Постанова

від 04.04.2018 по справі 826/9202/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №826/9202/15

адміністративне провадження №К/9901/41502/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва у складі судді Літвінової А.В. від 10 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді: Епель О.В., суддів Карпушової О.В., Кобаля М.І. від 31 травня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київ-Люкс до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Київ-Люкс звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 24 грудня 2014 року №180826552209.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на звіт про нарахування єдиного внеску контрагентом позивача ТОВ Брокбудкепітал , відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період становить 6 осіб; результати податкового контролю вказаного контрагента, відповідно до яких у нього відсутня необхідна кількість працівників для виконання взятих на себе зобов'язань та немає складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також на інформацію щодо контрагентів по ланцюгу постачання. Крім того, скаржник зазначає, що позивачем не надано документів, які підтверджують якість, безпеку матеріалів, які були використані при проведенні робіт, висновків, сертифікатів, а також первинних документів щодо отриманих та оплачених послуг електроенергії, водопостачання та водовідведення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ Київ-Люкс з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Брокбудкепітал за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року відповідачем складено акт від 12 грудня 2014 року №1219/26-55-22-09/21593850, яким встановлено порушення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, підпунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 124 440, 00 грн. за серпень 2014 року.

Зазначені висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що господарські операції позивача з ТОВ Брокбудкепітал не мають реального характеру.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 грудня 2014 року №180826552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 155 550, 00 грн., з яких 124 440, 00 грн. - за основним платежем та 31 110, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ Брокбудкепітал укладено договір підряду, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника комплекс проектних, монтажних, сантехнічних, електротехнічних, ремонтних робіт, в тому числі по приладам обліку теплової енергії, обладнанню центральних теплових пунктів та індивідуальних теплових пунктів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт, локальними кошторисами та податковими накладними, платіжними дорученнями.

Податковий орган під час проведення перевірки та в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства.

Суд вважає, що на підставі зазначених обставин та наведених доказів, правова оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Помилковими є твердження відповідача про відсутність здійснення господарських операцій, зроблене на підставі отриманої податкової інформації за результатами податкового контролю контрагента позивача, виходячи з відсутності у ній об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів по взаємовідносинам із позивачем.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його контрагента, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ Брокбудкепітал розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

При цьому, як встановлено судами в ході розгляду справи, за умовами договору підряду контрагент позивача мав право на залучення до виконання робіт інших осіб (субпідрядників), а тому, за обставин недоведеності відповідачем факту реалізації такого права ТОВ Брокбудкепітал , посилання контролюючого органу на відсутність у останнього необхідних ресурсів для виконання спірних операцій є необґрунтованими.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних операцій. Доводи ж відповідача про непідтвердження факту виконання підрядних робіт з огляду на ненадання до перевірки висновків, сертифікатів, а також первинних документів щодо отриманих та оплачених послуг електроенергії, водопостачання та водовідведення, за відсутності доказів витребування цих документів до початку чи в ході проведення перевірки та відмови позивача у їх наданні без поважних причин, не може свідчити про порушення позивачем податкового законодавства та позбавляти його права відповідних податкових вигод.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 349, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко