Ухвала

від 31.05.2017 по справі 826/9202/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року Справа: № 826/9202/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Київ-Люкс до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Київ-Люкс (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2014 р. № 180826552209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, так як, на його думку, оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Київ-Люкс (далі - ТОВ Київ-Люкс ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві).

Між позивачем і ТОВ Брокбудкепітал було укладено договір підряду від 03.03.2014 р. № 30314/2, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника комплекс проектних, монтажних, сантехнічних, електротехнічних, ремонтних, в тому числі по приладам обліку теплової енергії, обладнанню центральних теплових пунктів та індивідуальних теплових пунктів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У п. 1.2 зазначеного договору сторонами передбачено, що підрядник має право залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідачем перед замовником за результат їхньої роботи.

Товарність операцій за вказаним договором підтверджується відповідними податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт, локальними кошторисами, платіжними дорученнями.

Відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ Київ-Люкс (ЄДРПОУ 21593850) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Брокбудкепітал (ЄДРПОУ 37450960) за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р., за результатами якої складено акт від 12.12.2014 р. № 1219/26-55-22-09/21593850.

У відповідності до висновків вказаного акту перевірки відповідачем, зокрема було встановлено порушення ТОВ Київ-Люкс пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ у розмірі 124440,00 грн. за серпень 2014 року.

Зазначені висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що господарські операції позивача з ТОВ Брокбудкепітал не мають реального характеру.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 р. № 180826552209, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 155 550,00 грн., з яких 124440,00 грн. - за основним платежем та 31110,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що товарність господарських операцій позивача з ТОВ Брокбудкепітал підтверджується відповідними первинними документами і відповідачем не доведено зворотного.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.39, 14.1.156, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції, товарність господарських операцій позивача з ТОВ Брокбудкепітал на підставі договору підряду від 03.03.2014 р. № 30314/2 підтверджується відповідними первинними документами, а саме: довідками про вартість виконаних робіт, локальними кошторисами, технічними завданнями, актами приймання виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовою відомістю, які складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV.

При цьому, предмет договору, укладеного між позивачем і вказаним контрагентом, відповідає основним видам їх діяльності за КВЕД і ТОВ Брокбудкепітал ДАБІ України видано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, а також матеріалами справи підтверджується факт використання результатів зазначених робіт у господарській діяльності позивача, зокрема при виконанні ним своїх зобов'язань за договорами з КП Міжнародний аеропорт Київ (Жуляни), Об'єднанням ветеринарної медицини в м. Києві, ДНЗ Київське регіональне вище професійне училище будівництва , Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником, Київським ВПУЗТ ім. В.С. Кудряшова тощо.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що у позивача, зокрема станом на час виникнення правовідносин з ТОВ Брокбудкепітал , були наявні трудові і технічні ресурси для забезпечення ведення його господарської діяльності і ані договором з вказаним контрагентом, ані договорами ТОВ Київ-Люкс із замовниками не виключено можливості залучення субпідрядників для виконання сторонами своїх зобов'язань.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з ТОВ Брокбудкепітал за договором підряду від 03.03.2014 р. № 30314/2 підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, зазначений контрагент на момент вчинення таких операцій був належним чином зареєстрований як платник ПДВ та юридична особа, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності таких операцій і безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу щодо їх безтоварності.

При цьому, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Крім того, у рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Доводи апелянта про те, що у контрагента позивача станом на серпень 2014 року було офіційно оформлено лише 6 працівників, а залишкова вартість його основних засобів становила 95,8 тис.грн., що на думку податкового органу, виключає можливість підтвердити реальність операцій з позивачем, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки це є лише суб'єктивними судженнями податкового органу, що не підтверджуються належними і допустимими доказами, відповідно до вимог ст. 70 КАС України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що суб'єкт господарювання, зокрема й контрагент позивача, має право залучати для виконання взятих на себе зобов'язань інших осіб і вирішення такого питання належить до його власного господарського відання.

Посилання апелянта на аналіз податкової звітності контрагента позивача та наступного у ланцюгу контрагента - ТОВ Фінпромгруп Діоніка , колегія суддів до уваги не приймає через їх необґрунтованість і недоведеність, оскільки рішення суду у відповідності до ст.159 КАС України, повинно бути законним і обґрунтованим, тому в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Більш того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670, висновки якої, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норми права, а також мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Крім того, схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 24.12.2014 р. № 180826552209 та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2017 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 31 травня 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.