обслуговування було зумовлено відсутністю у ТОВ Медіалайт власних або орендованих транспортних засобів, що підтверджується копіями інвентаризаційного опису основних засобів від 01.12.2013 року та від 01.12.2014 року (а.с. 86-89).

Твердження Апелянта про персоніфікований характер компенсаційних виплат судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як вбачається зі змісту п. 1.4 договору від 16.01.2013 року, прізвище, ім'я та по батькові замовника та пасажира Клієнта є складовою реквізитів заявки про надання послуг з перевезення.

Поряд з викладеним, судовою колегією враховується, що у листі Державної податкової адміністрації України від 07.04.2004 року № 2635/6/17-3116 зазначено, якщо специфіка роботи підприємства вимагає для виконання службових обов'язків переміщення працівників від одного об'єкта до іншого, що засвідчується відповідними документами (фактичними маршрутами такого переміщення працівників, платіжними документами та авансовими звітами), вартість придбаних підприємством проїзних квитків, які персонально не розподіляються між працівниками, а видаються їм у міру потреби для виконання виробничих завдань (у зв'язку зі специфікою роботи), а також суми, відшкодовані працівникам за проїзд під час виконання ними службових обов'язків, які за специфікою виконуваної роботи вимагають переміщення цих працівників від одного об'єкта до іншого, з метою оподаткування розглядається з урахуванням положень підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону і не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Наведена позиція підтримується і Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 05.06.2013 року у справі №2а-1439/10/2370 та від 25.03.2013 року у справі № К/9991/95229/11.

За таких обставин, оскільки компенсація працівникам Позивача витрат на оплату проїзду не мала персоніфікованого характеру та була обумовлена специфікою виконання окремими працівниками службових обов'язків, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність віднесення сум цієї компенсації до оподатковуваного доходу працівників ТОВ Медіалайт , скасувавши спірне податкове повідомлення-рішення №2922140303.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного рішення від 04.11.2016 року №2921140303, яким до Позивача застосовано штрафні санкції за донарахування територіальним органом міндоходів своєчасно не нарахований єдиний внесок, у контексті висновків суду першої інстанції про його протиправність, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон) платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзацах другому та восьмому пункту 1 цієї частини.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону визначають, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У частині 5 статті 8 Закону закріплено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності - клас 9 - 36,86%.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 2, 6-8 частини першої статті 4 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині дев'ятій цієї статті), встановлюється у розмірі 3,6 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

З наведеного випливає, що розмір єдиного внеску обраховується виходячи з розміру нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відтак, зважаючи, що, як вбачається зі змісту акту перевірки від 19.10.2016 року №380/1-26-15-14-03-03-38013409, підставою для донарахування зобов'язань зі сплати єдиного внеску було не включення Позивачем, на думку податкового органу, до фонду оплати праці компенсаційних та заохочувальних виплат на суму 164 155,00 грн., а необґрунтованість такого висновку ГУ ДФС у м. Києві була встановлена раніше, судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у Відповідача правових підстав для застосування до Позивача штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, у зв'язку з чим рішення №2921140303 є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Медіалайт до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.